Ющенко Віктор Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Однофамільці

Шаблон:If1
Віктор Андрійович Ющенко
Шаблон:Wikidata
Віктор Андрійович Ющенко

Час на посаді:
23 січня 2005 — 25 лютого 2010
Прем'єр-міністр  Віктор Янукович
Юрій Єхануров
Юлія Тимошенко
ПопередникЛеонід Кучма
НаступникВіктор Янукович

Час на посаді:
22 грудня 1999 — 29 травня 2001
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникВалерій Пустовойтенко
НаступникАнатолій Кінах

Час на посаді:
26 січня 1993 — 11 січня 2000
ПопередникВадим Гетьман
НаступникВолодимир Стельмах

Народився{{wikidata/p569||{{{дата смерт
Шаблон:Wikidata/p19
ПомерШаблон:Wikidata/p570
Шаблон:Wikidata/p20
ГромадянствоШаблон:USSRУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Політична партіяКПРС (19771991)
НДП (19961999)
Наша Україна2005)
ДружинаСвітлана Михайлівна Колісник
Ющенко Катерина Михайлівна
Дітисини Андрій і Тарас
дочки Віталіна, Софія і Христина
РідняБатько Андрій Андрійович та мати Варвара Тимофіївна
РелігіяПравослав'я
Особистий підпис100px
Нагороди
Шаблон:Почесна відзнака Президента України Шаблон:Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Шаблон:Кавалер ордена Вітовта Великого з ланцюгом Шаблон:Орден короля Томислава Шаблон:Кавалер Великого хреста ордена Трьох зірок
Шаблон:Орден Заслуг (Угорщина) Шаблон:Орден Серафимів Шаблон:Орден Білої троянди
Шаблон:Орден Білого Орла Шаблон:Орден Золотого руна (Грузія)
Шаблон:Заслужений економіст України Шаблон:Державна премія України в галузі науки і техніки
Віктор Андрійович Ющенко на сайті Верховної Ради

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Роботи] у Вікіджерелах

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Висловлювання] у Вікіцитатах

15px [{{localurl:Commons:Category:{{#property:P373}}}}?uselang=uk Медіафайли] у Вікісховищі

Категорія:Персоналії за алфавітом

Шаблон:Депутат

Ві́ктор Андрі́йович Ю́щенко (Аудіо Вимоваопис файлу; Шаблон:Н 23 лютого 1954, с. Хоружівка, Недригайлівський район, Сумська область, Українська РСР) — український політик і державний діяч, голова партії «Наша Україна» (20052013),[1] засновник та Голова Ради Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи». Третій Президент України (20052010), голова Національного банку України (19932000), прем'єр-міністр України (19992001), лідер Помаранчевої революції.

Біографічні відомості[править]

Народився в родині сільських вчителів. Батько — Андрій Андрійович Ющенко (19191992), учасник Другої світової війни, фронтовик, в'язень Освєнціма та інших німецьких концентраційних таборів; після закінчення війни викладав англійську мову у Хоружівській середній школі. Перебуваючи в 19461947 рр. на Західній Україні, співпрацював з підпіллям ОУН, у 19481956 рр. був у «розробці» органів МДБ.[2][3]

Мати — Варвара Тимофіївна Ющенко (19182005), вчитель фізики та математики Хоружівської середньої школи; померла через кілька тижнів після інавгурації В.Ющенка (23 січня 2005).

Вдруге одружений, має двох дітей від першого шлюбу (зі Світланою Колесник): доньку Віталіну і сина Андрія, — та трьох від другого шлюбу (з Катериною Чумаченко): сина Тараса, дочок Софію та Христину. Має онуків від доньки Віталіни і Олексія Хахльова — Ярину та Віктора[4].

1975 року закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, строкову службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана (Гюмрі, Вірменія).

з 1975 року — помічник головного бухгалтера колгоспу «40-річчя Жовтня» в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.

З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, вступає до КПРС. Цього ж року одружився зі Світланою Колесник. З липня 1985 року працював у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.

