Норвегія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Картка країни

Норве́гія, Норве́ґіяШаблон:SfnШаблон:Sfn (норв. Norge: Аудіо  опис файлу; нюн. Noreg: Аудіо  опис файлу), офіційна назва Королі́вство Норве́гія — північноєвропейська держава на Скандинавському півострові, загальною площею 385,25 тис. км² (69-те місце у світі)Шаблон:Sfn Шаблон:Перехід. Окрім материкової частини Норвегії належить арктичний архіпелаг Шпіцберген та острів Ян-Маєн на межі Ґренландського і Норвезького морів, острів Буве у Південній Атлантиці[1] Шаблон:Перехід. Норвегія — суверенна демократична парламентська конституційна монархія унітарного устрою. У Норвегії державна влада розділена між парламентом, королем та Верховним судом, згідно норм конституції, що з численними поправками діє в країні з 1814 року. Глава держави — король Гаральд V з династії Шлезвиг-Гольштейн-Сьоннерборг-Глюксбургів. Глава уряду з 2013 року — Ерна Солберг, лідер правоцентристської парламентської коаліції Шаблон:Перехід. Норвегія підтримує тісні зв'язки з Європейським Союзом та його країнами-членами (незважаючи на відмову від вступу до Союзу на двох загальнонаціональних референдумах), так само, як і зі Сполученими Штатами Америки. Норвегія є однією з країн засновників Організації Об'єднаних Націй, НАТО, Ради Європи, Антарктичного договору та Північної ради; також членом Європейської економічної зони, Світової організації торгівлі, та Організації економічного співробітництва та розвитку; частиною Шенгенської зони Шаблон:Перехід. Королівство Норвегія було засноване 872 року, після злиття кількох дрібних норманських королівств. Це одне з найстаріших досі існуючих королівств світу, воно існує безперервно протягом більше 1100 років. За цей період на престолі королівства змінилось понад 60 королів та ярлів. З 1035 по 1814 рік до складу королівства входили Фарерські острови, з 1261 по 1814 рік Ґренландія, з 1262 по 1814 рік Ісландія. До 1661 року влада в королівстві належала монархові, після — розділена з впливовою знаттю Шаблон:Перехід. Станом на 2017 рік населення країни становить 5,32 млн осіб (120-те місце у світі)Шаблон:Sfn[2] Шаблон:Перехід.

Країна має довгу лінію східного сухопутного кордону зі Швецією (протяжністю 1 619 км). Норвегія також межує з Фінляндією і Росією на північному-сході, а також з протокою Скагеррак на півдні, з Данією на іншому боці. Норвегія має довгу берегову лінію, межуючи з Атлантичним океаном та Баренцовим морем.

Країна підтримує комбінацію ринкової економіки та Скандинавської моделі з обов'язковим медичним страхуванням і комплексною системою соціального страхування. Норвегія має значні запаси нафти, природного газу, мінералів, лісоматеріалів, морепродуктів, прісної води, і гідроенергетики. На нафтову промисловість припадає близько чверті валового внутрішнього продукту країни.[3] Норвегія посідає четверте місце у світі в переліку країн за розміром доходу на душу населення, згідно з даними світового банку та МВФ[4]. Країна є найбільшим добувачем нафти і природного газу за межами Середнього Сходу на душу населення[5][6]. З 2001 по 2006[7] а також з 2009 до 2014 років, Норвегія мала найвищий індекс людського розвитку у світі.[8][9][10] Норвегія також очолює список країн за індексом процвітання вже п'ять років поспіль.[11]

4 квітня 1949 року Норвегія вступила в блок НАТО. Населення Норвегії двічі на національних референдумах 1972 року і 1994 року відкидало пропозицію про вступ до Європейського Союзу, тим не менш країна є тісно інтегрована з ЄС в рамках Європейської економічної та Шенгенської зон.

Содержание

Назва[править]

Докладніше: Назва Норвегії

Офіційна назва — Королівство Норвегія, Норвегія (норв. Kongeriket Norge, Norge; нюн. Noreg). Назва країни походить від слів «нордр» (норв. nordr) — північ і «вег» (норв. veg) — шлях, тобто «Північний шлях»Шаблон:Sfn. Спочатку назва відносилась лише до морського шляху вздовж берега, по якому нормани виходили до північних морів. Пізніше назва поширилась на узбережжя, а потім і на державу норманів на цьому узбережжіШаблон:Sfn.

Природа[править]

Географічне положення[править]

Норвегія — північноєвропейська країна, що межує з трьома іншими країнами: на сході — зі Швецією (спільний кордон — 1666 км), на північному сході — з Фінляндією (709 км) і Російською Федерацією (191 км). Загальна довжина державного кордону — 2566 кмШаблон:Sfn. Норвегія омивається водами Північного (на півдні) і Норвезького (центральна частина) Атлантичного, Баренцевого морів Північного Льодовитого океанів (північ). Займає стратегічне положення на шляху з Північної Атлантики до Арктики. Загальна довжина морського узбережжя 25,1 тис. км, з яких власне узбережжя — 2650 км, разом із берегами численних фіордів — 22,5 тис. км. Загальна довжина узбереж численних островів — 58,1 тис. км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[12]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 10 морських миль. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжяШаблон:Sfn. Ґренландія (Данія) та Норвегія подали до Комісії з меж континентального шельфу (CLCS) матеріали, щоб визначити межі континентального шельфу в АрктиціШаблон:Sfn. Норвегія і Росія 2010 року вирішили спільну територіальну суперечку щодо проходження морського кордону в Баренцовому морі. Норвегія має територіальні претензії в Антарктиці (Земля Королеви Мод та континентальний шельф)Шаблон:Sfn.

Шаблон:Розташування2

Час у Норвегії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)[13]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія[править]

Докладніше: Геологія Норвегії

Надра Норвегії багаті на ряд корисних копалин: нафту, природний газ, залізні руди, пірит, нікелеву, мідну, молібденову, титанову, ніобієву, уранову та кобальтові руди, срібло, свинець, цинк[14].

Рельєф[править]

Докладніше: Рельєф Норвегії

Рельєф країни — гори (більше двох третин) і родючі долини, берегова лінія вкрита фіордами; ліси займають 25 % території. Територія країни простягається за північне полярне коло. Середні висоти — 460 м; найнижча точка — рівень вод Норвезького моря (0 м); найвища точка — гора Гальгепігген (2469 м). Більшу частину території займають Скандинавські гори. Східні схили, обернені вглиб півострова до Швеції, — пологі; західні, обернені до моря, — стрімкі, високими уступами обриваються до морських вод фіордів. Тектонічні западини поділяють ці гори на платоподібні масиви — фієльди. Невеликі низовини, придатні для сільськогосподарського обробітку, лише на півдні, в районі Ослофіорда.

