Почаїв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
Почаїв

Шаблон:(! style="margin: 0 auto; background-color: #F9F9F9; text-align:center;" width=100%

120x120px 140x120px
Герб Почаєва Прапор Почаєва

Шаблон:!)

Шаблон:InfoboxImageШаблон:If1
colspan="2" style="text-align:center; font-size: 110%; background-color: Шаблон:Колір;"| Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область
Район Кременецький район
Код КОАТУУ 6123410500
Перша згадка бл. 1450 року
Магдебурзьке право 1778 рік
Населення 7775 (01.01.2017)[1]
Площа 44 км²
Поштові індекси 47025
Телефонний код +380-3546
Координати 0|23|N|25|30|37|E|scale:100000 Шаблон:Talk other name=

}}

colspan="2" style="text-align:center; font-size: 110%; background-color: Шаблон:Колір;" | Відстань
Найближча залізнична станція Кременець
До станції 20 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 75 км
 - автошляхами 60 км
colspan="2" style="text-align:center; font-size: 110%; background-color: Шаблон:Колір;" | Міська влада
Адреса 47025, Тернопільська обл., Кременецький р-н, м.Почаїв, вул. Возз’єднання, 16
Міський голова Бойко Василь Сергійович

20px [{{localurl:Commons:Category:{{#property:P373}}}}?uselang=uk Почаїв] у Вікісховищі

colspan="2" bgcolor="Шаблон:Колір" style="text-align:center" | Карта
Шаблон:Карта розташування

Категорія:Міста магдебурзького праваКатегорія:Міста УкраїниКатегорія:Населені пункти за алфавітом

Поча́їв — місто в Кременецькому районі Тернопільської області. Відоме через Почаївську Лавру. Розташоване 20 км на південний захід від районного центру Кременця у північній частині Тернопільської області, на одній із височин низькогірного пасма Вороняків (частини Гологоро-Кременецького кряжу). Міській раді підпорядковане село Затишшя. Населення — 7842 осіб (2013).

Розташування[править]

Місто Почаїв знаходиться за 5 км від лівого берега річки Іква, примикає до села Старий Почаїв. Знаходиться на перехресті автошляхів Шаблон:Автошлях Р та Шаблон:Автошлях Т.

Походження назви[править]

За першою версією граматичною формою топонім Почаїв — присвійний прикметник, похідний від дохристиянського імені Почай, за іншою — назва пішла від монастиря на річці Почайна, що тече в Києві, звідки в 1240 році при спаленні міста ханом Батиєм, монахи покинули монастир, втекли у ці місця і заснували тут новий монастир, зберігши стару назву.

Археологічні знахідки[править]

На території Почаєва знайдено крем'яні знаряддя праці доби неоліту.

Історія[править]

Литовсько-польський період[править]

У 1442 році великий князь литовський Казимир IV Яґеллончик надав маєток Почаїв кременецькому війтові, а у 1451 — передав слузі Васькові Стрільцю. Згодом Почаїв належав панам Бережецьким, на початку 16 ст. — заможному українському шляхетному роду Гойських (Гостських).

У 1597 році вдова луцького земського судді Bасиля Гойського Ганна з Козинських заснувала у маєтку православний чоловічий Успенський монастир і виділила йому 10 волоків землі (бл. 200 га) та 6 сімей підданих, які по сусідству зі селом Почаїв (нині с. Старий Почаїв) започаткували нове поселення. Це монастирське село, відоме згодом під назвами Монастирська Юридика, Фундушова Юридика, Почаївська Юридика, Юридика, становить найдавнішу складову нинішнього міста Почаїв.

1602 року маєток Почаїв передали від Гойських польському шляхетському роду Фірлеїв, 1662 — Тарновським. У 2-й половині XVII століття Тарновські осадили під монастирем с. Новий Почаїв, в 2-й половині XVIII ст. — с. Березина.

Близько 1730 року при монастирі засновано Почаївську друкарню. 1778 року граф Ян Амор Тарновський виклопотав у короля Станіслава Августа Понятовського привілей на осадження в маєтку Почаїв містечка, яке отримало назву Новий Почаїв.

Поділи Речі Посполитої[править]

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія Почаєва відійшла до Російської імперії. Спочатку Новий Почаїв належав до Дубенського повіту, під час наступного адміністративно-територіального розмежування — Кременецького повіту Волинської губернії.

1802-го року Тарновські заставили це містечко і село Березина Почаївському монастиреві, 1842-го за указом імператора монастирське село Юридика і заставні поселення перейшли у відання палати державного майна, 1858 — остаточно приєднані до державних маєтків.

