Північна Америка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Картка

Півні́чна Аме́рика — материк (континент) у Західній півкулі, північна частина частини світу Америки. Повністю розташований у північній півкулі та майже повністю — у західній[1].

На півночі омивається Північним Льодовитим океаном, на сході — Атлантичним океаном, на заході — Тихим океаном, на півдні — Карибським морем; також на півдні з'єднується Панамським перешийком з Південною Америкою. Загальна площа 24 709 000 км², що становить близько 4,8 % площі планети або 16,5 % площі її суші.

Північна Америка є третім за величиною і кількістю населення континентом після Євразії та Африки[2].

З урахуванням прилеглих островів (в основному — Карибського басейну) Північна Америка складається з 23 країн, в яких станом на 2013 рік мешкало близько 565 млн осіб, що становило 7,5 % усього світового населення.

Походження назви[править]

Файл:Historisch Nordamerika.jpg
Карта Північної Америки, 1621 рік

Найпоширеніша версія походження назви стверджує, що Америку було названо німецькими картографами Мартіном Вальдземюллером і Шаблон:Iw на честь італійського мандрівника Амеріго Веспуччі[3]. Веспуччі, котрий досліджував Північну Америку з 1497 по 1502 рік, був першим європейцем, котрий висловив припущення, що Америка була не Ост-Індією, а окремим континентом, раніше не відомим європейцям. У 1507 році Вальдземюллер намалював карту світу, на якій вжив слово «America» для позначення земель Північної Америки. У книзі Cosmographiae Introductio, що додавалася до карти, він так пояснював вибір назви[4]:

… ab Americo inventore … quasi Americi terram sive Americam (на честь дослідника Амеріго … як начебто б це була земля Амеріго, тому Америка).

На думку Вальдземюллера, ніхто не мав заперечувати проти іменування континенту на честь його першовідкривача. Він узяв латинізовану версію імені Веспуччі (Americus Vespucius), проте використав її жіночу форму «Америка» за прикладом вже існуючих назв «Європа», «Азія» та «Африка».

У 1583 році Герард Меркатор використав на своїй карті світу термін «Америка» для позначення всієї західної півкулі[5].

Існують заперечення проти цієї версії, оскільки традиція іменування нових земель на честь першовідкривачів зазвичай не діяла, якщо мова йшла про королівські землі[6]. Рікардо Пальма (1949) запропонував походження слова від назви гір Шаблон:Нп в Центральній Америці — Веспуччі був першим дослідником не лише Південної Америки, а й цих гір, що з'єднують відкриті ним землі з відкриттями Христофора Колумба.

Шаблон:Iw у 1908 році висунув теорію, що континенти було названо на честь валійського купця з Бристоля на ім'я Річард Америк. Америк фінансував у 1497 році дослідницьку експедицію Джона Кабота з Англії до Ньюфаундленда. Існує також версія, що Америку названо на честь іспанського моряка, що мав старовинне вестготське ім'я Amairick. За іншим припущенням, назва походить з мови корінного населення[5].

Історія[править]

Геологічна історія[править]

Геологічну кору континенту формує Північно-Американська древня геологічна платформа, що сформувалася приблизно між 1,5 та 1 млрд років тому під час протерозойського еону[7]. Найбільшим виходом цієї платформи до поверхні є Канадський щит. Від пізнього палеозою до раннього мезозою Північна Америка перебувала у складі Пангеї. Одним з результатів формування Пангеї є гори Аппалачі, що утворилися близько 480 млн років тому, отож є одними з найстаріших гір у світі. Коли 200 млн років тому Пангея розпалася, Північна Америка стала частиною Лавразії, аж доки не від'єдналася від Євразії і стала окремим континентом в середині крейдового періоду[8].

Скелясті гори та інші західні гірські системи почали формуватися 80—55 млн років тому під час Шаблон:Iw. Утворення Панамського перешийку, що поєднав Північну та Південну Америки, відбулося приблизно 15—12 млн років тому[9]. Великі Озера утворилися наприкінці останнього льодовикового періоду (близько 10 тис. років тому), коли відступив Лаврентійський льодовиковий щит.