Банківська кар'єра[править]

Від 1992 року — перший заступник голови правління Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна». У січні 1993 року за рекомендацією Вадима Гетьмана і за підтримки тодішнього Голови Верховної Ради Івана Плюща обійняв посаду голови Національного банку України. Перебував на цій посаді до грудня 1999 року — голова правління Національного банку України1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під керівництвом Прем'єр-міністра Павла Лазаренка (заступив на посаду 28 травня 1996 року) та Голови Нацбанку В. Ющенка — з 2 по 16 вересня 1996 року в Україні була успішно проведена грошова реформа (введено в обіг гривню), створено Державну скарбницю, розпочато будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу «Global Finance», Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

За участю В. Ющенка — Кабмін та Нацбанк у 1998 році успішно запобігли «фінансовій кризі» (яка охопила сусідню Росію — так званий «дефолт 1998 року»).

Політична кар'єра[править]

1993–2003 роки[править]

Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції на гроші в Україні» в 1998 в Українській академії банківської справи (Суми)[5].

Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні було ліквідовано бюджетну заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.

Прагнучи примирення з Президентом Л. Кучмою та Головою Верховної Ради І. Плющем, Ющенко підписав «Звернення до народу України» з приводу руху «Україна без Кучми», в якому учасники цього руху були названі «фашистами».

Звільнено з посади прем'єр-міністра 29 травня 2001 року у зв'язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.

За час роботи в уряді Віктор Ющенко, за даними соціологічних опитувань, стає найпопулярнішим політиком України, не в останню чергу завдяки образу морального та проукраїнського державного діяча, який закріпився за ним [джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел.

Разом з тим, лідерські якості Віктора Ющенка, його неоднозначна або недостатньо артикульована позиція по деяких питаннях, схильність до м'якої політичної гри неодноразово піддавалися критиці як з боку опонентів, так і з боку прихильників.

Низка політичних інтриг, яка розгорнулась навколо Кабінету Міністрів, Національного банку та персони Президента Леоніда Кучми призвела до відставки уряду Ющенка в травні 2001 року — вперше за резолюцією недовіри Верховної Ради України.

Вже тоді Ющенко не приховував своїх намірів піти в опозицію, де біля нього швидко згуртувались національні та правоцентристські політичні сили, які, сформувавши блок партій «Наша Україна» здобули переконливу перемогу на виборах у Верховну Раду за партійними списками, хоча представництво «Нашої України» в органах Верховної Ради було обмежено політичними опонентами Ющенка.

У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок «Наша Україна», який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді. Керівником виборчого штабу був Петро Порошенко.[6]

Під час масових протестних акцій «Повстань, Україно!» 2002–2003 років у суспільстві та політикумі визріла думка, що Ющенко повинен балотуватися на наступних президентських виборах від опозиції. У той період рішуче його підтримала з політичних лідерів лише Юлія Тимошенко.

Був найпомітнішим кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.

Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.

21 серпня 2015 взяв участь у польському Свєнтокшиському святі бджіл у місті Балтув в Польщі. Екс-президент України очолив українську делегацію бджолярів.[7]

Файл:Yushchenko.png
Віктор Ющенко, 1995
Файл:Viktor Yushchenko in Polish parliament..jpg
Віктор Ющенко у Сеймі Польщі, 26 жовтня 2000

2004, президентська кампанія[править]

У 2004 бере участь у Президентських виборах і йде на них самовисуванцем. Команда виборчого штабу Віктора Ющенка. на чолі з Анатолієм Гриценком за 2 дні розробила передвиборчу програму майбутнього Президента.[8]

Весь період президентської кампанії характеризується надзвичайно жорстким пресингом[джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел на Ющенка з боку змобілізованого владою адміністративного ресурсу. Це було підкріплено брутальними політтехнологічними розробками переважно іноземних спеціалістів, які ставили на меті формування негативної суспільної думки про Ющенка та загравали з російськомовним електоратом, спекулюючи на проблемах російської мови та деяких історичних обставинах, перекручували біографічні відомості про Ющенка та його родину, компрометували очолювану ним політичну силу.[джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел Це стало можливим не в останню чергу завдяки підконтрольності владним структурам ключових засобів масової інформації, журналістські колективи яких вимушені були виконувати політичні замовлення. Тому основна стратегія передвиборної кампанії Ющенка в першому турі передбачала безпосереднє спілкування з виборцями, для чого було здійснено масштабний передвиборний тур областями України.