У країні налічується більше 50 тис. островів і невеличких острівців вздовж узбережжя. Країна має одне з найбільш довгих і розчленованих узбереж серед країн світу. Морські береги підвищені, скелясті, порізані численними фіордами[14]. Найбільший архіпелаг Норвегії — Шпіцберген, який складають три найбільших острови: Західний Шпіцберген, Північно-Східна Земля та ЕджШаблон:Sfn. Він лежить на 79° пн. ш. в Арктиці. Також країні належать віддалені острови Ян-Маєн у південній частині Арктики та Буве — у південній Атлантиці. Поблизу материкового узбережжя країни велика кількість невеликих островів поблизу фіордового західного узбережжя; острови Фруан — у центральній частині; Лофотенські острови, архіпелаг Вестеролен, острови Сенья (найбільший за площею острів материкової частини країни 1,59 тис.км²), Рінґвасей, Серея, Маґерея — на півночіШаблон:Sfn.

Клімат[править]

Докладніше: Клімат Норвегії

Більша частина території Норвегії лежить у помірному кліматичному поясіШаблон:Sfn. Превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масопереносШаблон:Sfn. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами, можливий сніговий покривШаблон:Sfn. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження рівномірне за сезонами, місцями надмірнеШаблон:Sfn. Пересічна температура січня на півдні -4..+2 °C, тепло приносить відгалуження Гольфстріму, тепла Північно-Атлантична течія. Літо прохолодне, пересічна температура липня +10..14 °C[14]. Атмосферних опадів на узбережжі понад 2000 мм на рік, у внутрішніх районах 500—600 мм[14].

На півночі й острові Ян-Маєн субполярний кліматШаблон:Sfn. Влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря, прохолодне сире літо з туманами на узбережжях, вітряна волога зимаШаблон:Sfn. На архіпелазі Шпіцберген полярний кліматШаблон:Sfn. Увесь рік панують полярні повітряні маси. Поверхня скута кригою цілий рік. Відносно м'яка морозна зима, прохолодне літо, опадів малоШаблон:Sfn.

Норвегія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[15].

Внутрішні води[править]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 382 км³Шаблон:Sfn. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 900 км² зрошуваних земельШаблон:Sfn. У країні багато повноводних порожистих річок, найбільші з них — Гломма (довжина 598 км, басейн — 13 % площі країни), що тече з півночі на південь у південно-східній частині країни і впадає до затоки Бохус; Логен (Гудбрансдаль), Логен (Нумедаль)[14]. Річки країни належать басейнам Атлантичного (південь) і Північного Льодовитого океанів (північ). У горах дуже багато льодовикових та мальовничих річкових озер[14]. Найбільше озеро країни, Мйоса (362 км²) лежить у центральній частині країни на висоті 121 м над рівнем моря і живиться водами річки Логен (Гудбрансдаль)Шаблон:Sfn.

На багатьох фієльдах лежать льодовики, загальна площа зледеніння близько 5 тис. км²[14].

Ґрунти і рослинність[править]

На півночі поширені малопотужні підзолисто-глейові, в центральній частині — підзолисті, на півдні — бурі лісові ґрунти[14]. Близько чверті території країни вкрито густими хвойними лісами — приокеанічною тайгою. На півночі превалює тундрова рослинність[14].

Земельні ресурси Норвегії (оцінка 2011 року):

Див. також: Ліси Норвегії

Тваринний світ[править]

Докладніше: Фауна Норвегії

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Голарктичної області, північне узбережжя і Скандинавські гори до Арктичної підобласті, південь — Європейсько-Сибірської тайожної провінції, краній південь — Європейської лісової провінціїШаблон:Sfn.

Охорона природи[править]

Охорона природи в державі має вікову історію. Національні парки Норвегії:

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: каменепади, сходження снігових лавин; єдиний активний вулкан країни, Беренберг знаходиться на острові Ян-МаєнШаблон:Sfn.

Серед екологічних проблем варто відзначити: забруднення вод; кислотні дощі, що руйнують екосистеми озер, знищують ліси; забруднення повітря транспортними засобами. Викиди двоокису вуглецю під час спалювання викопного палива в процесі виробництва і споживання енергії за 2012 рік дорівнювали 41,06×1012 тонн (67-ме місце у світі)Шаблон:Sfn.

З 1982 року Норвегія ігнорує міжнародну заборону на китобійний промисел.

Ідеї зеленої політики у країні захищає і просуває Framtiden i våre hender — ідеалістична організація, яка пропагує ідеї зеленого споживання і ресурсного правосуддя.

Історія[править]

Шаблон:Історія Норвегії

Докладніше: Історія Норвегії

Доісторичний період[править]

Південні регіони сучасної Норвегії почали заселяти представники Аренсбурзької культури в епоху пізнього палеоліту, близько 11-10 тис. років до н. е. Назва культури пішла від німецького міста Аренсбург, розташованого за 25 км на північний схід від Гамбурга[16]. Найбільш ранні сліди людської діяльності в Норвегії були виявлені уздовж узбережжя, де розтанув величезний шельфовий льодовик останнього льодовикового періоду (11-8 тис. років до н. е.).

У середині першого тисячоліття до н. е. на територію Скандинавського півострова проникають германські племена, які поступово витіснили місцеве населення (саамів) на північ[17].

Середньовіччя[править]

IX-X сторіччя в Європі ознаменувались завоюваннями норманів — епоха вікінгівШаблон:Sfn. У цей період розпочалося політичне об'єднання країни, яке завершилося після серії громадянських воєн другої половини XII — початку XIII століття[18][17]. 994 року король Олаф Трюґґвасон охрестив країнуШаблон:Sfn. У 10461066 на норвезькому престолі перебував Гаральд Суворий, що був одружений з донькою князя Київської Русі, Ярослава Мудрого — Єлизаветою Ярославною[17]. У 12621264 роках до складу Норвегії була приєднана Ісландія[17]. 1319 року укладено особисту унію з королем Швеції, 1380 року — з данським королем[18]. 1397 року було укладено Кальмарську унію трьох скандинавських королівств під данською короною[17]. У XVXVI століттях йшло поступове оданення місцевої феодальної верхівки. 1536 року данською державною радою була проголошена Реформація, а вже наступного, 1537 року Норвегія була перетворена на звичайну провінцію данського королівства[17].

Нові часи[править]

З розвитком індустрії наприкінці XVIII століття та зміцненням місцевої національної еліти розпочалося зміцнення й національного визвольного руху. Перша конституція королівства Норвегія була розроблена установчими зборами в місті Ейдсволле і прийнята ними же 17 травня 1814 року[18]. Перша і єдина конституція Норвегії була натхнена ідеями Французької революції і пов'язана з проголошенням незалежності від Данії. У листопаді 1814 року, відповідно до таємного змови учасників антинаполеонівської коаліції, було укладено Кільську угоду. Згідно з нею Норвегія увійшла на 91 рік в унію зі Швецією, як подяка останній за її участь в боротьбі проти Наполеона І[17]. Проте дія конституції не була припинена, шведський король лише зажадав внести до неї положення про створення унії.