Доколумбова ера[править]

Піраміда Кукулькана, Мексика Міфи корінного населення стверджують, що люди проживали на цих територіях ще від створення світу[10]. В наукових колах хронологія та маршрути заселення континенту є предметом поточних досліджень та дискусій[11]. Традиційна теорія стверджує, що перші мігранти прийшли близько 25—11 тис. років тому з Азії через Берінгію, що тоді з’єднувала Сибір та сучасну Аляску[12]. Здебільшого науковці погоджуються, що корінне населення обох Америк походить з Центральної Азії, а його розселення континентом відбулося в кінці останнього льодовикового періоду (Шаблон:Iw) близько 13 тис. років тому[13]. Деякі Шаблон:Iw вказують на ще кілька хвиль міграції, що відбулися після початкової колонізації[14], але передували більш пізньому заселенню інуїтів, інупіатів і Шаблон:Iw[15]. На думку антропологів, інуїти прибули до Північної Америки набагато пізніше інших корінних груп, про що Шаблон:Iw поступова заміна артефактів дорсетської культури на артефакти культури туле.

До контактів з європейцями, населення Північної Америки було розділене на найрізноманітніші державні утворення: від первісних стад з кількох сімей до велетенських імперій. Корінні американці проживали в кількох «культурних регіонах», межі котрих приблизно визначалися межами географічних та біологічних зон. Населенню кожного такого регіону були властиві певний спосіб життя та основне заняття (полювання на бізонів на Великих рівнинах, фермерство в Месоамериці тощо). Корінне населення також можна класифікувати за мовними родинами, проте люди, що розмовляли схожими мовами, не завжди були союзниками чи розділяли одну матеріальну культуру.

За тисячі років культури корінного населення змінювалися та замінювали одна одну. Найстарішою зі знайдених є культура Кловіс, що існувала на місці сучасного Нью-Мексико. До більш пізніх належать знайдені в долині річки Міссісіпі міссісіпська культура та пов’язані з нею культури будівельників курганів, а також знайдена на місці чотирьох кутів культура анасазі. Найпівденніші культурні групи континенту свого часу одомашнили багато сільськогосподарських культур, що зараз широко розповсюджені у світі, як-то помідори, гарбузи, кукурудза тощо. Наслідком сільськогосподарського розвитку південної частини стали також значні культурні здобутки. Наприклад, цивілізація Майя винайшла календар і писемність, збудувала велетенські піраміди та храми та відкрила поняття нуля[16].

Найперша достеменно відома доколумбівська подорож представників європейської цивілізації до Північної Америки відбулася у 10—11 столітті — на острові Ньюфаундленд, в місцині нині відомій як Л'Анс-о-Медоуз було знайдено поселення вікінгів тих часів.

Колоніальний період[править]

Битва на Полях Авраама між військами англійським та французьким із союзними їм індіанцями. Датою відкриття Північної Америки вважають 12 жовтня 1492 року, коли іспанські мореплавці під керівництвом Xристофора Колумба досягли островів поблизу берегів материка.

Упродовж епохи великих географічних відкриттів європейці дослідили Американський континент та заявили права на тамтешні землі. Разом з їх прибуттям до «Нового світу» Шаблон:Iw через силові конфлікти з загарбниками та принесені ними з Європи захворювання, до яких корінні американці не мали імунітету[17]. Докорінних перетворень зазнали культура та політичне життя місцевих мешканців. Деякі мовні групи вимерли, іншим довелося досить швидко змінитися.

Велика Британія, Іспанія та Франція почали захоплювати території, експлуатувати, контролювати та змагатися за них. Наприкінці 18 — на початку 19 століття унаслідок рухів за незалежність в Північній Америці виникли сучасні країни. У 1776 році тринадцять британських колоній вздовж узбережжя Атлантичного океану проголосили незалежність та заснували Сполучені Штати Америки. Шляхом об’єднання північних територій, контрольованих Великою Британією та Францією, утворилася Канада. Нова Іспанія, що згодом перетворилася на Мексику проголосила незалежність у 1810 році. У 1823 році колишнє Генерал-капітанство Гватемала стало першою незалежною державою Центральної Америки — Центральноамериканською федерацією.

Географія[править]

Шаблон:Pagename з космосу

Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї зачислюють також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка – мис Мерчисон на півострові Бутія в Канаді – розташований на 71°58' пн. ш., крайня південна точка материка – мис Мар’ято (7°12' пн. ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168°00' зх. д.), крайня східна – мис Сент-Чарльз (55°40' зх. д.). Протяжність з півночі на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід — 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах (Деналі (інші назва - Мак-Кінлі, 6 194 м), найнижча — в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64 % території має висоту понад 300 м.