У 1-й половині 19 ст. графи Ржищевські осадили по сусідству з Новим Почаєвом село Новий Тараж, або Рідкодуби (нині належить до Почаєва). У результаті селянської реформи 1861 містечко Новий Почаїв стало центром Почаївської волості. Наприкінці 19 ст. до цієї адміністративно-територіальної одиниці належало 22 населені пункти, об'єднані в 15 сільських громад. Переважна більшість населення містечка Новий Почаїв та сіл Юридика, Березина і Новий Тараж займалася сільським господарством, частина — торгівлею, дехто працював у майстернях Почаївської лаври. Із навчальних закладів на початку 20 ст. в Новому Почаєві — двокласова церковнопарафіяльна школа та школа грамоти.

Перша світова[править]

24 серпня 1915 Новий Почаїв, який після початку 1-ї світової війни опинився в прифронтовій смузі, зайняли австро-угорські війська, влітку 1916 — російська армія під час т. зв. Брусиловського прориву.

Українська революція[править]

Сусідній Крем'янець впродовж 1917—1920 рр. 7 разів переходив з рук у руки, а Українській державній владі підпорядковувався від початку 1918 до червня 1919 р.[2] В лютому 1918 Новий Почаїв зайняли німецькі війська, у червні 1919 — більшовики, у серпні — 1919 — поляки, яких 26 липня 1920 знову витіснили більшовики, 8 вересня 1920 — польські війська.

В складі Другої Речі Посполитої[править]

На початку 1930-х містечко Новий Почаїв поділений на 2 населених пункти — містечко Почаїв, де майже 2/3 населення — євреї, і с. Новий Почаїв. Основне заняття — землеробство. 19201939 містечко — центр Почаївської ґміни Кременецького повіту, утворена в межах дореволюційної волості.

Подальші роки[править]

У вересні 1939 територія Почаєва зайняла Червона Армія. На початку 1940 містечко отримало статус смт і стало центром новоутвореного Почаївського району. Почала виходити районна газета «Почаївська правда». На основі майстерень, відібраних у Почаївської лаври, створений райпромкомбінат.

30 червня 1941 Почаїв зайняли німецькі війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільних жителів. 20 березня 1944 у населений пункт вступили війська 1-го Українського фронту.

1948 в селах Новий Почаїв, Юридика і Новий Тараж створено колгоспи (ім. Хрущова, ім. Жданова та ім. Мічуріна), які 1950 об'єднані в господарство ім. Жданова. У 1950-ті ці села об'єднано в поселення під назвою Почаїв, за яким залишено статус смт. 1957 став до ладу плодоовочевий консервно-сушильний завод.

Наприкінці 1962 Почаїв втратив роль районного центру, але на розвитку поселення це мало позначилося. 1963 тут відкрили ПТУ, 1964 райпромкомбінат реорганізований у фабрику госппобуттоварів, 1966 один із її цехів перетворили на взуттєву фабрику (1981 реорганізовано у ВО «Іква»).

8 травня 1978 смт надали статус міста; міській раді підпорядкували села Старий Почаїв і Затишшя.

У 1990-ті підприємства звузили або згорнули діяльність.

Період Відновлення Незалежності України[править]

У 1992 році в селі Старий Почаїв утворили окрему сільраду.

У квітні 2016 року в місті відкрили поліцейську станцію — третю в області. На відкриття завітала керівник Національної поліції Хатія Деканоїдзе.[3]

Населення[править]

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення міста був таким[4]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 97,83
російська 1,71
молдовська 0,21
білоруська 0,11
вірменська 0,02
польська 0,02
болгарська 0,01

Лавра[править]

Монастир[править]

Почаївська лавра у 2005 р.

14 листопада 1597 р. в присутності свідків Ганна Гойська з роду Козинських підписала в Почаєві лист про заснування при цьому храмі чоловічого монастиря, в якому, зокрема, писала, що, маючи у своєму маєтку при селі Почаїв кам'яну церкву Успіння Божої Матері й дбаючи про те, «иж бы уставичная хвала Божия была», вона надумала тут «монастырь збудовати», де мало бути 8 ченців і 2 дяки православної віри, і надала «для выживеня их» 10 волок (бл. 200 га) поля й шість сімей підданих. Кожного, хто наважиться порушити волю засновниці й завдати її дітищу якоїсь кривди, пані суддина позивала «на страшный справедливый и нелицимирный суд пред маестат Божи ку декретови его святому». 1649 р. поряд із Успенською церквою Федір і Єва Домашевські збудували ще один храм, який освятили в ім'я пресвятої Трійці.

У першій половині XVII ст. монастир був помітним осередком релігійного й культурного життя Волині. 1618 р. відомий письменник і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький опублікував тут свою працю «Зерцало богословіи». Літературною діяльністю займався також багатолітній ігумен монастиря, нині один із найбільше шанованих на Волині святих — Іов Желізо. Ченці навчали молодь грамоти. Як згадував потім один із шляхтичів, у дитинстві він ходив сюди до грека-бакаляра по науку.