1884 року в країні остаточно оформилась парламентська форма правління, оформилися загальнонаціональні партії лібералів (Венстре) і консерваторів (Хейре)[17].

Новітні часи[править]

У складі Швеції Норвегія поступово завойовувала національну автономію, утверджувала місцеві органи влади. 7 червня 1905 року було розірвано шведсько-норвезьку унію, за результатами всенародного референдуму парламент (Стортинг) проголосив незалежність[17]. 26 жовтня того ж року Швеція визнала унію більше недійсною.

Під час Першої світової війни (1914—1918) Норвегія дотримувалася нейтралітету[17].

Під час Другої світової війни, незважаючи на нейтралітет, країна 1940 року була окупована нацистською Німеччиною (1940—1945). Уряд емігрував до Лондона. 1942 року нацисти створили в країні колабораціоністський уряд Квіслінга[17]. На території країни розгорнувся Рух Опору, в складі якого перебували військовополонені-втікачі з концтаборів. У жовтні 1944 року Червона армія, розгромивши німецькі війська у Заполяр'ї, визволила північну частину Норвегії. 8 травня 1945 року німецькі війська в Центральній Норвегії капітулювали[17].

У післявоєнний період політичний курс Норвегії ознаменувався відходом від нейтралітету і входженням країни 1945 року до ООН, 1949 року до НАТО. Розпочалося тісне політичне і військово-економічне співробітництво з США, Великою Британією, але без розміщення на власній території іноземних військових баз і ядерної зброї[17]. 1952 року вступила до Північної ради. Завдяки відкритим покладам вуглеводнів на шельфі Північного моря дозволило наприкінці 1960-х років значно пожвавити національну економікуШаблон:Sfn. На всенародному референдумі 1972 року народ відхилив урядову пропозицію увійти до складу Європейського Союзу[17]. Того ж року в травні було підписано ряд економічних і науково-технічних угод з СРСР[17]. 1988 року тогочасний прем'єр-міністр Ґру Гарлем Брунтланн була нагороджена премією Третього світу. 1991 року помер король Олаф V, його владу успадкував його син Гаральд V. На референдумі 28 листопада 1994 року норвежці знову відмовилися приєднатися до ЄС, однак Норвегія залишається активним членом європейських організацій (ЄЕС, Шенгенські домовленості тощо).

Державний лад[править]

Шаблон:Політика Норвегії

Докладніше: Політика Норвегії

Норвегія за формою державного правління є парламентською конституційною монархією. Норвегія — унітарна держава, заснована на принципах конституційної монархії та парламентської демократії.

Право на громадянство за місцем народження (jus soli) не визнається; лише за походженням (jus sanguinis) — принаймні один з батьків повинен бути громадянином держави; подвійне громадянство не визнаєтьсяШаблон:Sfn. Кваліфікаційний період, постійне проживання на території держави, для натуралізації становить 7 роківШаблон:Sfn.

Глава держави[править]

Глава держави — король Гаральд V (норв. Harald V), з 17 січня 1991 року; спадкоємець трону — кронпринц Хокон (норв. Haakon Magnus), народився 20 липня 1973 року. За конституцією Норвегії король повинен сповідувати євангелічно-лютеранську релігію і належати до Норвезької церкви, яка до церковної реформи 2012 року вважалась офіційною в державі[18]. Норвезькі королі коронуються в Нідароському кафедральному соборі в Тронгеймі.

Конституція[править]

Діюча конституція держави прийнята 16 травня 1814 року, підписана конституційною радою на наступний день. Конституція переглядалась більше 400 разів, останній раз 2015 рокуШаблон:Sfn.

Виконавча влада[править]

Докладніше: Уряд Норвегії

За конституцією держави уся повнота виконавчої влади належить королю, але за суспільним договором і поправками 1884 року всі функції такої влади виконує уряд, як такий, що утворений парламентом, тобто обранцями від народу[18].

Уряд Норвегії існує у формі Державної ради, яку очолює король. До її складу, окрім монарха, входить прем'єр-міністр та не менше 7 інших членів уряду. Станом на початок 2018 року в норвезькому уряді 21 міністерська посада. Уряд обирається з членів парламенту, призначається монархом і затверджується парламентом, тому він несе повну політичну відповідальність перед парламентом[18]. Членів уряду формально призначає король, однак у своєму рішенні він керується політичною ситуацією, тобто розкладом політичних сил, наявністю коаліції у парламенті. На практиці склад уряду оформлюється прем'єр-міністром країни. Всі рішення короля потребують підпису прем'єр-міністра, а у випадку військових питань, міністра оборони[18].

Фактичний глава уряду — прем'єр-міністр, з 16 жовтня 2013 року Ерна Сольберг (норв. Erna Solberg)Шаблон:Sfn. Прем'єр-міністр є лідером парламентської більшості, на посаді затверджується монархом за погодженням парламенту.

Державна рада Норвегії складається з 16 профільних міністерств:

Законодавча влада[править]

Згідно конституції Норвегії, вищий законодавчий орган — Стортинг (норв. Storting). Він складається з однієї палати, до якої обирається 169 депутатів на чотирирічний термінШаблон:Sfn. До 20 лютого 2007 року парламент ділився на дві палати — верхню лагтинг (англ. Lagting) та нижню одельстинг (норв. Odelsting)[18], але на практиці цей поділ був чистою формальністю через що і скасований. Відразу після обрання депутати ділились на дві палати — 1/4 утворювала лагтинг, 3/4 — одельстинг[18][19]. Засідання палат відбувались окремо. Для прийняття закону потрібна кваліфікована більшість (2/3 голосів від загального складу)[18]. Члени уряду можуть брати участь у засіданнях палат парламенту, але не мають права голосу[18].

Стортинг обирається шляхом загального демократичного таємного голосування за пропорційною виборчою системою громадянами, що досягли 18-річного віку[18]Шаблон:Sfn. Обраними до парламенту (пасивне виборче право) можуть бути громадяни, що досягли віку 21 рік[18].

Спікер Стортингу — президент (норв. Stortingspresident), котрим стає лідер партії, яка перемогла на виборах. З 8 жовтня 2013 року посаду обіймає Олемік Томмессен (норв. Olemic Thommessen), лідер консервативної партії.

