Попов Олександр Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Категорія:Персоналії за алфавітомШаблон:IfemptyШаблон:КарткаКатегорія:Службова Шаблон:Науковець з датою народження Шаблон:Однофамільці Олекса́ндр Степа́нович Попо́в (Шаблон:Н Шаблон:ДН, Тур'їнські рудники, Пермська губернія, Росія — Шаблон:С Шаблон:ДС, Санкт-Петербург, Росія) — фізик і експериментатор в області електрорадіотехніки, педагог, популяризатор науки. Вперше виготовив та публічно продемонстрував радіоприймальний пристрій в Росії та Шаблон:Не перекладено в Російській імперії. Багато років займався педагогічною діяльністю. Зокрема, був викладачем, професором Мінного офіцерського класу, професором кафедри фізики Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту, а також директором останнього. Олександр Попов був членом багатьох наукових товариств Росії та інших держав. Кавалер низки орденів і нагород Російської імперії.

Життєпис[править]

Перші роки[править]

Батько Олександра (праворуч) та сестра Катерина з чоловіком Олександр Степанович Попов народився в родині священника. Олександр був третьою дитиною з шести у сім'ї Степана Попова. З дитинства Олександр цікавився технікою — будував саморобні насоси, водяні млини та інші механізми.

Зважаючи на те, що Олександр народився у, сім'ї св'ященника батько віддав сина у Пермську духовну семінарію, де він безкоштовно отримав першу освіту[1]. У 1877 році Олександр завершив Пермську духовну семінарію, після чого вступив на математичний відділ Шаблон:Не перекладено Імператорського Санкт-Петербурзького університету.[1][2][3] Вільний від навчання час студент проводив у лабораторії, досліджуючи електричний струм. 1881 року у Санкт-Петербурзі відкрилася Електрична виставка, куди Попов влаштувався працювати.[1] Заверишвши університет зі ступенем кандидату університету, Олександр Степанович залишився для підготовки до професорського звання[1][2] на кафедрі фізики.[3]

Учбова робота[править]

Мінний офіцерський клас[править]

Лабораторія у Кронштадті, де працював Попов 1883 року у Шаблон:Не перекладено в Кронштадті (нині — Електромінна школа імені О. С. Попова) відкрилася вакансія асистента по одному з розділів фізики. На той час цей клас був чи не єдиним вишем в імперії, де багато уваги приділялося дослідженню електричного струму, особливо у мореплавстві. Через можливість працювати в області електротехніки та гарні умови роботи Попов погодився працювати асистентом. Згодом він почав читати лекції[1] з фізики й електротехніки, а потім був призначений професором.[4]

Наприкінці 1880-х років Попов перейшов читав курс лекцій з вищої математики та прикладної фізики у Технічному училищі Морського відомства та Мінного офіцерського класу. Під час викладання у Мінному класі Олександр Степанович займався й науковою роботою. Окрім того був членом товариства «Електротехнік».

У 1893 році Олександр Степанович був у відрядженні в Чикаго, де на виставці познайомився з найновішими дослідженнями в області електротехніки. Зокрема, з дослідами Ніколи Тесла по передаванню електромагнітних хвиль за допомогою його високочастотного «трансформатора Тесли». На той час Олександр Попов вже отримав звання колезького асесора та мав відмінну репутацію, як викладач Мінного офіцерського класу з фізики та хімії, де пропрацював близько 11-ти років.

Електротехнічний інститут[править]

Наступного, 1900 року, Санкт-Петербурзький електротехнічний інститут Олександра III присудив Олександру попову звання «почесного інженера-електрика»[1]. Його було призначено титулярним радником, а згодом — надвірним радником.[5]

На початку 1901 учбового року його його було призначено професором на кафедру фізики електротехнічного інституту. Завдяки зусиллям О. Попова вперше в Росії склалась нова система освіти «в області радіо»[6]. Наступні роки свого життя Олександр Попов майже увесь час присвятив себе педагогічній діяльності. У 1905 році О. Попова було майже одноголосно обрано директором інституту, на зміну колишнього його керівника, професора Шаблон:Не перекладено.[6] Наступний рік, пов'язаний з виконанням обов'язків директора інституту погано відзначився на здоров'ї Попова. Так, після чергової зустрічі у Міністрестві внутрішніх справ, якому підпорядковувася інститут, Олександр Степанович, повернувшись додому, відчув поганий стан здоров'я. Лікарі констатували смерть через крововилив у мозок.