1675 р. Почаївський монастир витримав облогу турецько-татарського війська. Ця подія лягла в основу відомого переказу про порятунок обителі Божою Матір'ю, що з'явилася над нею з небесним воїнством і завернула стріли нападників на них самих.

Василіяни, Микола Василь Потоцький[править]

У 1712 р. монастир ввійшов у чин св. Василія Великого. Греко-католицький період історії обителі позначений інтенсивним будівництвом, у результаті якого на місці старих храмів з'явився новий — велетенський за розмірами монастирський комплекс, фундатором перебудови якого був магнат Микола Василь Потоцький. Василіяни активно займалися також видавничою діяльністю та освітою.

Лавра[править]

Докладніше: Почаївська лавра

Коли 1795 р. в результаті останнього поділу Речі Посполитої Почаїв потрапив до Російської імперії, деякий час монастир залишався за василіянами. Тільки 1831 р., після польського повстання Тадеуша Костюшка (деякі монахи брали в ньому участь) царський уряд передав цю обитель Російській православній церкві.

При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, важливий культурний осередок України (також русифікації після передачі РПЦ). Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського друкарства. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра у 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея РПЦ, який у 1833 р. дістав титул архієпископа. Почаївська Лавра стала центром православ'я (РПЦ) на Волині. У XX ст. тут друкувався «Почаївський листок».

Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині XX ст.

На початку 1960-х рр., після відвідин Микити Хрущова, лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів.

Після розпаду СРСР ченцям повернули переважну більшість відібраних у них споруд і частину землі, світська влада перестала втручатися у внутрішнє життя обителі.

Соціальна сфера[править]

Нині в Почаєві частково функціонують: ТОВ «Фабрика „Іква“» і ТОВ «Пластик».

Діють ЗОШ I—III ступенів, ДНЗ ВПУ-21, районна лікарня, Почаївський історико-художній музей, Будинок культури.

Пам'ятки[править]

У місті є Почаївська Свято-Успенська лавра, Почаївський Свято-Духівський монастир та Почаївська духовна семінарія, парафіяльна Свято-Миколаївська церква.

Некрополі[править]

На міському кладовищі поховані 162 вояка Червоної Армії, які загинули під час відвоювання містечка у німців у ході Другої світової війни. На кладовищі є 5 братських могил, в яких поховано радянських солдатів. На одній з братських могил встановлений пам'ятник у формі обеліска.

Є могила командира 1-го кавполку бригади Г. І. Котовського і М. П. Ульріха (1897—1920 рр.). М. П. Ульріх був смертельно поранений. З військовими почестями його поховано у Почаєві. На могилі встановлено пам'ятник у вигляді стели з мармуровою таблицею, на якій зображення лаврової гілки і напис[5].

Відомі люди[править]

Народилися[править]

Працювали[править]

Перебували[править]

Померли[править]

Великі панорами міста[править]

<div class="thumb tnone" style="margin-left: auto; margin-right:auto; width:100%; max-width:Ошибка выражения: неопознанный символ пунктуации «[»px;">

Велика панорама Почаївської лаври

<div class="thumb tnone" style="margin-left: auto; margin-right:auto; width:100%; max-width:Ошибка выражения: неопознанный символ пунктуации «[»px;">

Велика панорама споруд Почаївської лаври

<div class="thumb tnone" style="margin-left: auto; margin-right:auto; width:100%; max-width:Ошибка выражения: неопознанный символ пунктуации «[»px;">

Велика панорама території Почаївської лаври

Примітки[править]

  1. Шаблон:UKR-EnumPopEstimate2017
  2. Собчук В., Чернихівський Г. Кременець // Шаблон:ТЕС
  3. Романів Діана. Відкрили поліцейську станцію // Вільне життя плюс. — Тернопіль. — 2016. — № 31 (15767) (22 квіт.). — С. 3. (Люди і час)
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  5. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
  6. Квач Р. Карел Ірена // Шаблон:ТЕС
  7. Дуда І., Чернихівський Г. Ґочемський Юзеф / Шаблон:ТЕС
  8. Мельничук Б., Сеник А. Сверстюк Євген Олександрович // Шаблон:ТЕС
  9. Ханас Вас. Іраклій (Северицький) // Шаблон:ТЕС

Див. також[править]

Джерела та література[править]

Посилання[править]

Ошибка скрипта: Модуля «Portal» не существует. Шаблон:Wiktionary

Шаблон:Населені пункти Тернопільської області Шаблон:Історичні місця Тернопільської області Шаблон:Кременецький район Шаблон:Магдебурзьке право на Тернопільщині Шаблон:Волинське воєводство

Категорія:Міста Тернопільської області Категорія:Міста без об'їзної дороги