Площа материка — 20,4 млн км², а разом із островами — 24,25 млн км² (Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення — 528 млн (станом на 2008 рік).

Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з морем Лабрадор, затоками Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Чукотським морем, Гудзоновою затокою, Дейвісовою протокою, Гудзоновою протокою, затокою Басейн-Фокс. Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою.

На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі – північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах.

Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови – Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.

Істотний вплив на природу Північної Америки мають морські течії, що омивають її береги: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська і Гольфстрім.

Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше за площею прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно.

Гідрографія[править]

На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа. За винятком басейну внутрішнього стоку, що розташований на південному заході материка, річки материка несуть свої води до басейнів трьох океанів. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їхнє живлення переважно дощове або мішане (дощове й снігове). Макензі Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток. Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської мови означає «Велика річка».

Річки басейну Північного Льодовитого океану порівняно недавно сформовані, переважно порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину та є повноводними. Живляться переважно талими сніговими водами і взимку на тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок з Великого Невільничого озера.

Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають швидку течію, великі похил і падіння та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення.

В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море. Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій розташований всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.

Великі запаси води законсервовані в льодовиках Ґренландії і Канадського Арктичного архіпелагу.

Клімат[править]

Кліматичний вплив океанів виражається насамперед у різнохарактерних течіях біля узбережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрім цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка. Океанічні течії Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. Водночас відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси влітку заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів – торнадо. Долина Смерті Середні січневі температури нижчі 0°С характерні на північ від 40° пн. ш. Найнижчі зимові температури зафіксовані на північний захід від Гудзонової затоки, де часті морози -50°С і нижче. На плоскогір’ї Юкон зафіксована температура -64°С, а на льодовиковому щиті Ґренландії — -70°С. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо взимку.

Середні липневі температури на півночі Канади становлять +5...+10°С, на узбережжі Мексиканської затоки – +22...+24°С. Найвищі температури влітку спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57°С – в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).

Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500-2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки – 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка перебувають під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200-1400 мм на рік, в Аппалачах – 1000-1100 мм, на Центральних рівнинах – 700-900 мм, на Великих рівнинах – 300-400 мм. Найменша кількість опадів (100-200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну і на півночі Мексиканського нагір’я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.

В Північній Америці наявні всі кліматичні пояси, окрім екваторіального.

Корисні копалини[править]

Основні корисні копалини: Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобутком нафти. У США найбільший у світі видобуток кухонної солі.

Населення[править]

Торонто Лос-Анджелес У Північній Америці проживає 8 % населення світу, переважно європеоїдної раси, а також негроїдної і монголоїдної (індіанці).

Розміщення населення у Північній Америці залежить від історичного часу заселення конкретної території. Найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя континенту (своєрідний плацдарм для мігрантів з Європи). Основна кількість населення США і Канади (130 млн осіб) зосереджена між атлантичним узбережжям та меридіаном 85° з. д., у вузькій смузі державного кордону між двома країнами, між Великими озерами та річками Міссісіпі й ОгайоШаблон:Sfn. Суворі кліматичні умови завадили широкому заселенню просторів на крайній півночі континенту. Центральна Америка особливо густо заселена на Антильських островах (Ямайка — 200 осіб/км²; Тринідад і Тобаго, Барбадос — 580 осіб/км²)Шаблон:Sfn. Найменш заселені пустельні регіони північно-західної частини Мексики (пустеля Сонора)Шаблон:Sfn.

Три чверті населення Північної Америки проживає в містах.

Найбільші міські агломерації
Місто (агломерація) Населення (2010) Площа Країна
Мехіко 21 163 226 7 346 км² Мексика Мексика
Нью-Йорк 18 897 109 17 405 км² Шаблон:USA
Лос-Анджелес 12 828 837 12 562 км² Шаблон:USA
Чикаго 9 461 105 24 814 км² Шаблон:USA
Даллас 6 371 773 24 059 км² Шаблон:USA
Делавер 5 965 343 13 256 км² Шаблон:USA
Х'юстон 5 946 800 26 061 км² Шаблон:USA
Торонто 5 593 212 7 124 км² Канада Канада
Вашингтон 5 582 170 14 412 км² Шаблон:USA
Маямі 5 564 635 15 896 км² Шаблон:USA

Інші великі міста (населення понад 1 млн): Сан-Франциско, Монреаль, Гвадалахара, Монтеррей, Філадельфія, Гватемала, Ванкувер, Детройт, Сан-Дієго.

