Рудченко Іван Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Категорія:службова розібрати "ім'я при народженні"Шаблон:КарткаКатегорія:Персоналії за алфавітом Категорія:Письменники за алфавітом Шаблон:IfemptyОшибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Шаблон:Однофамільці

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote

Іван Бі́лик (справжнє ім'я Іван Якович Рудченко; Шаблон:ДН, Миргород — Шаблон:ДС, Петербург) — український фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, літературний критик, старший брат і співавтор Панаса Мирного.

Життєпис

Файл:Svoboda children books 1937 210.png
Реклама книжок для дітей, українська щоденна газета «Свобода» (США), № 210, 10 вересня 1937 року

Народився 2 вересня 1845 року у Миргороді в сім'ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався спершу в приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке успішно закінчив в 1857 році. Вступити до гімназії не було матеріальної змоги, і батько взяв хлопця привчати до служби в казначействі (того року батька перевели до Гадяча на посаду казначея). Та служба не задовольняла юнака, він поривався до освіти. Це бажання підсилювало спілкування з молодим товариством із сім'ї Драгоманових. Читання книжок, розмови про долю народу, захоплення українським фольклором — все це сприяло зростанню свідомості й народолюбства.

Іван Якович почав записувати пісні, прислів'я й приказки, вивчати народні звичаї, а одночасно й писати власні твори. У 1860 році деякі його записи друкуються в «Полтавських губернських відомостях», а з 1861 року — в журналі «Основа» під псевдонімом Іван Кивайголова. 1862 року він опублікував народні перекази, записані в Миргороді, «Про зозуль, посмітюх і гадюк» (псевдонім — Іван Руїна). З 1867 р. розміщував поезії, переклади і літературно-критичні статті та рецензії у львівській «Правді».

1863 року Іван Рудченко стає чиновником Казенної палати в Полтаві. Тут він знайомиться з «освіченим провідцем українолюбства» Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народові. А для цього треба було вчитись, і в 1864 році Іван Якович їде в Київ, щоб підготуватися до вступу в університет. Там він пристає до гурту народолюбців (Антонович, Драгоманов, Житецький, Лисенко та ін.), займається громадсько-культурною роботою, співпрацює з редакцією «Киевлянина». В лютому 1867 року Рудченко одержав посаду в системі державного контролю, який був виділений в окреме міністерство. Попрощавшись із мрією про університетську освіту, він їде в Житомир на службу в контрольну палату, якою керував полтавець Матвій Симонов (Номис), відомий етнограф і фольклорист. З того часу і до смерті Іван Якович працював на різних урядових посадах — у Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де був членом Ради Міністерства фінансів. Він став видатним фахівцем податкової справи і мав друковані праці в цій галузі.

Іван Рудченко зробив значний внесок у фольклористику. Він видав збірку «Народные южнорусские сказки» у 2 випусках (1869 і 1870 рр.), збірки «Чумацкие народные песни» (1874), опублікував етнографічні розвідки «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях» та «Этнографические работы в Западном крае в 1866 году». Цими працями дослідник поклав початок публікаціям українського фольклору за жанровим і тематичним принципом.

У 1872 році Панас Мирний послав братові щойно закінчену повість «Чіпка». Іван Якович уважно поставився до твору, удосконалив його, написавши кілька нових розділів, поглибив соціальні мотиви твору.

Панас Мирний спільно з Іваном Біликом збирали народну творчість і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Саме на цій основі між братами зав'язалася міцна творча співдружність, так звана «братська спілка». І хоч пізніше їхні творчі шляхи розійшлися в різні боки, та значення тієї співдружності, тієї «спілки» ніщо не могло затьмарити чи бодай применшити. Після того, як 1880 року роман вийшов у Женеві, брати сфотографувались на згадку про «братську спілку», внаслідок якої з'явився цей визначний твір української літератури. Панас Мирний відзначив у брата «чулу до правди душу» й «сповнене народолюбством серце».

Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості Т. Г. Шевченка. В статті «Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка» (1886) він називав Кобзаря одним із найбільших народних поетів. А в збірнику «Чумацкие народньїе песни» (1874) вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.

Крім того, Білик відомий і як перекладач на українську мову творів І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та інших. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.

Найвідоміші твори

Література

Посилання

Ошибка скрипта: Модуля «Portal» не существует.

Шаблон:PD-письменник

Категорія:Українські перекладачі Категорія:Українські літературні критики Категорія:Українські письменники Категорія:Українські етнографи Категорія:Українські фольклористи Категорія:Уродженці Миргорода Категорія:Діячі «Громади»