У розпал передвиборної кампанії сталося отруєння Ющенка. Як стверджувалося потім, у отруєнні було застосовано один з різновидів діоксинів, TCDD, який входить до складу деяких бойових[джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел отрут. Довготривалим наслідком отруєння стало спотворене обличчя. Деякі токсикологи називають такі зміни типовими для отруєння діоксинами, зокрема шкірні аномалії на обличчі Ющенка схожі на хлоракне, яке виникає саме при отруєнні цими токсинами. Деякі політичні експерти, в свою чергу, вважають, що саме спотворення обличчя Віктора Ющенка, а не його смерть, було метою зловмисників.

Британці зняли документальний фільм про отруєння українського президента Віктора Ющенка «Ющенко: недосконале вбивство»

Проте розслідування отруєння правоохоронними органами не дало жодного результату, навіть після обрання Віктора Ющенка президентом.

За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39,90 % проти 39,26 % у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.

Після першого туру,…дата?, Віктором Ющенком було укладено низку політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема Соціалістичною партією Олександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічну угоду було укладено з Юлією Тимошенко

Другий тур голосування 21 листопада 2004, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів у Центральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.

Файл:Yuzhenko maidan 2007.jpg
Ющенко зі своїми прихильниками під час мітингу на Європейській площі у Києві (2007)

Зазначені події розгорталися на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль у цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила народу» Юлія Тимошенко. Водночас, у ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритися з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. У ці дні країна опинилася на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Кваснєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.

У результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим, ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51,99 % голосів, тоді як Віктор Янукович 44,20 %. Передвиборний штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в Президенти Віктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.

Президент України (2005–2010)[править]

Інавгурація[править]

23 січня 2005 р. відбулася інавгурація Віктора Ющенка як президента України. У заході взяли участь різні іноземні високопосадовці, в тому числі:

Внутрішня політика[править]

На посаді президента[править]

Файл:BushYushchenkoWH1.jpg
Ющенко зустрічає тодішнього президента Сполучених Штатів Джорджа Буша. Квітень 2005 р., прес-конференція.

Перші 100 днів терміну Ющенка, з 23 січня по 1 травня 2005 р., були відзначені численними звільненнями та призначеннями на всіх рівнях виконавчої влади. Зокрема, він призначив Юлію Тимошенко прем'єр-міністром, що було ратифіковано парламентом. Олександр Зінченко був призначений главою Секретаріату президента з номінальною назвою державного секретаря. Петро Порошенко, конкурент Тимошенко на пост прем'єр-міністра, — секретарем Ради національної безпеки та оборони України.

У серпні 2005-го Ющенко разом з грузинським президентом Михайлом Саакашвілі підписали декларацію в Боржомі та закликали до створення інституту міжнародного співробітництва, Спільноти демократичного вибору (СДВ), щоб об'єднати демократичні та режими, де зароджується демократія, в регіоні Балтійського, Чорного та Каспійського морів. Перша зустріч президентів і лідерів, щоб обговорити СДВ, відбулася 1–2 грудня 2005 р. в Києві.

Віктор Ющенко першим із президентів України пішов на спілкування з журналістами [9], було виведено з Іраку українських військових, тривалість служби в армії було скорочено до одного року замість двох, Україну було внесено до списку країн зі статусом вільна країна [10].

Багато уваги під час свого президентства Віктор Ющенко приділяв відновленню історичної пам'яті українців та відродженню пам'яток, пов'язаних з історією козацтва. 23 січня 2009 року до Дня Соборності України В. Ющенком було відкрито Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська слава» [11]. За ініціативи Президента Ющенка відбулася реставрація палацу Кирила Розумовського [12]. Влітку 2006 року Ющенко відкрив монумент «Пам'яті Героїв Крут». 14 квітня 2008 року Ющенко взяв участь в урочистостях з нагоди відкриття Музею Героїв Крут у Чернігівській області [13]. Проект меморіально-музейного комплексу був розроблений за ініціативою Президента Ющенка та за підтримки Нашої України.