Компетенція короля в сфері законодавства є нетрадиційною для конституційних монархій. Зокрема, король наділений правом «відкладального вето» на закони, прийняті парламентом[18]. Для подолання такого вето закон має бути знову і без змін прийнятий парламентом наступного скликання, а засідання, на яких Стортинг розглядатиме цей закон, повинні бути віддалені одне від одного щонайменше двома черговими сесіями[18].

Норвегія бере участь в роботі Міжпарламентського союзу (IPU).

Політичні партії[править]

Станом на 2018 рік в Норвегії міністерством юстиції зареєстровано 28 політичних партійШаблон:Sfn.

Останні парламентські вибори відбулися 11 вересня 2017 року, наступні заплановані на вересень 2021 року. На парламентських виборах до парламенту пройшли наступні політичні партії:

Інші групи політичного впливу:

Судова влада[править]

Правова система в державі являє собою суміш римського, загального і звичаєвого права — скандинавська система. Судовий прецедент у Норвегії виступає одним із правових джерел. Постанови Верховного суду, а інколи й рішення нижчестоящих судів, що прийняті саме по цій справі, мають силу «переконливого прецеденту» для всіх нижчих інстанцій і ретельно ними вивчаються і потім, по них вони приймають рішення в справі, де виникає правове питання такого самого змісту. При цьому Верховний суд Норвегії в своїх рішеннях формулює не загальні норми, а положення, які належать до аналогічних обставин розглянутої ним справи. Якщо порівнювати з англійським правом тут судові рішення конкретні і вони не виступають як обов'язкові правила, і не розраховані на беззаперечне застосування в майбутньому.

Верховний суд (норв. Hoyesterett) складається з голови і 18 допоміжних судей. У його юрисдикцію входить перегляд законодавчих актів на дотримання норм норвезького праваШаблон:Sfn. До судів нижчої інстанції відносяться: апеляційні суди (норв. Lagmensrett); регіональні (у 5 адміністративних центрах регіонів) та окружні суди (в адміністративних центрах фюльке); звичайні та спеціальні суди; третейські суди (норв. forliksråd) для більшості цивільних суперечок, що існують при кожному муніципалітеті і складаються зі звичайних громадян[18]. Поруч із професійними суддями в апеляційних і окружних судах на суддівській лаві можуть засідати і спеціально обрані представники з місцевих громадШаблон:Sfn. Призначення на суддів, посади у більшості випадків здійснюється королем за поданням міністра юстиції[18]. Судді обіймають власні посади до 70-річного віку[18].

Держава визнає юрисдикцію Міжнародного суду із застереженнями, повністю визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Норвегія бере участь у функціонуванні міжнародної кримінальної поліції Інтерпол (ICPO)[20].

Міжнародні відносини[править]

Норвегія є членом ряду міжнародних організацій та інституцій: Шаблон:Columns-list

Посол Сполучених Штатів Америки в Норвегії з 12 січня 2017 року — Джеймс Дегарт (англ. James P. Dehart). Будівля американської амбасади знаходиться в місті Осло, за адресою: Henrik Ibsens gate 48, 0244 Oslo. Посол Норвегії в США з 22 серпня 2013 року — Каре Рейдар Аас (норв. Kare Reidar Aas). Будівля амбасади знаходиться за адресою: 2720 34th Street NW, Washington DC, 20008. Генеральні консульства відкриті у містах: Х'юстон, Нью-Йорк, Сан-Франциско.

Українсько-норвезькі відносини[править]

Історія українсько-норвезьких відносин сягає IX століття, коли під час норманських завоювань територія Подніпров'я стала ареною боротьби за контроль над торговим шляхом із Балтійського до Чорного і далі, через Босфор, до Середземного морів — «із варяг до греків». Цей шлях був важливою східною ланкою навколоєвропейських морських шляхів норманів, що замикала його у цілісне коло. Так у літописі Нестора «Повість временних літ» під 862 роком міститься поетична легенда про старійшин слов'янських племен, які запрошували варягів прийти на Русь і стати її правителямиШаблон:Sfn. На що відізвались Рюрик, Синеус і Трувор, осівши у землях навколо Новгорода, сучасна Росія. Пізніше конунг Олег із сином Рюрика, Ігорем прийшов до Києва і, вбивши місцевих князів Аскольда і Діра, започаткував Київську Русь: «Хай буде се мати городам руським»Шаблон:Sfn. Як історіографічні, так і археологічні джерела свідчать про тісний зв'язок скандинавських народів із слов'янським населенням Подніпров'я. Одним з найвідоміших фактів того часу — одруження дочки Ярослава Мудрого Єлизавети з норвезьким принцом, а згодом й майбутнім королем Норвегії 1045-1066 років Гаральдом ІІІ Суворим[21].

Уряд Норвегії офіційно визнав незалежність України 24 грудня 1991 року[22], дипломатичні відносини з Україною встановлено 5 лютого 1992 року[18]Шаблон:Sfn. Від 2004 року в Норвегії, в її столиці, місті Осло, за адресою 0244 Oslo, Arbins gate 4, діє українське посольство і консульство[23]. Від 2016 року надзвичайним і повноважним послом України в Норвегії — Яцюк Вячеслав Вікторович[23]. У Києві, за адресою 01901 Київ, вул. Стрілецька, 15, діє норвезьке посольствоШаблон:Sfn[24]. Від 2016 року послом Норвегії в Україні — Уле Тер'є Хорпестад (норв. Ole Terje Horpestad)[24].

Політичний діалог між Норвегією і Україною розвивається як у двосторонньому форматі, так і в рамках міжнародних організацій і форумів. Невирішених проблем у двосторонніх відносинах між двома країнами немає[21]. Перший офіційний візит до Норвегії на рівні прем'єр-міністра України було здійснено Миколою Азаровим 29-30 листопада 2012 року; з боку Норвегії це був візит прем'єр-міністра Ерни Солберг до України 18 листопада 2014 року[21]. На рівні міністрів закордонних справ візити до Норвегії здійснювали Геннадій Удовенко 1996 року і Костянтин Грищенко 2004 року; очільники норвезького МЗС відвідували Україну 1992 року — Торвальд Столтенберг, 2000 року — Турбйорн Ягланд, 2006 року — Йонас Гар Стьоре, 2013 року і тричі 2014 року — Берге Бренде[21]. 24 червня 2010 року в Рейк'явіку (Ісландія) була підписана угода про зону вільної торгівлі між Україною та Європейською асоціацією вільної торгівлі (EFTA)[21]. Активно розвивається міжпарламентське співробітництво. 2003 року Норвегію вперше відвідав голова Верховної Ради України Володимир Литвин; 11-12 вересня 2014 року Олександр Турчинов[21]. Україну відвідали такі президенти Стортингу як Кірсті Колле Грендаль — 1999 року, Турбйорн Ягланд — у 2005 та 2009 роках[21]. Норвезький уряд підтримує зусилля українського уряду, спрямовані на проведення реформ в нашій державі, збільшивши в чотири рази щорічну фінансову допомогу Україні до 30 млн доларів США. Через збройну агресію Російської Федерації, посилює санкційні заходи проти країни-агресора[21]. З листопада 2014 року в Україні веде свою діяльність Представництво Норвезької ради у справах біженців (NRC).

