Хрущов Микита Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
Шаблон:If1
Микита Сергійович Хрущов
Шаблон:Wikidata
Микита Сергійович Хрущов

Час на посаді:
14 вересня 1953 — 13 жовтня 1964
ПопередникЙосип Сталін
НаступникЛеонід Брежнєв

Час на посаді:
27 березня 1958 — 15 жовтня 1964
ПопередникМикола Олександрович Булганін
НаступникОлексій Миколайович Косигін

25пкс 3-й Перший Секретар ЦК КП(б)У 25пкс
Час на посаді:
27 січня 1938 — 3 березня 1947
ПопередникПосада відновлена; Станіслав Вікентійович Косіор як Генеральний Секретар ЦК КП України
НаступникЛазар Мойсейович Каганович

25пкс Голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) УРСР 25пкс
Час на посаді:
5 лютого 1944 — 26 грудня 1947
ПопередникЛеонід Романович Корнієць
НаступникДем'ян Сергійович Коротченко

25пкс 5-й Перший Секретар ЦК КПУ 25пкс
Час на посаді:
18 грудня 1947 — 18 грудня 1949
ПопередникЛазар Мойсейович Каганович
НаступникЛеонід Георгійович Мельников

Народився{{wikidata/p569||{{{дата смерт
Шаблон:Wikidata/p19
ПомерШаблон:Wikidata/p570
Шаблон:Wikidata/p20
ГромадянствоШаблон:RUSoldШаблон:USSR
Політична партіяКПРС
ДружинаЄфросинія Хрущова (пом.)
Маруся Хрущова (розлуч.)
Ніна Хрущова
РелігіяАтеїзм
Особистий підписФайл:Nikita Khrushchev Signature2.svg
Нагороди

Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Закордонні: Шаблон:Ряд2

Шаблон:Ряд2
Микита Сергійович Хрущов на сайті Верховної Ради

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Роботи] у Вікіджерелах

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Висловлювання] у Вікіцитатах

15px [{{localurl:Commons:Category:{{#property:P373}}}}?uselang=uk Медіафайли] у Вікісховищі

Категорія:Персоналії за алфавітом

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (рос. Хрущёв Никита Сергеевич, Шаблон:ДН2, с. Калинівка, Курська губернія, Російська імперія — Шаблон:ДС, Москва, Російська РФСР) — радянський державний діяч українського походження, перший секретар ЦК КПРС (19531964), Голова Ради Міністрів СРСР (19581964). Член ЦК КП(б)У в червні 1938 — вересні 1952 р. Член Політичного і Організаційного бюро ЦК КП(б)У в січні 1938 — грудні 1949 р. Член ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) у лютому 1934 — березні 1966 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в січні 1938 — березні 1939 р. Член Політичного бюро (Президії) ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) в березні 1939 — жовтні 1964 р. Депутат Верховної Ради СРСР 1—6-го скликань, депутат Верховної Ради УРСР 1—4-го скликань, депутат Верховних рад союзних республік. Герой Радянського Союзу (16.04.1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (16.04.1954, 8.04.1957, 17.06.1961), генерал-лейтенант (12.02.1943).

Період правління Хрущова часто називають «відлигою»: були випущені на свободу багато політичних в'язнів, в порівнянні з періодом правління Сталіна активність репресій значно знизилася. Зменшився вплив ідеологічної цензури. Радянський Союз досяг великих успіхів у підкоренні космосу. Було розгорнуто активне житлове будівництво. Разом з тим з ім'ям Хрущова пов'язані і організація найжорсткішої в післявоєнний період антирелігійної кампанії, і розстріл робітників в Новочеркаську, і судові процеси з винесенням смертних вироків проти валютників і цеховиків, яких радянська пропаганда називала «розкрадачами соціалістичної власності», і прийняття помилкових рішень в сільському господарстві (зокрема, прорахунки при освоєнні цілини), і зовнішній політиці, і придушення Угорського повстання 1956 року і цькування Бориса Пастернака, і цькування художників-авангардистів. В період його правління посилився напруга в стосунках між СРСР і США (так звана холодна війна). Політика ЦК КПРС під його керівництвом з десталінізації призвела до розриву з комуністичними режимами Мао Цзедуна в Китаї і Енвера Ходжі в Албанії.