Під час президентства Ющенка голодомор 1932–1933 років було визнано геноцидом українського народу.

17 жовтня 2009 року Президент Ющенко у Чигирині відкрив відбудовану резиденцію Богдана Хмельницького [14]. Того ж дня, під час урочистостей, присвячених 360 річчю створення Української козацької держави Ющенко заявив:

«Мені приємно, що нація нарешті дізналася про справжню мету визвольної війни Богдана Хмельницткого, про перемогу Виговського під Конотопом, про гетьмана Івана Мазепу, про Пилипа Орлика, про Українську і Західно-Українську народні республіки, про державу гетьмана Скоропадського, про Голодомор, про сталінські репресії, про подвиги Української повстанської армії [15][16]

10 січня 2010 року Президент Ющенко присвоїв провіднику ОУН Степану Бандері звання Героя України [17].

Руйнація помаранчевої команди[править]

8 вересня 2005 р. Ющенко звільнив свій уряд на чолі з Юлією Тимошенко після відставки та звинувачень у корупції останньої.

9 вересня, виконувач обов'язків прем'єр-міністра України, Юрій Єхануров, спробував сформувати новий уряд[18]. Його перша спроба, 20 вересня, не виправдала надій (не вистачило 3 голосів від необхідних 226), але 22 вересня парламент ратифікував її з 289 голосами.

У вересні 2005 р. колишній президент Леонід Кравчук звинуватив російського магната Бориса Березовського у фінансуванні президентської кампанії Ющенка. Березовський підтвердив, що він зустрічався з представниками Ющенка в Лондоні перед виборами, і що гроші було передано від його компанії, але відмовився підтвердити або спростувати, що гроші було використано в кампанії Ющенка. Фінансування виборчих кампаній з боку іноземних громадян є незаконним в Україні.

На виборах у Верховну Раду 26 березня 2006 року найбільшу кількість голосів отримала Партія Регіонів. Після 4-місячних переговорів Ющенко підписав 4 серпня 2006 року подання у Верховну Раду на призначення Януковича прем'єр-міністром.

Перший розпуск парламенту[править]

2 квітня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для цього Віктор Ющенко назвав неконституційний спосіб формування конституційної більшості у ВР, а саме входження до коаліції окремих депутатів а не цілих фракцій.

« Я прийняв це рішення відповідно до положень Конституції, обов'язків президента України, та з дотриманням необхідної конституційної процедури. Моя дія продиктована гострою необхідністю зберегти державу, її територіальну цілісність та суверенітет, Забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина[19] »
Файл:Coin of Ukraine Varfolomii r.jpg
На реверсі пам'ятної монети «На честь візиту в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія І» в колі зображено Президента України Віктора Ющенка, який тримає вінок із запаленою свічкою, полум'я якої імітує голограма, та Вселенського Патріарха Варфоломія І

Депутати коаліції заявили, що не будуть виконувати указу, і зібрали позачергове засідання Ради. Коаліції вдалося заблокувати впровадження цього рішення поданням до Конституційного суду. Як наслідок 26 квітня 2007 року Віктор Ющенко видає другий указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою стало формальна відсутність коаліції (як незаконно створеної) у ВР протягом одного місяця. Ряд причин, а саме:

  • призначення президентом на посаду Генерального прокурора Святослава Піскуна,
  • заяви СБУ щодо фактів хабарництва деяких суддів Конституційного суду,
  • порушення Генеральною прокуратурою кримінальних справ проти кількох суддів Конституційного суду за порушення присяги,
  • посилення позицій президента у РНБО

змусили партії коаліції вдатись до перемовин з президентом.

Результатом переговорів стало визнання коаліцією розпуску ВР і згода на перевибори. 5 червня 2007 року було підписано Третій указ про про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для нього за взаємною згодою всіх сторін стало добровільне складення повноважень депутатами опозиційних фракцій. Повторні вибори призначено на 30 вересня 2007 року[20]. Жорстко проти перевиборів досі виступають потенційні аутсайдери перегонів — КПУ та СПУ.