Країни та території[править]

Нижче подана таблиця Північноамериканських країн та територій, поділених на три регіони[18][19][20].

Країна чи територія Площа
(км²)[21]
Населення
(оцінка 2008)[22]
Щільність населення
(на км²)
Столиця
Північна Америка[note 1]
Бермудські Острови Бермудські Острови (Велика Британія) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 1203.7 Гамільтон
Ґренландія Ґренландія (Данія) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 0.026 Нуук
[[Файл:Шаблон:Прапор Канада|20x13px|Канада]] [[Шаблон:Назва країни Канада]] Шаблон:Nts Шаблон:Nts 3.4 Оттава
[[Файл:Шаблон:Прапор Мексика|20x13px|Мексика]] [[Шаблон:Назва країни Мексика]] Шаблон:Nts Шаблон:Nts 57.1 Мехіко
20px Сен-П'єр і Мікелон (Франція) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 24.8 Сен-П'єр
США [[Шаблон:Назва країни США]][note 2] Шаблон:Nts Шаблон:Nts 32.7 Вашингтон
Центральна Америка
Беліз Беліз Шаблон:Nts Шаблон:Nts 13.4 Бельмопан
Гватемала Гватемала Шаблон:Nts Шаблон:Nts 128.8 Гватемала
Гондурас Гондурас Шаблон:Nts Шаблон:Nts 66.4 Тегусігальпа
Коста-Рика Коста-Рика Шаблон:Nts Шаблон:Nts 89.6 Сан-Хосе
Нікарагуа Нікарагуа Шаблон:Nts Шаблон:Nts 44.1 Манаґуа
Панама Панама[23][note 3] Шаблон:Nts Шаблон:Nts 45.8 Панама
Сальвадор Сальвадор Шаблон:Nts Шаблон:Nts 293.0 Сан Сальвадор
Карибське море
Американські Віргінські Острови Американські Віргінські Острови (США) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 317.0 Шарлотта-Амалія
Ангілья Ангілья (Велика Британія) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 164.8 Валлі
Антигуа і Барбуда Антигуа і Барбуда Шаблон:Nts Шаблон:Nts 199.1 Сент-Джонс
Аруба Аруба (Нідерланди) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 594.4 Ораньєстад
Багамські Острови Багамські Острови[note 4] Шаблон:Nts Шаблон:Nts 24.5 Нассау
Барбадос Барбадос Шаблон:Nts Шаблон:Nts 595.3 Бріджтаун
20px Бонайре (Нідерланди) Шаблон:Nts Шаблон:Nts[24] 41.1 Кралендейк
Британські Віргінські Острови Британські Віргінські Острови (Велика Британія) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 152.3 Род-Таун
Гаїті Гаїті Шаблон:Nts Шаблон:Nts 361.5 Порт-о-Пренс
Гваделупа Гваделупа (Франція) Шаблон:Nts Шаблон:Nts[25] 246.7 Бас-Тер
Гренада Гренада Шаблон:Nts Шаблон:Nts 302.3 Сент-Джорджес
Домініка Домініка Шаблон:Nts Шаблон:Nts 89.2 Розо
Домініканська Республіка Домініканська Республіка Шаблон:Nts Шаблон:Nts 207.3 Санто-Домінго
Кайманові Острови Кайманові Острови (Велика Британія) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 212.1 Джорджтаун
Куба Куба Шаблон:Nts Шаблон:Nts 102.0 Гавана
20px Кюрасао (Нідерланди) Шаблон:Nts Шаблон:Nts[24] 317.1 Віллемстад
Мартиніка Мартиніка (Франція) Шаблон:Nts Шаблон:Nts[26] 352.6 Фор-де-Франс
Монтсеррат Монтсеррат (Велика Британія) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 58.8 Плімут; Брейдс[note 5]
Острови Теркс і Кайкос Острови Теркс і Кайкос[note 6] (Велика Британія) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 34.8 Кокберн-Таун
Пуерто-Рико Пуерто-Рико (США) Шаблон:Nts Шаблон:Nts 448.9 Сан-Хуан
20px Саба (Нідерланди) Шаблон:Nts Шаблон:Nts[24] 118.2 Боттом
[[Файл:Шаблон:Прапор Франція|20x13px|Франція]] Сен-Бартельмі (Франція) Шаблон:Nts[27] Шаблон:Nts[28] 354.7 Густавія
Сент-Кіттс і Невіс Сент-Кіттс і Невіс Шаблон:Nts Шаблон:Nts 199.2 Бастер
Сент-Люсія Сент-Люсія Шаблон:Nts Шаблон:Nts 319.1 Кастрі
[[Файл:Шаблон:Прапор MAF|20x13px|MAF]] [[Шаблон:Назва країни MAF]] (Франція) Шаблон:Nts[27] Шаблон:Nts[28] 552.2 Маріго
Сент-Вінсент і Гренадини Сент-Вінсент і Гренадини Шаблон:Nts Шаблон:Nts 280.2 Кінґстаун
20px Сінт-Естатіус (Нідерланди) Шаблон:Nts Шаблон:Nts[24] 130.4 Ораньєстад
20px Сінт-Мартен (Нідерланди) Шаблон:Nts Шаблон:Nts[24] 1176.7 Філіпсбурґ
Тринідад і Тобаго Тринідад і Тобаго[23] Шаблон:Nts Шаблон:Nts 261.0 Порт-оф-Спейн
Ямайка Ямайка Шаблон:Nts Шаблон:Nts 247.4 Кінгстон
Всього Шаблон:Nts Шаблон:Nts 22.9