Молоді роки[править]

Народився в селі Калинівка Ольховської волості Дмитріївського повіту Курської губернії (тепер Курська область) на українських етнічних землях у селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селяни. Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас вівці, телята.

У 1909 його родина переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки — робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних та пивних лавок. Микита знову найнявся пасти корови, чистив казани на шахтах. З травня 1909 по 1912 рік був учнем слюсаря на заводі Боссе в Юзівці, допомагав ремонтувати шахтарське обладнання. З 1912 по 1913 рік — слюсар на Рутченківському руднику, з 1913 по 1914 рік — слюсар на Горшковському руднику, з 1914 по 1915 рік — слюсар на Пастуховському руднику біля Юзівки. У 1915—1916 роках — слюсар головних майстерень шахти № 11 Рутченківського рудника, у 1916—1917 роках — слюсар майстерень шахти № 11 і машиніст шахти № 31 Рутченківського рудника на Донбасі.

У 1917 році — член Рутченківської Ради, член Рутченківського революційного комітету, голова Рутченківської ради руднично-заводських комітетів Спілки металістів гірничорудної промисловості. У 1917—1918 роках — голова комітету бідноти села Калинівки Дмитріївського повіту Курської губернії.

Член РКП(б) з листопада 1918 року.

У 1919—1920 роках — червоноармієць, голова осередку, політрук, комісар батальйону 9-ї стрілецької дивізії 13-ї армії РСЧА, інструктор політичного відділу 9-ї Кубанської армії РСЧА. У 1920—1922 роках — політпрацівник Донецької трудової армії РСЧА, політичний керівник Рутченківського кущового управління. У 1922 році — помічник керуючого рудника Рутченківського рудоуправління на Донбасі.

У 1922—1925 роках — студент робітничого факультету, політичний керівник, секретар осередку КП(б)У робітфаку при Донецькому гірничому технікумі імені Артема.

У 1925—1926 роках — секретар Петрово-Мар'їнського районного комітету КП(б)У Сталінського округу Донбасу. У 1926—1928 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Сталінського окружного комітету КП(б)У. У 1928 році — заступник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК КП(б)У в Харкові. У 1928—1929 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Київського окружного комітету КП(б)У.

Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він навчався в Московській Промисловій академії (закінчив два курси у 1931 році) в одній групі з дружиною Сталіна Надією Алілуєвою і, завдяки персональній характеристиці, що вона дала[1], здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього. З вересня 1929 по січень 1931 року — студент, секретар осередку ВКП(б) Промислової академії імені Сталіна у Москві.

З січня по липень 1931 року — 1-й секретар Бауманського районного комітету ВКП(б) міста Москви. З липня 1931 по січень 1932 року — 1-й секретар Краснопресненського районного комітету ВКП(б) міста Москви.

30 січня 1932 — 16 січня 1934 року — 2-й секретар Московського міського комітету ВКП(б).

24 січня 1934 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського міського комітету ВКП(б). Одночасно 24 січня 1934 — 7 березня 1935 року — 2-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б), 7 березня 1935 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б).

У верхівці КПРС[править]

Файл:Joseph Stalin and Nikita Khrushchev, 1936.jpg
Микита Хрущов і Йосип Сталін, 1936

27 січня — 13 червня 1938 року — в.о. 1-го секретаря ЦК КП(б)У. Одночасно з 17 квітня по 31 травня 1938 року — в.о. 1-го секретаря Київського обласного і міського комітетів КП(б)У. 18 червня 1938 — 3 березня 1947 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У. Одночасно у червні 1938 — 22 березня 1947 року — 1-й секретар Київського обласного і міського комітетів КП(б)У.

Під час німецько-радянської війни перебував у Червоній армії. З серпня по жовтень 1941 року — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 26 вересня 1941 — 12 липня 1942 року — член Військової ради Південно-Західного фронту. У грудні 1941 — червні 1942 — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 12 липня — 5 серпня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту. 23 серпня — 28 вересня 1942 року — член Військової ради Південно-Східного фронту. 28 вересня — 31 грудня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту. У січні — лютому 1943 року — член Військової ради Південного фронту. У березні — 20 жовтня 1943 року — член Військової ради Воронезького фронту. 20 жовтня 1943 — серпень 1944 року — член Військової ради І-го Українського фронту.