Наукова діяльність[править]

Початок радіо в Росії[править]

Шаблон:ДокладнішеГрозовідмітник Олександра Попова

У ХVIII — ХІХ ст. багато фізиків того часу проводили дослідження радіо. Одним із дослідників був Генріх Герц, який у 1880-х роках експериментально довів існування електромагнітних хвиль (ЕМХ) і дослідив їх основні характеристики. Багато вчених повторювали досліди Герца, в тому числі й російські: Н. Єгоров, І. Боргман та інші. Після смерті Г. Герца, демонстрації Олівером Лоджом в 1894 році першого в світі радіотелеграфу та відвідування лекцій Єгорова з дослідами Герца, О. Попов також зайнявся їх повторенням.[7] З 1894 року, окрім викладання у Шаблон:Не перекладено, Олександр Степанович розпочав досліди Герца в лабораторії.

25 квітня (7 травня) 1895 року О. Попов на засіданні Російського фізико — хімічного товариства прочитав доповідь «Про відношення металевих порошків до електричних коливань» та продемонстрував прилад, призначений згідно до протоколу товариства, «…для показу швидких коливань в атмосферній електриці». Автором були проведені експерименти в його лабораторії з приймання ЕМХ. Для цього використовувалась антена, з'єднана з його приладом, що підіймалась повітряними кульками для реєстрації ЕМХ природного походження — блискавок. Або антену розташовували біля дротів телеграфної лінії для реєстрації ЕМХ штучного походження, бо дроти випромінювали затухаючі ЕМХ, як результат дії на них імпульсних сигналів телеграфних апаратів. Цей прилад, названий автором «грозовідмітник»[8], був першим радіоприймачем (приймачем ЕМХ) в Росії. Доповідач закінчив словами: «На завершення можу висловити надію, що мій прилад при подальшому удосконаленні його може бути застосований до передавання сигналів на відстань за допомогою швидких електричних коливань, як тільки буде знайдено джерело таких коливань, що володіє достатньою енергією»[9].

Літом 1895 року свій грозовідмітник Попов обладнав самописцем для реєстрації блискавок на папері та передав для експериментів до метеорологічної обсерваторії Петербургського лісного інституту де він отримав назву «розрядовідмітник». Прилад використовувався для дослідження атмосферних джерел ЕМХ (блискавок), при цьому забезпечувалась можливість реєструвати блискавки на відстані до 30 кілометрів.[2] В січні 1896 року Попов публікує в статті про свій прилад, що при використанні передавача Герца, реєстрація ЕМХ здійснювалась на відстані біля 60 метрів.

Щороку, влітку під час відпустки для додаткового заробітку, він виїжджав до Нижнього Новгороду де наглядав за електричною станцією та електричним обладнанням на місцевому ярмарку. Літом 1896 року розрядовідмітник Попова практично використовувався на електричній станції ярмарки для її вимкнення при блискавках). Автор був відзначений дипломом Всеросійської промислової та художньої виставки: «За винахід нового та оригінального інструменту для дослідження гроз»[8].

19 (31) жовтня 1897 року О. Попов в Петербургському електротехнічному інституті продемонстрував свої прилади та прочитав доповідь «Телеграфування без дротів», яку закінчив словами: «…Тут зібраний прилад для телеграфування. Зв'язної телеграми ми не змогли послати, тому що всі деталі приладів потрібно ще розробити»[10]. 18 (30) грудня 1897 О. Попов та його асистент Петро Рибкін здійснили перший в Російській імперії радіотелеграфний зв'язок, передавши азбукою Морзе слово «Герц» на відстань 250 м. Публічної демонстрації не було, про цю новину взнали з газети «Кронштадский вестник»[11][12][13].

Радіозв'язок на флоті[править]

На початку 1897 року морське відомство дало дозвіл та виділило 300 рублів, а пізніше додатково ще 600 рублів, для проведення експериментів з радіо на флоті. Навесні 1897 року під час дослідів у Кронштадтській гавані була досягнута дальність прийомопередавання ЕМХ у 600 метрів, а влітку того ж року під час випробувань між кораблем і берегом — 3 км, між кораблями — 5 км. Далі із звіту О. Попова: «… на протязі зими 1897 року розроблялись переважно деталі власне телеграфних приладів. Користуючись старими телеграфними апаратами Мінного офіцерського класу, вдалось скомбінувати дві телеграфні станції, котрі могли працювати за допомогою електричних коливань»[8].

