Сент-Люсія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote

Шаблон:Картка Країна Сент-Лю́сія (англ. Saint Lucia, фр. Sainte-Lucie — «Свята Луція, Свята Лукія») — острів і країна на сході Карибського моря, один з Навітряних островів; площа 617 км²; столиця — Кастрі; рельєф: гірський острів з родючими долинами; тропічні ліси, вулканічні піки; глава держави Єлизавета ІІ, з 1979 представлена генерал-губернатором, глава уряду Ален Частанет (з 2016 року); політична система — конституційна монархія; експорт: копра, банани, кокосова олія, какао; населення: 165 595[1] (2010, перепис), 178 015 (2016, оцінка); мови: англійська, французька; недавня історія: внутрішнє самоврядування отримане в 1967. Незалежність від Великої Британії в межах Співдружності націй — у 1979; інтеграція з Навітряними островами передбачалася в 1991.

Історія[править]

Сент-Люсія була відкрита Колумбом 13 грудня 1502 — у день святої Люсії (день пам'яті мучениці Лукії Сіракузької). Перші спроби заснувати постійне поселення чинили англійці в період з 1605 по 1638, однак вони були невдалі через опір місцевих жителів — войовничих індіанців Карибів.

Уклавши договір з аборигенами, французи заснували поселення в 1650. З середини XVII століття почався масовий ввіз африканських рабів для робіт на цукрових плантаціях. Згодом у складі населення стали домінувати африканці і мулати.

До 1814, коли острів остаточно перейшов під британську юрисдикцію, Сент-Люсія була ареною безперервного конфлікту між Англією і Францією, вона переходила з рук в руки 14 разів, приваблюючи своєю зручною бухтою Кастрі.

1803 року, під час наполеонівських воєн, Сент-Люсію в черговий раз захопили англійці, і в 1814 вона, відповідно до Паризької мирної угоди, відійшла до Великої Британії, перетворившись на її колонію.

1834 року британська влада скасувала рабство на острові.

З 1838 по 1958 Сент-Люсія входила до складу британської колонії Навітряних островів, з 1958 по 1962 — у Вест-Індську Федерацію.

В 1967 у Сент-Люсія отримала статус асоційованої з Великою Британією держави і отримала право самоврядування у внутрішніх справах.

Повна незалежність була надана Сент-Люсії 22 лютого 1979 р.

Політична структура[править]

Сент-Люсія — член Співдружності націй, глава держави — королева Великої Британії (зараз — Єлизавета II), представлена генерал-губернатором. За конституцією, ним може бути будь-який громадянин Співдружності, який призначається з волі монарха. На практиці, на цей пост призначається зазвичай місцевий уродженець, за рекомендацією голови уряду країни.

Генерал-губернатор (з 2018 Невілл Сенак, перед тим Калліопа Перлетт Луїзі) дає доручення сформувати уряд і його склад після схвалення парламентом, призначає членів Сенату, за рекомендацією прем'єр-міністра розпускає парламент і призначає нові вибори, підписує закони і затверджує призначення вищих державних чиновників. Законодавча влада - двопалатний парламент. Верхня палата — Сенат (11 місць). 6 сенаторів призначаються за рекомендацією прем'єр-міністра, 3 — за рекомендацією лідера опозиції, 2 — за рекомендацією релігійних, економічних і соціальних груп. Нижня — Асамблея Сент-Люсії (17 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін).

Виконавча влада належить уряду — кабінету міністрів. На чолі його стоїть прем'єр-міністр Сент-Люсії. На цей пост зазвичай призначається після виборів лідер партії або коаліції, яка має більшість в Асамблеї Сент-Люсії.

Основні політичні партії:

  • Об'єднана партія робітників — 11 місць в Асамблеї Сент-Люсії;
  • Лейбористська партія Сент-Люсії — 6 місць в Асамблеї Сент-Люсії.

Також є непредставлені у парламенті — Національний Альянс і Партія Свободи Сент-Люсії.