5 лютого 1944 — 26 грудня 1947 року — голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) Української РСР.

26 грудня 1947 — 16 грудня 1949 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У [2].

У грудня 1949 року повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) (з 16 грудня 1949 по 7 вересня 1953) і 1-м секретарем Московського обласного комітету партії (з 16 грудня 1949 по 10 березня 1953).

По смерті Сталіна Хрущов став 7 вересня 1953 року 1-м секретарем ЦК КПРС, з 25 лютого 1956 року очолив Бюро ЦК КПРС по Російській РФСР, а з 27 березня 1958 року зосередив у своїх руках партійне й державне керівництво, ставши головою Ради Міністрів СРСР. 14-15 жовтня 1964 року внаслідок внутрішнього заколоту в Політбюро ЦК КПРС Хрущова позбавлено всіх посад і усунено від державного й партійного керівництва.

За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довіру могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльності в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УРСР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни, кривавий терор на західно-українських землях, організація радянського підпільно-партизанського руху під час Другої світової війни, голод 1946—1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським повстанським рухом.

У серпні 1945 наголошував на потребі привселюдних страт через повішання учасників Українського національно-визвольного руху в містах Західної України.[3]

Керівник СРСР[править]

Файл:Хрущов у Луганську 1956.jpg
Приїзд Микити Хрущова до Луганська (1956)

Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом і уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як найяскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. На XX з'їзді КПРС (лютий 1956) він виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», розпочавши цим боротьбу проти культу особи Сталіна. М. Хрущов ужив рішучих заходів до забезпечення країни харчами, розпочавши аграрну реформу[4]: встановлено підвищені, обґрунтованіші, ніж раніше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію; щоб розв'язати зернову проблему, ініційовано освоєння цілинних земель (від 1954 року); більш ніж 120 000 спеціалістів сільського господарства переведено з керівного апарату на роботу до села; розпочато реорганізацію МТС, здійснено продаж техніки колгоспам; списано борги колгоспів минулих років; скасовано податок на особисте господарство; почали призначати пенсії колгоспникам; дозволено видавати паспорти сільським жителям. Здійснено перебудову кермування промисловістю й сільським господарством: утворено раднаргоспи, промислові райони, поділено обкоми КПРС на сільські та міські тощо.

Однак, ці його заходи або не мали успіху (наприклад, примусові посіви кукурудзи в районах, де не було сприятливих для цієї культури умов, перебудова партійних організацій за виробничим принципом), або ж їх не доведено до кінця: ініціювавши розвінчання «культу особи», сам-таки й повернувся до політики ресталінізації; допустивши певну свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі та мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв певному поширенню прав національних республік, але згодом їх знедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо важкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культурного життя.

Ця непослідовність політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення люду, у висліді якого розвинувся рух опору в національних республіках, спрямований головно проти нац. дискримінації; а з другого — у керівних колах КПРС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, що загрожували зруйнувати тоталітарну систему, що її виробив Сталін. Це останнє й стало причиною внутрішнього заколоту в Політбюро ЦК КПРС 1964, внаслідок якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій.

Хрущов залишив «Спогади», в яких дещо критично, але на загал схвально оцінює лінію партії за доби його активної політичної діяльності.

Роль у «Карибській кризі»[править]

Докладніше: Карибська криза

Під час жорсткого протистояння СРСР у Карибській кризі за три години до можливого удару США по Кубі зумів домовитись з президентом США Джоном Кеннеді і зупинити переростання конфлікту у війну. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн.

Стиль та поведінка Хрущова[править]

Шаблон:Доробити розділ

Стукання черевиком по столу в ООН[править]

Шаблон:Доробити розділ

«Ми вас поховаємо»[править]

«Ми вас поховаємо». На прийнятті в Москві 18 листопада 1956 Хрущов у бесіді з американськими дипломатами хотів підкреслити суперечливість двох світових систем. Він хотів процитувати тезу Маркса про те, що соціалізм є могильником капіталізму, але замість цього видав фразу «Ми вас поховаємо», що він повторив на одній із зустрічей з журналістами в США у вересні 1959 року.