17 квітня 1898 року Морський комітет з мінної справи прийняв рішення: «Продовжувати подальші досліди сигналізації без дротів, наближаючись до умов практичного застосування цього способу…». Проведені випробовування, розроблених О. Поповим телеграфних станцій, показали що передавання телеграм між берегом і кораблем та між кораблями досягало відстані 5 кілометрів. З 21 серпня до 3 вересня 1898 року крейсер «Африка» та транспорт «Європа» здійснили впевнений радіообмін 136 службовими телеграмами. Останній дослід також доказав переваги радіозв'язку при передачі даних у поганих погодних умовах, зокрема при тумані, коли світлову сигналізацію використовувати було неможливо. Після закінчення випробовувань О. Попов писав у звіті: «В даний час питання про телеграфування між суднами ескадри можна вважати вирішеним …»[8][10].

1899 року Олександр Попов збільшив дальність передачі за допомогою розробки приймального пристрою з телефоном, який був подібним до сучасних детекторних приймачів.[1] У 1901 році Попов зміг телеграфувати на відстань до 70 миль (112 кілометрів), під час проходження ескадри з Севастополя до Новоросійська.[2]

1899 року також було здійснено бездротовий зв'язок між островом Шаблон:Не перекладено і містом Котка, що було зумовлено аварією панцерника Шаблон:Не перекладено. За допомогою встановленого зв'язку передали по радіо криголаму Шаблон:Не перекладено наказ, про врятування 50 рибалок яких на крижині віднесло в море. Команда корабля врятувала 3 рибалок з крижин та забрали з маяка 24 рибалки, яких врятував наглядач маяка. Влітку того ж року Попов разом зі своїм асистентом Шаблон:Не перекладено, одним з перших радистів, лейтенантом Євгеном Колбасьєвим, солдатами Назаренком та Єрмоленком поїхали до Севастополя для випробувань радіозв'язку на Чорноморському флоті. Вони встановили радіостанції на трьох кораблях флоту. На триденних маневрах ці кораблі підтримували між собою радіозв'язок на відстані понад 17 кілометрів, який стабільно працював як на стоянці у базі, так і в поході.

Попов лобіював впровадження радіозв'язку у військово-морський флот, що майже одразу почало давати результати. У березні 1900 року радіо було затверджено як штатний засіб зв'язку військово-морських флотів Російської імперії. З літа 1901 року Попов особисто приймав участь у встановленні на кораблях Чорноморського флоту радіостанцій, що діяли на відстані до 150 кілометрів.[5] На берегових радіостанціях навчали радистів для флоту. Для цього була створена спеціальна школа, інструкторів для якої особисто підготував Олександр Степанович.[5]

Дискусії щодо «відкриття, винаходу» радіо[править]

Шаблон:Докладніше

Значні досягнення у радіо зробили фізики — Генріх Герц, Шаблон:Не перекладено, Нікола Тесла, Гульєльмо Марконі, Олександр Попов, Микола Пильчиков та інші. У 1890 році білоруський вчений Шаблон:Не перекладено вперше в Російській імперії, бо Білорусь на той час входила до складу Російської імперії, здійснював реєстрацію блискавок на відстані до 100 км. Основними елементами його приймача електромагнітних хвиль (радіоприймача) були висока антена, заземлення. телефонна трубка. У 1891—1892 роках Я. Наркевич — Йодко в Відні демонстрував прийомопередачу ЕМХ. Для передавання ЕМХ використовувалась котушка Румкфорта, що була з'єднана з антеною та заземленням. Приймач складався з антени, заземлення, телефонної трубки[14][15].

Першим в Росії питання практичного застосування радіо вирішив Олександр Степанович Попов. Через кілька років після смерті вченого за ініціативою Російського фізико-хімічного товариства було піднято питання про його внесок у винахід бездротового телеграфу. Комісія товариства під керівництвом професора Шаблон:Не перекладено постановила, що « О. С. Попов по справедливості повинний бути визнаний винахідником телеграфу без дротів за допомогою електричних хвиль»[1]. Як відомо, предмет (факт) винаходу або відкриття може встановити лише патентна організація і що це є тільки її прерогативою, до речі, після досить детальної та тривалої експертизи[12].