Державні символи[править]

Національний символ країни — лев. Національні кольори: червоний, білий, блакитний[25].

Герб[править]

Державний герб Норвегії уперше з'явився близько 1200 року. На гербі зображений золотий у червленому полі коронований лев святого Олафа. У передніх лапах лева, який повернутий на захід, затиснута бойова сокира.

Прапор[править]

Державний прапор Норвегії, затверджений 13 липня 1821 року, являє собою прямокутне полотнище червоного кольору із синім скандинавським хрестом у білій облямівці. Центр хреста зміщено до древка. Дизайн прапора наслідує данський Даннеброг. Кольори прапора є поєднанням кольорів Данії та Швеції. Всі три кольори, використані у прапорі, символізують свободу (як на прапорах Франції, США, Британії, Нідерландів). Автором дизайну прапора Норвегії, затвердженого резолюцією норвезького парламенту в 1821 році, був парламентарій з Бергена Фредерік Мельцер. В Акті про прапор від 10 грудня 1898 року зазначені пропорції сучасного прапора: довжина — 22 одиниці; ширина — 16 одиниць; ширина синього хреста — 2 одиниці; ширина білого обрамлення хреста — 1 одиниця; відстань від древка до середини хреста — 8 одиниць.

Гімн[править]

Державним гімном Норвегії слугує пісня «Так, ми любимо цей край» (норв. «Ja, vi elsker dette landet»), слова до якої написав Б'єрнстьєрне Б'єрнсон (1832−1910), мелодію — Рикард Нордрок. Гімн офіційно затверджено 1864 року. На додаток до національного гімну використовується королівський гімн «Пісня короля» (норв. "Kongesangen") на мелодію «Боже, бережи королеву!».

Територіально-адміністративний поділ[править]

За формою державного устрою Норвегія — унітарна держава[18]. У адміністративному відношенні територія Норвегії поділяється на 18 губерній «фюльке» (норв. fylker), у тому числі місто Осло, прирівняне до фюльке, які, в свою чергу, поділяються на 430 сільських (норв. herreds-) і міських (норв. by-) комун (норв. kommuner). До 1 січня 2018 року, коли фюльке Нур-Треннелаг і Сер-Треннелаг були об'єднані, в країні налічувалось 19 фюльке.

У кожній фюльке обирається місцева рада і діє призначуваний королем за поданням прем'єр-міністра губернатор[18]. Представницькими органами місцевого самоврядування у комунах виступають місцеві ради, склад яких обирає населення на строк у 4 роки[18]. Обрані місцеві ради формують місцеві виконавчі органи[18].

18 фюльке Норвегії та 2 залежні території Шпіцберген і Ян-Маєн, станом на 1 січня 2018 року Шаблон:Ref-no Неофіційно фюльке об'єднують у 5 основних регіонів:

Герб Фюльке Адміністративний центр
Східна Норвегія
1 Естфолл (Østfold) Сарпсборг (Sarpsborg)
2 Акерсгус (Akershus) Осло (Oslo)
3 Осло (Oslo) Осло (Oslo)
4 Гедмарк (Hedmark) Хамар (Hamar)
5 Оппланн (Oppland) Ліллегаммер (Lillehammer)
6 Бускерюд (Buskerud) Драммен (Drammen)
7 Вестфолл (Vestfold) Тенсберг (Tønsberg)
8 Телемарк (Telemark) Шієн (Skien)
Південна Норвегія
9 Еуст-Агдер (Aust-Agder) Арендал (Arendal)
10 Вест-Агдер (Vest-Agder) Крістіансанн (Kristiansand)
Західна Норвегія
11 Ругаланн (Rogaland) Ставангер (Stavanger)
12 Гордаланн (Hordaland) Берген (Bergen)
13 Согн-ог-Ф'юране (Sogn og Fjordane) Германсверк (Hermansverk)
14 Мере-ог-Ромсдал (Møre og Romsdal) Молде (Molde)
Центральна Норвегія
50 Треннелаг (Trøndelag) Стейнг'єр (Steinkjer)
Північна Норвегія
18 Нурланн (Nordland) Буде (Bodø)
19 Трумс (Troms) Тромсе (Tromsø)
20 Фіннмарк (Finnmark) Вадсе (Vadsø)

Зовнішні території[править]

Зовнішні території Норвегії Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info

Інші території Норвегії в число фюльке не входять і на комуни не підрозділяються.

  1. Шпіцберген (норв. Svalbard) — зовнішня територія у Північному Льодовитому океані на однойменному архіпелазі. Територія — 62,4 тис. км². Населення — 3,2 тис. осіб (станом на січень 1997 року). Адміністративний центр — Лонг'їр. Норвезький суверенітет над Шпіцбергеном встановлено Паризьким договором 9 лютого 1920 р. Офіційно Шпіцберген оголошено частиною норвезької території з 14 серпня 1925 року. Губернатор призначається Державною радою Норвегії терміном на 3 роки з можливим продовженням на два роки.
  2. Ян-Маєн — зовнішня територія, що займає однойменний острів на межі Ґренландського і Норвезького морів Північного Льодовитого океану. Управління Ян-Майєном здійснює адміністрація Нурланну.
  3. Буве — зовнішня територія в південній частині Атлантичного океану, поблизу Антарктики, що займає однойменний безлюдний острів.
  4. Острів Петра I та Земля Королеви Мод — територіальні претензії в Антарктиці.

Збройні сили[править]

Збройні сили Норвегії (норв. Haeren), станом на 2014 рік, складаються з сухопутних військ, військово-повітряних сил (норв. Kongelige Norske Luftforsvaret, RNoAF), військово-морських сил (норв. Kongelige Norske Sjoeforsvaret, RNoN), включно з береговою охороною (норв. Kystvakt) і береговими рейнджерами, та національної гвардії (норв. Heimevernet, HV)Шаблон:Sfn.

Щорічні витрати на оборону, станом на 2012 рік, складають 1,40 % від ВВП держави (72-ге місце у світі), 2011 року державні витрати становили 1,47 % від ВВПШаблон:Sfn.

Вік призову на строкову військову службу — 19-35 років, 16 років під час війни. 17 років — для добровольців чоловічої статі, 18 років — жіночої. Строк служби 1 рік. Усі військовозобов'язані у віці 35-60 років проходять 4-5 військових зборів заради поновлення навичків (загалом 18 місяців)Шаблон:Sfn.