Примітки[править]

  1. "North America" (in англійською). Encyclopædia Britannica. Retrieved 3 лютого 2014.  Check date values in: |access-date= (help)
  2. "North America Land Forms and Statistics" (in англійською). World Atlas.com. Retrieved 16 червня 2013.  Check date values in: |access-date= (help)
  3. "Amerigo Vespucci" (in англійською). Encyclopædia Britannica. Retrieved 7 червня 2011.  Check date values in: |access-date= (help)
  4. Herbermann, Charles George, ed. (1907). The Cosmographiæ Introductio of Martin Waldseemüller in Facsimile. Translated by Edward Burke and Mario E. Cosenza, introduction by Joseph Fischer and Franz von Wieser. New York: The United States Catholic Historical Society. p. 9. лат. "Quarta pars per Americum Vesputium (ut in sequentibus audietur) inventa est, quam non video, cur quis jure vetet, ab Americo inventore sagacis ingenii viro Amerigen quasi Americi terram sive Americam dicendam, cum et Europa et Asia a mulieribus sua sortita sint nomina." 
  5. а б Jonathan Cohen. "The Naming of America: Fragments We've Shored Against Ourselves" (in англійською). Retrieved 3 лютого 2014.  Check date values in: |access-date= (help)
  6. Lloyd, John; Mitchinson, John (2006). The Book of General Ignorance. Harmony Books. p. 95. ISBN 978-0-307-39491-0. New countries or continents were never named after a person's first name, but always after the second ... 
  7. Dalziel, I.W.D. (1992). "On the organization of American Plates in the Neoproterozoic and the breakout of Laurentia". GSA Today 2 (11): 237–241. 
  8. Merali, Zeeya; Skinner, Brian J. Visualizing Earth Science. Wiley. ISBN 978-0-470-41847-5. Шаблон:Page needed
  9. "Land Bridge Linking Americas Rose Earlier Than Thought". LiveScience.com. 
  10. Jeremiah Curtin (2014). Creation Myths of Primitive America. Jazzybee Verlag. p. 2. ISBN 978-3-8496-4454-3. 
  11. Phillip M. White (2006). American Indian chronology: chronologies of the American mosaic. Greenwood Publishing Group. p. 1. ISBN 978-0-313-33820-5. Retrieved 29 November 2011. 
  12. William Haviland; Harald Prins; Dana Walrath; Bunny McBride (2013). Anthropology: The Human Challenge. Cengage Learning. pp. 219, 220. ISBN 978-1-285-67758-3. 
  13. Timothy R. Pauketat (23 February 2012). The Oxford Handbook of North American Archaeology. OUP USA. p. 96. ISBN 978-0-19-538011-8. 
  14. Skoglund, P.; Mallick, S.; Bortolini, M. C.; Chennagiri, N.; Hünemeier, T.; Petzl-Erler, M. L.; Salzano, F. M.; Patterson, N.; Reich, D. (21 July 2015). "Genetic evidence for two founding populations of the Americas". Nature 525: 104–8. PMC 4982469. PMID 26196601. doi:10.1038/nature14895. 
  15. Peter Bellwood; Immanuel Ness (2014). The Global Prehistory of Human Migration. John Wiley & Sons. p. 194. ISBN 978-1-118-97059-1. 
  16. Robert Kaplan (16 January 2007). "What is the origin of zero? How did we indicate nothingness before zero?". Scientific American. Retrieved 19 February 2008. 
  17. Massimo Livi Bacci, Malden (2001). A Concise History of World Population: An Introduction to Population Processes, (3rd ed.). Massachusetts: Blackwell Publishing. pp. 42–46. ISBN 0-631-22335-5. 