Географія[править]

Пті-Пітон (фр. Petit Piton — малий шпиль/пік) — мальовнича гора в Сент-Люсії (острів і країна, знаходиться в центральній частині Малих Антильських островів, які є частиною Кариб).

Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові в складі архіпелагу Малі Антильські острови. На півночі межує з островом Мартиніка по протоці Сент-Люсія, на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадини, по протоці Сент-Вінсент. Відстань до Мартіники близько 39 км, до Сент-Вінсента — 34 км. Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії 158 км).

Каплевидний в плані острів має розміри приблизно 44 км завдовжки і 23 км завширшки при загальній площі 616 км² (другий за величиною в південній групі Навітряних островів).

Острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому більш гористий, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він являє собою вершину древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.

По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-л'Іль-Рідж з висотами від 400 до 900 м, досягаючи найбільшої висоти на горі Жімі (950 м) і в вулканічному масиві Пітон (Грос-Пітон — 797 м, Пти-Пітон — 750 м, Морн-Бонін — 640 м) на південному заході. У цьому ж районі в достатку зустрічаються сліди активної вулканічної діяльності — гарячі сірчані джерела, еродовані лавові поля, виходи газу, відкладення сірки. Схили вулканічного масиву зарості пишними тропічними лісами, а численні короткі річки формують широкі і родючі долини.

Затока Меріґолд-Гарбор з містом Меріґолд-Бей

Узбережжя острова утворено неширокою смугою прибережної низовини і сильно порізане. Південно-східні та північно-західні береги утворюють якусь подобу шхерного району з численними затоками і бухтами, обрамленими безліччю крихітних рифів.

Клімат[править]

Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують жару. Середньомісячні температури 18-26 ° С, опадів від 1500 до 3000 мм на рік. Сухий сезон з січня по квітень, сезон дощів — з травня по серпень. Будь-коли протягом року можливі потужні, але короткочасні зливи, що припадають зазвичай наприкінці дня. Нерідкі руйнівні тропічні урагани, особливо часті в кінці літа. Шаблон:Weather box

Флора і фауна[править]

На острові росте близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові — наприклад, антуріум, утворюють щільний килим, що покриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні і південно-східні схили гір вкриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. Місцева фауна включає в себе такі види, як ендемічна земляна ящірка, Icterus laudabilis (сент-люсійська вивільга), Melanospiza richardsoni (сент-люсійська чорна зяблиця) і сент-люсійський амазон (зникаючий національний птах). По всьому острову поширені гризуни агуті і маніка.

Охоронювані території[править]

Численні охоронні природні території:

  • Національний парк Піджен-Айленд (заснований в 1979 р.), в якому зібрані практично всі рослини, які ростуть на острові, а також рідкісні види птахів;
  • Заповідник Фрігет-Айленд, що лежить на середині східного узбережжя, в північній частині затоки Пралін-Бей, є ділянкою гніздування численних фрегатів, чапель і пари видів рідкісних місцевих птахів: голуба Рамьє і сент-люсійської вивільги;
  • Заповідник Марія-Айленд, що лежить на схід від Вйо-Фор, є єдиним середовищем проживання коров'ячої змії «Куве», однією з рідкісних різновидів вужів, а також рідкісної ящірки земляний «зандоліті» (ящірка Марії);
  • Національний парк Рейнфорест (Сент-Люсія-Сентрал-Форест-Ресерв-енд-Рейнфорест) охоплює 19 000 акрів пишних гір і долин біля підніжжя піку Морн-Гімі і є домом для гігантської папороті, орхідей, райських птахів та багатьох видів місцевих дерев.
  • Заповідник Манкоте-Мангрув, розташований на південно-східному узбережжі острова, на північ Сейблз-Пойнт, є останнім місцем зростання природних мангрових лісів на острові.