Норвегія вступила до Організації із заборони хімічної зброї (OPCW) і суворо дотримується міжнародних принципів не розробляти, не використовувати та не розповсюджувати даний вид зброї.

Економіка[править]

Норвегія — високорозвинена індустріальна країна. В економіці переважає приватний сектор, характерна висока концентрація капіталу, значні позиції посідають транснаціональні корпорації. Економіка держави має експортну спрямованість і значною мірою залежить від імпорту та кон'юнктури на світовому ринку.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Норвегії 2015 року за паритетом купівельної спроможності становив 356,2 млрд доларів США (49-те місце у світі); 2013 року — 343,1 млрд доларів США; у розрахунку на душу населення — 68,4 тис. доларів США (11-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Зростання ВВП 2015 року становило 1,60 % (149-те місце у світі), 2013 року ВВП зріс на 1 %Шаблон:Sfn. Валове національне заощадження 2013 року становило 38,2 % від ВВП; 2015 року — 37,60 % від ВВП (5-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Розподіл ВВП за секторами економіки (станом на 2015 рік):

Розподіл ВВП за кінцевими споживачами (станом на 2015 рік):

  • споживання домогосподарств — 42,8 %,
  • державне споживання — 22,8 %,
  • інвестиції в основний капітал — 22,9 %,
  • інвестиції в товарно-матеріальні запаси — 5 %,
  • експорт товарів і послуг — 36,4 %,
  • імпорт товарів і послуг — -29,9 %Шаблон:Sfn.

Прямі іноземні інвестиції в економіку Норвегії на 31 грудня 2015 року дорівнювали 290,2 млрд доларів США (23-тє місце у світі)Шаблон:Sfn. Інвестиції компаній і населення Норвегії в закордонні економіки на 31 грудня 2015 року дорівнювали 256,3 млрд доларів США (24-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

У рейтингу Глобального звіту з людського розвитку за 2001 рік, підготовленого Програмою розвитку ООН, серед 162-х країн світу Норвегія посідає перше місце. Щорічні Глобальні звіти з людського розвитку готуються з 1991 року. В них оприлюднюються списки країн за рівнем людського розвитку, враховуючи такі показники, як рівень медичних послуг, освіти, тривалість життя та інші. У 2001 році додався ще один — індекс технологічного розвитку (доступ до новітніх інформаційних технологій і комунікацій).

Країна посіла 8-ме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2017 рік[26].

Фінанси[править]

Докладніше: Фінанси Норвегії

Фіскальний рік в Норвегії збігається з календарним роком. Рівень інфляції в країні 2014 року становив 2 %, 2015 року інфляція дорівнювала 2,20 % (122-ге місце у світі)Шаблон:Sfn. Резерви іноземної валюти і дорогоцінних металів на 31 грудня 2013 року становили еквівалент 58,28 млрд доларів США, на 31 грудня 2014 року — 64,8 млрд доларів США (33-тє місце у світі)Шаблон:Sfn.

Надходження до державного бюджету Норвегії 2015 року становили 220,2 млрд, витрати — 193,9 млрд доларів США, профіцит бюджету склав 6,6 % від ВВП (7-ме місце у світі)Шаблон:Sfn. Надходження усіх видів до державного бюджету 2015 року дорівнювали 55,4 % ВВП (10-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Державний борг, станом на 2015 рік, дорівнює 39,30 % річного ВВП (118-те місце у світі); 2014 року дорівнював 38,6 % ВВПШаблон:Sfn. Дані включають казначейські заборгованості, що належать іноземним юридичним особам; боргові зобов'язання, випущені суб'єктами федерації; внутрішньоурядові борги до різних соціальних фондів.

Зовнішній борг країни 2013 року дорівнював 730,1 млрд доларів США, на 31 грудня 2014 року становив 661,2 млрд доларів США (22-ге місце у світі)Шаблон:Sfn. Норвегія виступає зовнішнім нетто-кредитором.

Загальна ринкова вартість акцій підприємств на фондовому ринку країни, станом на 31 грудня 2012 року, дорівнювала 252,9 млрд доларів США (33-тє місце у світі), а 2010 року — 250,9 млрд доларів СШАШаблон:Sfn.

Валюта[править]

Докладніше: Валюта Норвегії

Національною валютою Норвегії слугує норвезька крона (NOK). За 1 долар США (USD) 2014 року давали 6,30 крони; 2015 року — 7,87Шаблон:Sfn. Розмінною грошовою одиницею (Шаблон:Дріб) слугує ере. Емісійним центром виступає Норвезький банк (норв. Norges Bank). Запас грошової маси на 31 грудня 2014 року дорівнював 323,9 млрд доларів США за обмінним курсом (32-ге місце у світі)Шаблон:Sfn. Загальна маса готівкової національної валюти в обігу + депозити до запитання на 31 грудня 2015 року була еквівалентна 107,9 млрд доларів США за тогочасним обмінним курсом (34-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Банківська сфера[править]

Докладніше: Банки Норвегії

Облікова ставка Центрального банку Норвегії 31 грудня 2010 року становила 6,25 % річних (60-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Основна ставка кредитування комерційними банками країни на 31 грудня 2014 року становила 2,25 % річних; на 31 грудня 2015 року — 2,10 % річних (176-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Загальний обсяг внутрішнього кредитування банками небанківських установ 2014 року становив 590,7 млрд доларів США, на 31 грудня 2015 року — 549,8 млрд доларів США (23-тє місце у світі)Шаблон:Sfn.

Енергетика[править]

Загальна потужність електростанцій Норвегії, станом на 2014 рік, дорівнювала 33,7 ГВт (28-ме місце у світі)Шаблон:Sfn. Використання енергії води створило основу для розвитку сучасної промисловості Норвегії. Нині, як і колись, електроенергія для індустріального і побутового вжитку надходить саме з цього постійно поновлюваного та екологічно чистого джерела. У 1970-х роках у норвезькій частині морського материкового шельфу було відкрито родовище нафти й газу. На сьогоднішній день Норвегія — найбільший у Європі постачальник вуглеводнів до країн Європи. Відкриття цих запасів надало значного імпульсу подальшому розвитку промисловості країни. Розробка нафтових і газових родовищ, крім усього іншого, солідно поповнила державну казну — у формі податкових надходжень і орендної плати за користування надрами.

Частка електрогенеруючих потужностей, що працюють на:

За 2014 рік було вироблено 142,0 млрд кВт/год електроенергії (28-ме місце у світі); загальний обсяг спожитої — 126,4 млрд кВт/год (28-ме місце у світі)Шаблон:Sfn. Загальний обсяг експортованої електроенергії 2014 року склав 21,90 млрд кВт/год (9-те місце у світі), імпортованої — 6,30 млрд кВт/год (38-ме місце у світі)Шаблон:Sfn. Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення мало доступ до електромережШаблон:Sfn.