Конфлікт з Юлією Тимошенко[править]

Файл:Yusch yulia.jpg
Зустріч Президента Ющенка і прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, 2009

Конфлікт між Ющенко та Тимошенко — міжособистісний конфлікт, що впродовж 2005–10 років набув гіпертрофованого стану й переріс в інституційний конфлікт між президентом і прем'єром[21].

Конфлікт розпочався в перші ж місяці призначення Тимошенко на посаду прем'єр-міністра:

  • Першою причиною були «повноваження РНБО». В березні 2005 секретар РНБО П. Порошенко заявив, що «в сферу повноважень РНБО входять усі питання Кабміну». Ющенко заявив, що «Рада національної безпеки і оборони України» повинна стати «єдиним місцем, де будуть прийматися всі стратегічні рішення». Фактично Ющенко і Порошенко — почали створювати з РНБО систему дублювання Кабінету Міністрів. Це стало головноюфакти?джерело? складовою конфлікту у владній команді; який призвів до відставки кабміну Тимошенко та відставки Порошенка з посади секретаря РНБО.
  • «Перший публічний скандал між Ющенком та Тимошенко» виник 19.5.2005, коли на засіданні РНБО — Ющенко різко розкритикував Прем'єр-міністра Тимошенко — за тиск на оптових торговців бензином: «Ющенко сказав їй, що в такому випадку вона може написати заяву про відставку та йти разом з СДПУ(о) та „Регіонами“ (політ. сила В. Януковича) дудіти в дудки та стукати в барабани»[22].
  • Апогеєм конфлікту між Ющенком і Тимошенко можна вважати політичну кризу 2008.
  • Подібні конфлікти тривали весь період 2005—2010 рр. На президентських виборах-2010 — Президент Ющенко неодноразово повторював, що «Тимошенко та Янукович однакове зло для України»; а 16.2.2010 (на прощальній прес-конференції як Президента) Ющенко заявив, що «його найбільшою політичною помилкою» було «співробітництво з Тимошенко»[23].

Виконання передвиборної програми Президента України Віктора Ющенка[править]

8 листопада 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ Щодо заходів з будови доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян України житлом. «Я впевнений, що забезпечення кожної родини доступним житлом — це універсальна відповідь на цілий ряд проблем соціального характеру. 17 мільйонів людей потребують покращення умов проживання. 1,3 млн родин стоять у черзі за житлом. Щорічно його надають 20 тисячам родин. Соціально це нестерпно. Головна задача наради — мобілізувати всі органи влади для вирішення цієї проблеми», — сказав Президент. Згідно з указом, Кабмін має передбачити на 2009 та наступні роки кошти на будівництво доступного житла в об'ємі не менш як 0,5 % від ВВП[24][25].

11 грудня 2007 року на зустрічі Президента України Віктора Ющенка з представниками бізнесу та влади було започатковано проект «Зігрій любов'ю дитину» — благодійництво на підтримку багатодітних родин. Проект спрямовано на вирішення найболючіших проблем багатодітних сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ініціативу Президента щодо благодійної допомоги багатодітним родинам підтримав великий бізнес: бізнесмени Віктор Пінчук та Рінат Ахметов зголосилися взяти безпосередню участь в ініціативі Президента України Віктора Ющенка щодо благодійної допомоги багатодітним родинам[26].

В Україні понад 100 тисяч дітей-сиріт. 2008-й рік Віктор Ющенко оголосив Роком усиновлення.

Файл:Flickr - europeanpeoplesparty - EPP Summit Lisbone 18 October 2007 (27).jpg
В. Ющенко та Ю. Тимошенко — представляють свої партії («Наша Україна» та «Батьківщина») на саміті «Європейської народної партії», Португалія (Лісабон), 18.10.2007

Результат діяльності на посаді Президента[править]

Діяльність Ющенка як Президента України є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. 16 листопада 2009 р. в інтерв'ю бельгійським газетам «La Libre Belgique» та «De Standaard» говорячи про свою успіхи на посаді Президента зазначив, що за чотири роки було подвоєно ВВП та державний бюджет, закріплено свободу слова та свободи вибору, а також збільшено фінансування ключових соціальних програм [27].