Населення[править]

Етнічні групи[править]

Населення Сент-Люсії переважно африканського (141 216 в 2010; 85,3 % від загальної чисельності населення) або змішаного афро-європейського походження. (17 965; 10,8 %). Індійське походження має 2.2 % населення (або 3 575 жителів у 2010 році) і 0,6 % білі (991). Сент-Люсія також має невелике число індіанців (карибів). Протягом останніх десятиліть кількість індіанців (карибів) збільшилася з 366 за переписом 1991 року (0,3 % населення), до 803 за переписом 2001 року (0,5 % населення) і до 951 в 2010 році (0,6 % населення). Решта 0,5 % населення включає в себе китайців (0,1 %) і вихідців з Близького Сходу (0,1 %).

Мови[править]

Офіційною мовою є англійська. Французькою креольською, яку в просторіччі називають «Patwah» (говір), говорить 95 % населення. Ця креольська мова використовується в літературі і музиці, і поступово набирає офіційного статусу. Ця мова сформувалася в ранній період французької колонізації, креолізація відбувалася головним чином завдяки злиттю французької мови і Західно-африканських мов, з деяким впливом лексики корінних карибів та інших мов. Сент-Люсія є членом Франкофонії.

Релігія[править]

За даними перепису 2010 року 90,2 % відсотків населення Сент-Люсії вважаються християнами, 2,3 % сповідують інші релігії і 5,9 % не сповідує жодної релігії і не вказали релігію (1,4 %) населення.

Приблизно дві третини християн є католиками (61,3 % від загальної чисельності населення), і третина протестантами. Адвентисти сьомого дня складають найбільшу протестантську групу, 10,4 % населення. Християни євангельської віри є другою за величиною групою (8,9 %). Наступною за величиною групою є євангелісти (2,2 % населення), за якими слідують баптисти (2,2 %). Інші християни включаючи англіканство становлять (1,6 %), Церква Божа (1,5 %), Свідки Єгови (1,1 %), методисти (0,5 %) і Армія Спасіння (0,2 %).

Кількість не християн мала, до цієї групи включають осіб, які сповідують растафаріанство (1,9 % населення), індуїзм (0,3 %) та іслам (0,1 %).

Адміністративний поділ[править]

В адміністративному відношенні країна поділяється на 11 приходів. У кожному з них є органи місцевого самоврядування — міські та сільські ради та управління. Шаблон:Col-begin Шаблон:Col-break

Приходи Сент-Люсії
# Приход Площа (км²) Населення
(перепис 2010)
Густота населення (осіб/км²)
1 Анс-Лавуа 30,9 6 247 210
2 Канаріс 16,0 2 044 119
3 Кастрі 79,5 65 656 776
4 Шуазель 31,3 6 098 206
5 Деннер 69,7 12 599 182
6 Центральний лісовий заповідник 78,3 0 0
7 Грос-Айлет 101,5 25 210 196
8 Лабори 37,8 6 701 210
9 Мікуд 77,7 16 284 220
10 Суфрієр 50,5 8 472 144
11 Вйо-Фор 43,8 16 284 371
Сент-Люсія 617 165 595 256

Source: Saint Lucia Government Statistics Department Шаблон:Col-break Адміністративний поділ Сент-Люсії Шаблон:Col-end

Див. також[править]

Джерела[править]

Шаблон:Commons category

Посилання[править]

Примітки[править]

  1. "Population & Vital Statistics". Central Statistics Office of St. Lucia. Archived from the original on 19 November 2016. Retrieved 18 November 2016.  Invalid |dead-url=bot: unknown (help)

Шаблон:Країни Карибського басейну

Шаблон:Королівства Співдружності Шаблон:Північна Америка Шаблон:Організація Східнокарибських держав Шаблон:Франкофонія

Шаблон:Бібліоінформація

Категорія:Держави-члени Співдружності Націй Категорія:Країни Америки Категорія:Острівні країни Категорія:Конституційні монархії Категорія:Держави-члени ООН Категорія:Навітряні острови Категорія:Англомовні країни і території