  18. а б CommerceConnect.gov. "Security and Prosperity Partnership Of North America". Spp.gov. Archived from the original on 2008-06-18. Retrieved 2010-11-14. 
  19. а б "Ecoregions of North America". United States Environmental Protection Agency. Archived from the original on 2013-06-22. Retrieved 2011-05-30. 
  20. а б What's the difference between North, Latin, Central, Middle, South, Spanish and Anglo America?, about.com
  21. Якщо не вказано інше, площа взята з "Demographic Yearbook—Table 3: Population by sex, rate of population increase, surface area and density" (PDF). United Nations Statistics Division. 2008. Archived (PDF) from the original on 2013-06-22. Retrieved 2010-10-14. 
  22. Якщо не вказано інше, населення взята з Department of Economic and Social Affairs Population Division (2009). "World Population Prospects, Table A.1" (PDF). 2008 revision. United Nations. Retrieved 2009-03-12. 
  23. а б Згідно з означеннями, Аруба, Бонейр, Кюрасао, Панама та Тринідад і Тобаго мають території і в Північній, і в Південній Америках.
  24. а б в г д Оцінка населення взята з Central Bureau of Statistics Netherlands Antilles. "Statistical information: Population". Government of the Netherlands Antilles. Archived from the original on 2010-05-01. Retrieved 2010-10-14. 
  25. "Insee - Populations légales 2008 - 971-Guadeloupe". Insee.fr. Archived from the original on 2013-06-22. Retrieved 2011-10-31. 
  26. "Insee - Populations légales 2008 - 972-Martinique". Insee.fr. Archived from the original on 2013-06-22. Retrieved 2011-10-31. 
  27. а б Дані взяті з "The World Factbook: 2010 edition". Government of the United States, Central Intelligence Agency. Retrieved 2010-10-14. 
  28. а б Оцінка чисельності населення за 2010 взята з "The World Factbook: 2010 edition". Government of the United States, Central Intelligence Agency. Retrieved 2010-10-14. 

Коментарі[править]

  1. Це означення включає чотири найпівнічніші території, та найближчі північні острови - Бермудські, біля берегів Північної Кароліни та Сен-П'єр і Мікелон біля берегів канадської провінції Ньюфаунленд і Лабрадор[18][19][20]
  2. Включаючи Гаваї, які зазвичай відносять до Океанії.
  3. Панаму зазвичай відносять до Північної Америки, хоча деякі автори ділять її по Панамському каналу. Дані наведені для всієї країни.
  4. Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.
  5. У зв'язку із виверженням вулкану, що почалося в липні 1995 року, більша частина Плімуту була зруйнована, керівництво острова перемістилося в Брейдс, але Плімут все ще де-юре залишається адміністративним центром.
  6. Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.

Див. також[править]

Посилання[править]

Шаблон:Вікіцитати1 Шаблон:Sister

Література[править]

  • Країни Європи і Північної Америки в 1944–1974 рр. : навч. посіб. – К., 2016. – 740 с. – ISBN 978-617-7092-80-2

Шаблон:Земля

Шаблон:Континенти

Шаблон:ВП-портали


Категорія:Континенти Категорія:Надпопулярні статті Категорія:Регіони Америки