Багато років у науково — політичних колах Росії та СРСР відбуваються дискусії з приводу першого «винахідника» радіо. Зазвичай, називається два імені — італійський винахідник і нобелівський лауреат Гульєльмо Марконі та російський професор Олександр Попов. На відміну від Марконі, О. Попов не подавав документів на патент. Невідомо чому, або не було предмету винаходу, бо О. Попов використовував схему приймача О. Лоджа практично без змін, або не вважав за потрібне це робити бо О. Попов планував використати «грозовідмітник» для проведення навчань у мінному класі, тощо. Якби О. Попов подав документи на патентування свого пристрою то не відомо чим би все закінчилось. Однак, як стверджують прихильники «винаходу», «відкриття» радіо Поповим[9][8][16], про час «винаходу» засвідчує опубліковане через п'ять днів у газеті «Кронштадтский вестник», редактором якої був друг по службі О. Попова, повідомлення про виступ вченого на пам'ятному засіданні Російського фізико-хімічного товариства, і детальний опис схеми приладу, вміщений у січневому номері за 1896 рік наукового Шаблон:Не перекладено.

Гульєльмо Марконі у свою чергу 2 червня 1896 року подав заявку на свій винахід до Лондонського патентного бюро. 4 червня 1897 року він отримав патент № 12039 на «Удосконалення передачі електричних імпульсів і сигналів в апаратурі щодо цього» та представив свій винахід у лондонському Королівському інституті. Чисто формально, згідно до наведених фактів, винахідником у даному випадку беззаперечно є Г. Марконі тому що він отримав патент. Все це штучне протистояння «Попов проти Марконі» було, в основному, з метою відокремлення Росії від дії патентів Марконі, за які потрібно було би сплачувати значні кошти при використанні радіозасобів. Ну а комуністичний режим використовував це для пропаганди першості «винаходу, відкриття» радіо — щоб бути «…впереди планеты всей (рос.)». До речі подібне «патентне» протистояння було між Г. Марконі та Н.Тесла в Америці, та А. Слабі в Німеччині .

Існують дискусії щодо характеристики винаходу Олександра Попова. Так у деяких джерелах зазначається, що він винайшов радіоприймальний пристрій або радіосигналізацію[5], у деяких — Шаблон:Не перекладено[1]. Незаперечним фактом є наступне:

  • Вперше в Росії О. Попов виготовив та продемонстрував грозовідмітник (радіоприймач)[8][10][11], тому що вперше в Російській імперії, на 5 років раніше, виготовив та продемонстрував грозовідмітник (радіоприймач) білоруський вчений Шаблон:Не перекладено[14].
  • Вперше в Російській імперії О. Попов здійснив радіотелеграфний зв'язок[8][11][12][17].

Дискусії з питань виникнення радіо безпідставно влаштовують ті автори яким це вигідно (на що є багато причин). За загальними правилами дискусій, їх проводять з метою знаходження істини при використанні суб'єктивних фактів. При цьому мають на увазі що об'єктивні факти, з тих чи інших причин, не існують в природі. Але в даному випадку, існують об'єктивні хронологічні факти які достатньо просто порівняти, щоб одразу отримати однозначну відповідь на запитання «хто є хто». Це не є предмет дискусій[5], а елементарний порівняльний аналіз, що успішно виконує будь який студент технічних вишів. При наявності об'єктивних фактів влаштовують суб'єктивну дискусію лише з певною метою: здійснити заміну об'єктивних фактів суб'єктивною колективною «істиною», що відкриває широкі можливості для історичних фальсифікацій.

Енергетика[править]

Великий інтерес Олександра Попова у своїй науковій діяльності був направлений на область енергетики. Він дуже уважно слідкував за усіма винаходами у цій галузі. Так, зокрема, під час Шаблон:Не перекладено року він разом з друзями з університету проводив дослідження Сонця. Під час цього дослідження Поповим була організована наукова експедиція у Красноярськ. Після відкриття Вільгельмом Конрадом Рентгеном Х-променів Олександр Попов власноруч розробив рентгенівську трубку, за домовогою якої проводив ряд експериментів. Зокрема, саме Попов, за допомогою цієї трубки отримав перші в Російської імперії рентгенограми, які почали з його ініціативи використовувати у Кронштадтському шпиталі. Окрім того, Олександр Попов, як член товариства «Електротехнік» займався будівництвом кількох електричних станцій у Москві, Рязані та інших містах.[1]

Наукові публікації[править]

Олександр Попов окрім прикладної фізики також цікавився й теоретичними дослідженнями. Його наукові роботи пов'язані як з суто технічними аспектами фізики, так і з теоріями, які не мали на той час практичного застосування. Вчений опублікував багато праць, у тому числі:

  • «Условия нивыгоднейшего действия динамо-электрической машины»;
  • «Случай превращения тепломой энергии в механическую» (1894, Санкт-Петербург);
  • «Прибор для обнаружения и регистрации электрических колебаний» (изложение содержания доклада А. С. Попова на заседании физического отделения Русского физико-химического общества 25 апреля 1895 г. на тему «Об отношении металлических порошков к электрическим колебаниям») (1896, Журнал Русского физико-химического общества, Санкт-Петербург).[1]

Нагороди та почесні звання[править]

Вшанування пам'яті[править]

Шаблон:Докладніше Згідно радянської енциклопедичної літератури після смерті вченого його внесок у розвиток науки загалом і бездротового зв'язку зокрема швидко був забутий. Підприємства, з якими співпрацював професор, замінили радіостанції, розроблені Поповим, на інші.[1] Ім'я Попова носять:

Примітки[править]

  1. а б в г д е ё ж з и й к л м Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  2. а б в г Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  3. а б в г д Шаблон:ВТ-ЕСБЕ
  4. а б Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  5. а б в г д е Шаблон:±. Століття радіопротистояння // Дзеркало тижня. — 2001. — 14 декабря.
  6. а б Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  7. а б Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  8. а б в г д е ё В кн.: "К 50-летию изобретения радио. Попов А.С." Сборник документов. Подготовлено архивным отделом УНКВД по Ленинградской области. "Под редакцией М.А. Шателена, И.Г. Кляцкина, В.В. Данилевского. (Ленинград: Лениздат, 1945)" (in рос.). 
  9. а б В кн: Изобретение радио. А.С. Попов. Документы и материалы. "Сборник одобрен Комиссией по истории радиоэлектроники и электросвязи при Центральном правлении НТОРиЭ им. А.С. Попова. Под редакцией А.И. Берга. (Москва: Издательство «Наука», 1966)" (in рос.). 
  10. а б в В кн.: Попов А.С. О беспроволочной телеграфии. Сборник статей, докладов, писем и других материалов. "Под редакцией и со вступительной статьей А. И. Берга. (Москва: Физматгиз, 1959)" (in рос.). 
  11. а б в Н. И. Чистяков. К вопросу о летописцах радио (1994). "Виртуальный компьютерный музей" (in рос.). 
  12. а б в Л. Н. Никольский [обработал Г. Члиянц]. Кто "изобрел" радио?. "История радио и телевидения." (in рос.). Archived from the original on 22 січень 2008.  Check date values in: |archive-date= (help)
  13. Кречетников А. Кто на самом деле изобрел радио?. "Би-би-си, Москва. 24 марта 2016" (in рос.). 
  14. а б Наркевич - Иодко Яков Оттонович (1848 — 1905). Белорусские имена в мировой науке и технике. "Республиканская научно-техническая библиотека." (in рос.). 
  15. Высоков М. С., докт. ист. наук, профессор. "История изобретение радио и проблема приоритета А.С. Попова" (in рос.). 
  16. История открытия радио. К 150-летию А. С. Попова. "Виртуальный компютерный музей." (in рос.). 
  17. Высоков М. С. "Из истории изучения электросвязи в российской империи." (in рос.). 

Посилання[править]

Шаблон:Вікіпосилання

Шаблон:Start box Шаблон:Succession box

|}

Шаблон:Бібліоінформація

Категорія:Уродженці Краснотур'їнська Категорія:Уродженці Верхотурського повіту Категорія:Випускники Пермської духовної семінарії Категорія:Кандидати Санкт-Петербурзького університету Категорія:Випускники фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету Категорія:Винахідники Російської імперії Категорія:Педагоги Російської імперії Категорія:Електротехніки Російської імперії Категорія:Винахідники XIX століття Категорія:Електротехніки XIX століття Категорія:Професори Категорія:Науковці Санкт-Петербурзького державного електротехнічного університету Категорія:Викладачі Вищого військово-морського інженерного училища імені Ф. Е. Дзержинського Категорія:Популяризатори науки Категорія:Винахідники радіо Категорія:Електротехніки XX століття Категорія:Почесні члени Російського фізико-хімічного товариства Категорія:Надвірні радинки Категорія:Ректори Санкт-Петербурзького державного електротехнічного університету імені В. І. Ульянова Категорія:Померли від крововиливу у мозок Категорія:Померли в Санкт-Петербурзі Категорія:Померли в Санкт-Петербурзькій губернії Категорія:Статські радники Категорія:Поховані на Літераторських містках Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці


Шаблон:Фізик-доробити