Промисловість[править]

Норвезька промисловість значною мірою базується на використанні природних ресурсів. І водночас знайдеться не багато країн, які б ще більше, ніж Норвегія, залежали від зовнішньої торгівлі. Щоб і далі йти в ногу з часом, в країні проводять інтенсивні наукові дослідження перспективного плану, як у промисловості, так і в державному секторі. Переважна більшість промислових підприємств — малі та середні. Головні промислові центри — Осло, Берген, Тронгейм, Ставангер. Річні темпи зростання промислового виробництва 2015 року становили 0,01 % (166-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Головні галузі промисловості країни:

Нафтогазова[править]

Нафтопереробна промисловість працює на сировині, що видобувається в Північному морі з 1960-х років. Вже на початок 1980-х років в країні було збудовано 4 нафтоперегонних заводи загальною потужністю 13 млн тонн. Рівень видобутку сирої нафти 2015 року дорівнював 1,568 млн барелів на добу (16-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Річний обсяг експорту сирої нафти за 2013 рік становив 1,218 млн барелів на добу (14-те місце у світі); імпорт — 37,08 тис. барелів на добу (57-ме місце у світі)Шаблон:Sfn. Загальні доведені запаси нафти в надрах країни, станом на 1 січня 2010 року, дорівнювали 6,435 млрд барелів (21-ше місце у світі)Шаблон:Sfn.

Рівень видобутку природного газу 2015 року становив 114,9 млрд м³ (8-ме місце у світі); споживання того ж року склало 6,075 млрд м³ (55-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Річний обсяг експорту природного газу за 2015 рік становив 114,4 млрд м³ (3-тє місце у світі); цього ж року природний газ не імпортувавсяШаблон:Sfn. Загальні доведені запаси природного газу в надрах країни, станом на 1 січня 2015 року, дорівнювали 1,856 трлн м³ (19-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Виробництво нафтопродуктів на промислових підприємствах 2013 року дорівнювало 349,6 тис. барелів на добу (40-ве місце у світі); споживання 2014 року — 225,2 тис. барелів на добу (56-те місце у світі)Шаблон:Sfn. 2013 року країна експортувала 358,8 тис. барелів на добу різних нафтопродуктів (22-ге місце у світі); імпортувала — 101,6 тис. барелів на добу (51-ше місце у світі)Шаблон:Sfn.

Гірнича[править]

Основною продукцією гірничовидобувної промисловості є руди чорних (пірит) і кольорових металів (мідну, нікелеву, титанову); нерудні копалини — вапняк, кварц, нефелін, олівін; з топливних видобувають кам'яне вугілля, на шельфі Північного моря — нафту й природний газ[27].

Інші[править]

На базі дешевої гідроенергії значного розвитку набула електрометалургія[27]. В галузі чорної металургії Норвегія спеціалізується, в основному, на виробництві феросплавів, а в галузі кольорової металургії — на виробництві алюмінію, нікелю, міді і цинку. До числа провідних металургійних компаній входять «Ношк Гідро», «Елкем», «Фесіль».

До найважливіших галузей норвезького машинобудування належать: виробництво обладнання для освоєння шельфу, суднобудування, насамперед будування риболовних траулерів, виробництво різноманітного обладнання для суден, зокрема, морської електроніки, рибопромислового обладнання. Суднобудування, торговельний флот і судноплавство. Норвезькі верфі спеціалізуються на будуванні високосучасних суден спеціального призначення. Крім цього, Норвегія є великим постачальником устаткування і послуг для морського флоту в усьому світі. Норвезькі судна борознили світовий океан ще з доби вікінгів. Нині Норвегія — четверта за величиною морська держава світу і має серед традиційних судноплавних держав найбільшу частку флоту під власним прапором. Частка судноплавства в експортних доходах країни традиційно становить близько 20 %.

Хімічна промисловість. Ця галузь має значні за масштабами країни потужності з виробництва широкої гами хімічних і нафтохімічних продуктів. На базі дешевої гідроенергії значного розвитку набула електрохімія, виробництво азотних добрив одне з найбільших у світі[27]. Це дозволяє їй експортувати азотні добрива, вибухові речовини промислового призначення, альгінати, фарби, лаки, у виробництві яких країна займає провідні позиції не тільки в Європі, але й у світі. Найбільші компанії цієї галузі промисловості — «Ношк Гідро», «Діно Індустрієр», «Ютун». Концерн «Нікомед» спеціалізується на розробці і випуску контрастних речовин для рентгенодіагностики.

Лісова і целюлозно-паперова промисловість. Ліс дає важливу експортну сировину у вигляді деревини, паперу, картону, целюлози, будівельного матеріалу і меблів. Основу целюлозно-паперової промисловості становлять дешева енергія, яку отримують за рахунок використання гідроресурсів, і значні запаси сировини. Норвезькі компанії, найбільшими з яких є «Ношке Скуг», «Боррегорд», «Петерсон», виробляють різноманітні сорти целюлози, газетний, журнальний і пакувальний папір, картон, облицювальні панелі, паркет і багато іншого.

Аграрний сектор[править]

Природні умови країни не сприяють розвиткові сільського господарства, лише 2,7 % земельних площ Норвегії придатні для обробкиШаблон:Sfn. Переважають невеликі фермерські господарства; поширена виробничо-збутова кооперація[27]. Традиційні галузі господарства мають дуже важливе значення для трудової зайнятості людей і заселення нових районів. Попри це, сільське господарство країни значною мірою задовольняє потреби населення у харчах. Норвезькі сільськогосподарські продукти експортуються мало. Земельні ресурси Норвегії (оцінка 2011 року):

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 900 км² зрошуваних земельШаблон:Sfn.

Основою норвезького сільського господарства є інтенсивне тваринництво м'ясо-молочного напряму, яке повністю покриває потреби населення країни у м'ясі, молоці і молочних продуктах[27]. Головні види сільськогосподарських тварин: свині, велика рогата худоба молочного спрямування. На початок 1980-х років поголів'я великої рогатої худоби в країні становило 0,95 млн голів, овець — 1,9 млн голів, свиней — 0,7 млн голів[27]. Розвинуте також хутрове звірівництво.

Внаслідок кліматичних особливостей виробництво зернових лише на 40 % забезпечує потреби внутрішнього ринку. У той же час, значна частина овочів і фруктів, незважаючи на складні гірські умови країни, вирощується норвезькими селянами. Головні сільськогосподарські культури: ячмінь, пшениця, картопля[27].