Хрущов і авангардисти[править]

На виставці творів художників-авангардистів 1 грудня 1962 року в Москві критично і у грубій формі висловив свої оцінки щодо творів окремих художників та скульпторів[5], запропонувавши їм покинути країну.

Веселі застілля з «героями праці»[править]

Цікаві факти[править]

  • Улюбленим письменником Хрущова був Володимир Винниченко (заборонений в СРСР). Хрущов познайомився з творами Винниченка ще в юнацтві. Герой оповідання «Талісман» єврей Піня став для нього на все життя своєрідним зразком для наслідування. Хрущов називав себе «маленьким Пінею», і зізнавався, що виступити з розвінчанням культу особи Сталіна на ХХ з'їзді КПРС його надихав саме цей герой Винниченка[6].
  • Згідно зі спогадами колишнього 1-го секретаря ЦК Компартії України та члена Політбюро ЦК КПРС Петра Шелеста, Леонід Брежнєв, що замінив Хрущова на посту Генерального секретаря ЦК КПРС, пропонував Володимиру Семичастному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися М. С. Хрущова, улаштувавши аварію літака, автокатастрофу, отруєння або арешт[7].
  • У 1960 році вийшла відома пісня італійського співака Адріано Челентано — «Nikita rock» (укр. «Рок Микити»), яка була присвячена Микиті Хрущову, тоді це було сприйнято як політична сатира[8].

Сім'я[править]

  • дружина — Надія Горська
  • дружина — Єфросинія Іванівна Хрущова (Писарева), померла в 1920
    • cин — Хрущов Леонід Микитович (1917—1943), радянський військовий льотчик, загинув на фронті в повітряному бою
    • дочка — Хрущова Юлія Микитівна, (1916—1981)
  • дружина — Ніна Петрівна Хрущова (Кухарчук), (1900—1984)

Нагороди[править]

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. Рой Медведев. Н. С. Хрущёв: Политическая биографияШаблон:Недоступне посилання
  2. Переїжджаючи до Москви, наказав зачистити архівні фонди і документи, де було вказано його прізвище у контексті масових репресій в Україні. Валерій Смолій. Як збирати по світах наші культурні цінності.— Укрінформ, 11.01.2016 00:58
  3. Лисенко О. Важкий шлях до миру: українське суспільство та влада у середині 1940 — на початку 1950-х рр. // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 5 (524) (вер.-жовт.). — С. 37. — ISSN 0130-5247.
  4. Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 395.
  5. Манеж, которого никто не видел Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  6. Ігор Роздобудько. Винниченко — улюблений письменник Хрущова. // Кобза. Українці Росії. 27.08.2016
  7. Петро Шелест «Справжній суд історії ще попереду», сторінка 417.
  8. "Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь". bookz.ru. Ірина Файт. 2013. Retrieved 17 травня 2015.  Check date values in: |access-date= (help) Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info

Джерела[править]

Попередник: Голови РНК УРСР
19441946
Наступник:
Корнієць Леонід Романович Рада Міністрів УРСР

Шаблон:Нормативний контроль Шаблон:Керівники Київської області Шаблон:Лідери СРСР

Шаблон:Голови уряду українських державних утворень з 1917 Шаблон:Герої Соціалістичної Праці

Категорія:Глави РНК УРСР Категорія:Голови РМ УРСР Категорія:Перші секретарі ЦК КП(б)У-КПУ Категорія:Члени Політбюро ЦК КП(б)У-КПУ Категорія:Генеральні секретарі ЦК КПРС Категорія:Хрущовська відлига Категорія:Учасники Громадянської війни в Росії Категорія:Репресії в Україні Категорія:Диктатори Категорія:Поховані на Новодівочому цвинтарі в Москві Категорія:Випускники ДонНТУ Категорія:Надпопулярні статті Категорія:Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» Категорія:Східна Слобожанщина Категорія:Депутати Верховної Ради Латвійської РСР Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 2-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 3-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 4-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 5-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 6-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради УРСР 1-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради УРСР 2-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради УРСР 3-го скликання Категорія:Депутати Верховної Ради УРСР 4-го скликання Категорія:Микита Хрущов Категорія:Голови Уряду СРСР