Під час президентства Ющенка розпочались переговори щодо надання Україні безвізового режиму [28]. Також Ющенко намагався домовитись із Вселеським патріархом Варфоломієм щодо надання Томосу про автокефалію для Української православної церкви, але тоді цьому завадив патріарх РПЦ Алексій ІІ, який терміново прилетів до Києва, незважаючи на те, що не мав запрошення. Це було у липні 2008 року [29][30].

Однак, Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій революції. У зовнішній політиці України також залишалося чимало проблем. За час президентства Ющенка і за чималих його зусиль Україна вступила в Світову організацію торгівлі (СОТ). Хоча відносини з Росією, формально, залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України («газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).

У березні 2010 року за результатами дослідження соціологічної служби Центру Розумкова українці оцінили діяльність Ющенка на посаді Президента на 2,17 балів. Повна підтримка Ющенка у лютому 2010 р., порівняно з лютим 2005 р. зменшилася в 17 разів. Порівнюючи виконання обов'язків Президента України, 32,6% українців назвали кращим Президентом Кучму, 12,6% Леоніда Кравчука і лише 10,6% громадян — Ющенка[31].

Вибори Президента України 2010[править]

На виборах Президента України 2010 — Віктор Андрійович Ющенко отримав 5,45 % (1 341 539 голосів).

У першому турі став лідером на дільницях Львівської області: 124, 125, 120, 117, 118, 119[32].

Громадська (післяпрезидентська) діяльність[править]

Інститут Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи»[править]

Інститут Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи» — українська громадська організація, офіційно зареєстрована Міністерством юстиції України у 2010 р.

Одним із завдань інституту є створення майданчика, на якому інтелектуали проводили б дискусії із різних проблем. Серед завдань — розвиток громадянського суспільства, оцінка тенденцій в українській політиці, збереження культурних цінностей, контроль влади, промоція європейського вектора тощо.

Віктор Ющенко про завдання організації і її діяльність:

«Наше становлення, зовнішня політика або гуманітарна політика, безпека, мовна та історична політика — про ці проблеми інтелектуали нації мають відкрито дебатувати, апелювати до суспільства з тих чи інших питань. Думаю, ці теми цікаві для українського суспільства. І тому такий проект я хочу реалізувати»

Згідно зі статутом, метою інституту є:

«задоволення та захист соціальних, економічних, освітніх, культурних та інших спільних інтересів його членів, розробка, обґрунтування, представлення суспільству стратегічних ініціатив із ключових питань розвитку України, її єдності, утвердження національних цінностей у житті держави і суспільства, сприяння реалізації європейського вибору України, підтримка зусиль із включення України до європейського економічного, політичного, соціального та інтелектуального простору, поширення сучасного розуміння європейськості та українськості у всій різноманітності їх вимірів».
.

Перша реалізована ініціатива — засновано Громадський інститут історичної пам'яті, який утворено спільно з Міжнародним фондом «Україна 3000» та іншими громадськими організаціями. До ради Інституту входять відомі історики, зокрема В. Сергійчук, В. Шендеровський, В. В'ятрович, І. Патриляк.

У Євромайдані участі не брав, але у процесах, що передували йому — промоції на підтримку євроасоціації між ЄС та Україною, виступав до останнього (моменту підписання) палким адептом, здійснюючи візити, перемовини у дипломатичних колах, і, врешті-решт, увазуючи, у найімовірніші моменти відмови, що «Україну треба брати такою, якою вона є»…

Нагороди[править]

У 1996 році став почесним доктором Національного університету «Києво-Могилянська академія».

2005 року двоє впливових тоді американських сенаторів Джон Маккейн та Гілларі Клінтон подали кандидатури Ющенка разом із тодішнім Президентом Грузії Михайлом Саакашвілі на здобуття Нобелівської премії миру, оскільки вони «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права».[47]

Почесні звання[править]

Почесний громадянин Львова, Мукачевого, Сум і Тернополя.


