Саксаганський Панас Карпович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Карткавідомий_?відома?Ошибка скрипта: Модуля «CategoryForProfession» не существует.Категорія:Персоналії за алфавітомКатегорія:Вікіпедія:P1791:відсутня Шаблон:Ifempty Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; Шаблон:ДН2, с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область17 вересня 1940, Київ) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру.

Життєпис[править]

Дитинство[править]

Панас Саксаганський був представником видатної театральної родини Тобілевичів. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Адамович Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван Карпенко-Карий, Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).

Освіта[править]

Панас Саксаганський у сценічному образі, 1905 рік Панас Саксаганський із сином Петром Тобілевичем, 1890-ті рр. Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі.

Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав.

Як згадував сам Панас Саксаганський у книзі «Думки про театр», «від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю „Наталку Полтавку“, і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю „Наталку“ напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували Марко Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали „Наталку Полтавку“, „Назара Стодолю“, „Москаля-чарівника“».

1877 — закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. Сидів за однією партою з Євгеном Чикаленком. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.[1]

Аматорський театр[править]

Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою М. Кропивницького.

Панас Саксаганський: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значинй успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі.

Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його»".

1878 року пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова.

Професійний театр[править]

Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».

З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського, в 18901898 та 19051909 рр. очолював «Товариство русько-малоросійских артистів».

Впродовж 19101915 рр. гастролював у турах Т. Колісниченка та ін.

19151916 — працював у Товаристві українських акторів під орудою Івана Мар'яненка, з 1916 р. — у Товаристві Українських Акторів.

У 1918 р. очолював Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. 29 липня 1925 року відбулася прем'єра вистави Я. Мамонтова «Що загинули ранком». Режисери — П. Саксаганський, Л. Сабін.

18 вересня 1925 року РНК УСРР надала Панасу Саксаганському звання Народного артиста республіки.

Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької, з 1926 р. гастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 12 травня 1935 року. Народний артист СРСР (1936).

Творчість[править]

Як акторові, йому був притаманний реалістично-психологічний метод роботи над ролею із чіткими зовнішніми деталями.

Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Бонавентура, Пеньонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).

Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.

Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шиллера (грав ролю Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» В. Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926).

Виховав ціле покоління акторів (Б. Романицький, В. Любарт, А. Ратмиров, Т. Садовська та ін.).

Літературна творчість[править]

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.

Особисте життя[править]

У 1903 Саксаганський познайомився у Варшаві з Ніною Левченко, яка стала його дружиною. До того від актриси Лідії Квітки мав сина Петра, що ріс із батьком, став інженером. Онук Саксаганського, Богдан Тобілевич, — архітектор. Правнук Петро — російський актор, живе в Москві. Зберігає архів прадіда, що буде переданий до Києва, коли там відкриють музей Саксаганського.

Варварі Любарт — згодом народна артистка УРСР — Саксаганський був вітчимом.

Портрети[править]

Вшанування пам'яті[править]

Шаблон:Double image Меморіальна дошка на Жилянській вулиці в Києві, де з 1912 по 1940 рік проживав Саксаганський (вкрадено 2018 року)

Файл:Панас-Саксаганський.JPG
Надгробок Панаса Саксаганського на Байковому кладовищі в Києві

На честь Панаса Саксаганського названо вулиці у Києві, у Львові.

У Кривому Розі є вулиця район Саксаганський та Вулиця Панаса Саксаганського[2].

У місті Біла Церква знаходиться Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського

У Дніпрі є вулиця Саксаганського.

В Житомирі є провулок Панаса Саксаганського.

14 травня 2019 року, до 160-річчя з дня народження актора НБУ випустив ювілейну монети присвячену Панасу Карповичу.

Примітки[править]

  1. Євген Чикаленко відмовився стати гетьманом України // Gazeta.ua. 20.12.2011
  2. "Новые названия улиц Кривого Рога. Официальный список!". Блог города Кривой Рог| Фоторепортажи. 2016-05-23. Archived from the original on 2017-09-04. Retrieved 2016-12-10. 

Джерела та література[править]

Посилання[править]

Шаблон:Нормативний контроль Шаблон:DEFAULTSORT Категорія:Українські актори Категорія:Українські драматурги Категорія:Українські режисери Саксаганський Категорія:Уродженці Кам'яно-Костуватого Категорія:Випускники Одеського військового училища Категорія:Померли в Києві Категорія:Народні артисти УРСР Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці Категорія:Корифеї українського театру Категорія:Випускники Єлисаветградського реального училища Категорія:Люди на монетах України