Див. також[править]

Джерела та література[править]

Примітки[править]

  1. Шаблон:Публікація
  2. Шаблон:±. Учитель і повстанці // Україна молода : газета. — 2010. — Шаблон:Бскор (23 грудня).
  3. Шаблон:±. Бандерівець Ющенко. «Хитрий» проти чекістів // Україна молода : газета. — 2010. — Шаблон:Бскор (29 грудня).
  4. "Генеалогічне древо Віктора Ющенко". Archived from the original on 16 лютого 2018. Retrieved 11 листопада 2019.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  5. Бібліографічна картка дисертації (фото).
  6. "Порошенко: новини і свіжі рейтинги на виборах президента України 2019". РБК-Украина (in русский). Archived from the original on 2019-03-21. Retrieved 2019-02-26. 
  7. Шаблон:Cite web 2
  8. "Гриценко: новини і свіжі рейтинги на виборах президента України 2019". РБК-Украина (in русский). Archived from the original on 2019-02-04. Retrieved 2019-02-26. 
  9. Політичні підсумки президентства Віктора Ющенка Шаблон:Webarchive / Ірина Штогрін // Радіо Свобода : сайт. — 2010. — 18 лютого.
  10. Шаблон:Публікація
  11. "Ющенко відкрив композицію «Гетьманська слава». ФОТОрепортаж". Archived from the original on 21 березня 2018. Retrieved 10 травня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  12. "Ющенко відкрив у Батурині відновлений палац Розумовського". Archived from the original on 21 березня 2018. Retrieved 10 травня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  13. "Ющенко відкрив музей Героїв Крут". Archived from the original on 21 березня 2018. Retrieved 10 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  14. "Ющенко відкрив відбудовану Резиденцію Богдана Хмельницького". Archived from the original on 9 травня 2015. Retrieved 3 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  15. "Ющенко назвав свої досягнення на посаді Президента". Archived from the original on 29 грудня 2018. Retrieved 3 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  16. "ЮЩЕНКО ПЕРЕРАХУВАВ СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ НА ПОСАДІ ПРЕЗИДЕНТА". Archived from the original on 19 жовтня 2009. Retrieved 3 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  17. "ЮЩЕНКО ПРИСВОЇВ БАНДЕРІ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ". Archived from the original on 17 березня 2010. Retrieved 3 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  18. Ukraine leader to build new team // BBC NEWS. — 2005. — 9 September.
  19. Президент розігнав Раду // Українська правда. — 2007. — 2 квітня.
  20. Президент призначив позачергові вибори до Верховної Ради на 30 вересня 2007 року // Президент України : сайт. — 2007. — 5 червня.
  21. Шаблон:±. Міф «Сильної Держави» в трансформації українського суспільства.
  22. Шаблон:±. Ющенко послал Тимошенко «дудеть в дудки» // Газета.Ru : сайт. — 2005. — 21 мая. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  23. Ющенко: Тимошенко — моя найбільша помилка. Президент звинуватив Тимошенко у відсутності конструктиву та затягування у проведенні реформ // TSN.ua : сайт. — 2010. — 16 февраля.
  24. Ющенко подписал указ о строительстве доступного жилья // Корреспондент.net.
  25. Ющенко дал старт национальной программе «Доступное жилье» // Times.ua.
  26. Шаблон:Публікація
  27. "Ющенко розказав про свої досягнення бельгійським газетам La Libre Belgique та De Standaard". Archived from the original on 15 серпня 2017. Retrieved 3 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  28. "Ющенко задоволений початком переговорів про безвізовий режим з ЄС". Archived from the original on 22 вересня 2017. Retrieved 3 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  29. "Ющенко: У 2008 році наданню томосу завадив патріарх РПЦ Алексій II". Archived from the original on 9 лютого 2019. Retrieved 20 січня 2019.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  30. "Варфоломій мав намір надати томос Україні ще 10 років тому – Ющенко". Archived from the original on 21 січня 2019. Retrieved 20 січня 2019.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  31. "Українці оцінили діяльність Віктора Ющенка на посаді Президента на двійку і відзначили його як найгіршого Президента в історії незалежної України". Archived from the original on 15 серпня 2017. Retrieved 3 червня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  32. Відомості про голосування за В. Ющенка на Виборах Президента 2010 // www.cvk.gov.ua.
  33. Шаблон:УПУ
  34. Шаблон:УПУ
  35. Шаблон:УПУ
  36. Шаблон:УПУ
  37. Шаблон:УПУ
  38. Відбулася офіційна церемонія зустрічі Президента України з Президентом Фінляндської Республіки // Президент України : сайт. — 2006. — 26 жовтня.
  39. "Award winners 2006". Archived from the original on 27 червень 2014. Retrieved 2 вересень 2010.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  40. Шаблон:Публікація
  41. Дві легені Європи. Ющенко і Кваснєвський відкрили нове дихання українсько-польських взаємин // Україна молода. — 2005. — 14 квітня.
  42. Відбулося перше засідання Ради Президентів України та Литовської Республіки // Президент України : сайт. — 2006. — 14 листопада.
  43. "Президенты Украины и Латвии обменялись орденами". Archived from the original on 14 листопада 2007. Retrieved 23 листопада 2007.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  44. КИЇВ. Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Митрополит Володимир привітав Президента України Віктора Ющенка з Днем народження // УПЦ-МП : офіційний веб-сайт. — 2007. — 23 лютого.
  45. Ющенко став лицарем Гробу Господнього // УНІАН. — 2007. — 16 листопада.
  46. "State Awards Issued by Georgian Presidents in 2003-2015". IDFI. Archived from the original on 2019-05-09. Retrieved 2019-05-10. 
  47. Шаблон:±. Нобелівська премія тікає від України // Українське слово : інтернет-видання. — 2010. — 11 жовтня.
  48. Віктор Ющенко. Недержавні таємниці: нотатки на берегах пам`яті Шаблон:Webarchive // 26.04.2014 | 11:15 | Буквоїд
  49. Недержавні таємниці : нотатки на берегах пам'яті / Віктор Ющенко; літ. запис і упоряд. О. Зінченка. – Харків: Фоліо, 2014. – 511 с., [32] арк. фот.

Посилання[править]

Шаблон:Інші проекти

Шаблон:^

Попередник: Президент України


20052010

Наступник:
Леонід Кучма Віктор Янукович
Попередник: Прем'єр-міністр України


19992001

Наступник:
Валерій Пустовойтенко Анатолій Кінах
Попередник: Голова Національного банку України


19932000

Наступник:
Вадим Гетьман Володимир Стельмах

Шаблон:^ Шаблон:Кандидати у президенти України 2004 Шаблон:Кандидати у президенти України 2010 Шаблон:Президент України

Шаблон:Голови уряду українських державних утворень з 1917

Шаблон:Голови НБУ

Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:Уряд Віктора Ющенка

Категорія:Уродженці Хоружівки (Недригайлівський район) Категорія:Народні депутати України 4-го скликання Категорія:Випускники факультету аграрної економіки і менеджменту Тернопільського національного економічного університету‎ Категорія:Заслужені економісти України Категорія:Кавалери ордена Білого Орла Категорія:Кавалери ордена преподобних Антонія і Феодосія Печерських Категорія:Кавалери ордена Серафимів Категорія:Лауреати премії імені Богдана та Левка Лепких Категорія:Надпопулярні статті Категорія:Почесні громадяни Львова Категорія:Почесні громадяни Мукачева Категорія:Почесні громадяни Тернополя Категорія:Президенти України Категорія:Прем'єр-міністри України Категорія:Українські банкіри Категорія:Учасники Помаранчевої революції Категорія:Члени КПРС Категорія:Члени «Нашої України» Категорія:Члени РНБО Категорія:Члени конституційних комісій в Україні Категорія:Кавалери ордена «Сяйво» Категорія:Голови Ради національної безпеки і оборони України Категорія:Верховні Головнокомандувачі Збройних сил України Категорія:Кавалери ордена Святогробського братства