Ще з часів середньовіччя Норвегія славиться своїм рибним промислом, за експортом продукції якого країна залишається серед лідерів світу[27]. Вилов риби перевищує 500 кг на кожного норвежця. Близько 90 % рибопродукції Норвегії експортується, як виловлена в морі, так і вирощена в численних штучних загородах риба. Норвезький лосось з таких штучно перекритих водойм дуже відомий на світовому ринку. Норвегія — одна з небагатьох країн, яка продовжує виловлювати китів.

Норвегія є членом Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (IFAD).

Транспорт[править]

Норвегія має добре розвинену мережу автомобільних доріг. Загальна довжина, станом на 2011 рік, дорівнює 93 870 км доріг, з яких 393 км швидкісних автомагістралей, 75 754 км із твердим покриттям і 18 116 км без нього (51-ше місце у світі)Шаблон:Sfn. На авто-заправках є лише два види пального: бензин (один тип) та дизельне паливо. Загальне обмеження швидкості на автомобільних дорогах поза містом становить 80 км/год, а в населених пунктах 50 км/год. Перевищення швидкості на 10 % від встановленого ліміту тягне за собою накладання штрафів[28].

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становить 4 250 км (41-ше місце у світі), з яких 4 250 км стандартної 1435-мм колії; 2 518 км електрифікованоШаблон:Sfn.

У країні, станом на 2013 рік, діє 95 аеропортів (61-ше місце у світі), з них 67 із твердим покриттям злітно-посадокових смуг і 28 із ґрунтовим; споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчикШаблон:Sfn. Головні міжнародні аеропорти країни: Форнебу (Осло), Сула (Ставангер). Норвегія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO).

Головні морські порти: Осло, Берґен, Ставангер. Велике значення для економіки країни має участь норвезького флоту, одного з найбільших в світі, в світових морських перевезеннях[27]. Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 585 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (19-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Загальна довжина газогонів в Норвегії, станом на 2013 рік, становить 8 839 км; нафтогонів — 3 794 км; інших трубопроводів — 457 км; водогонів — 96 кмШаблон:Sfn.

Телекомунікації[править]

Загальна чисельність абонентів фіксованої телефонної мережі, станом на липень 2015 року, дорівнювала 1,029 млн, що у перерахунку на 100 мешканців становить 20 апаратів (72-ге місце у світі)Шаблон:Sfn. У країні діє декілька мереж мобільних операторів. Загальна чисельність абонентів (станом на 2015 рік) — 5,841 млн, що у перерахунку на 100 мешканців становить 112 апаратів (111-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Норвегія входить до складу ряда міжнародних організацій у галузі зв'язку: Всесвітнього поштового союзу (UPU); Міжнародної організації супутників мобільного зв'язку (IMSO); Міжнародної організації телекомунікаційних супутників (ITSO); Міжнародного телекомунікаційного союзу (ITU).

Інтернет[править]

Докладніше: Інтернет Норвегії

Міжнародний інтернет-домен Норвегії — .no, присвоєний Адміністрацією адресного простору Інтернет (англ. Internet Assigned Numbers Authority) згідно стандарту ISO 3166 Alpha-2. Станом на 2012 рік в Норвегії було зареєстровано 3,588 млн інтернет-хостів (29-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Станом на липень 2015 року в Норвегії налічувалось 5,042 млн унікальних інтернет-користувачів (70-те місце у світі), що становило 96,8 % від загальної кількості населення країниШаблон:Sfn.

Туризм[править]

Докладніше: Туризм у Норвегії

У країні не достатньо розвинена туристична галузь, хоча мальовничі пейзажі недоторканої суворої північної природи приваблюють усе більше міжнародних туристів. Норвегія є членом Всесвітньої туристичної організації (UNWTO) з 2008 року[29].

Трудові ресурси[править]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 2,777 млн осіб (106-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином:

  • аграрне, лісове і рибне господарства — 2,7 %;
  • промисловість і будівництво — 18,3 %;
  • сфера послуг — 79 % (станом на 2015 рік)Шаблон:Sfn.

Безробіття 2015 року дорівнювало 4,4 % працездатного населення, 2014 року — 3,5 % (42-ге місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 7,9 %, серед юнаків — 9,1 %, серед дівчат — 6,6 % (109-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Зовнішньоекономічні зв'язки[править]

Сальдо рахунку поточних операцій країни (експорт/імпорт товарів і послуг, чистий дохід від інвестицій і трансфертних платежів) 2014 року склало 59,78 млрд доларів США, 2015 року — 35,04 млрд доларів США (12-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Держава експортує: бензин та дизельне пальне, нафтопродукти, машини й устаткування, метали, продукцію хімічної промисловості, кораблі, рибу. Основними партнерами 2015 року стали: Велика Британія — 22,2 %, Німеччина — 17,9 %, Нідерланди — 10,2 %, Франція — 6,6 %, Швеція — 6,1 %, Бельгія — 5 %, США — 4,5 %Шаблон:Sfn. Вартість експорту 2014 року становила 141,4 млрд доларів США, 2015 року — 106,2 млрд доларів США (35-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Держава імпортує: машини й устаткування, продукцію хімічної промисловості, метали, продукти харчування. Основними партнерами 2015 року стали: Швеція — 12 %, Німеччина — 11,8 %, Китай — 10,9 %, Велика Британія — 6,7 %, США — 6,6 %, Данія — 6 %Шаблон:Sfn. Вартість імпорту 2014 року становила 91,13 млрд доларів США, 2015 року — 71,95 млрд доларів США (38-ме місце у світі)Шаблон:Sfn.

Норвегія входить до складу ряду регіональних і глобальних економічних, торговельних і кредитно-фінансових організацій: Шаблон:Columns-list

Економічні відносини з Україною[править]

Між Норвегією і Україною не достатньо активно розвивається торговельно-економічне співробітництво. У 2000-х роках обсяги двосторонньої торгівлі зросли у середньому на 30 %Шаблон:Sfn. Основними товарними позиціями експорту з України були плавучі морські та річкові засоби (45,9 %), чорні метали і вироби з них (32,4 %), продукти неорганічної хімії (17,5 %), транспортне обладнання, деревина і вироби з неїШаблон:Sfn. Основні статті імпорту з Норвегії до України: риба та морепродукти (близько 80 %), нікель і вироби з нього, електричні машини й устаткування, електротехнічне обладнання та прилади, фармацевтична продукціяШаблон:Sfn.

Норвегія посідає 33 місце серед 125 країн-інвесторів за обсягами прямих інвестицій в Україну, понад дві третини яких спрямована у галузь зв'язку — 71,2 млн доларів США, станом на 2010 рікШаблон:Sfn. 2010 року в Україні діяло 33 підприємства з норвезьким капіталом в областях нерухомості, видавничої справи, сільського господарстваШаблон:Sfn.

2008 року в Осло було створено Норвезько-українську торгово-промислову палату, яка об'єднала 33 суб'єкти підприємницької діяльностіШаблон:Sfn. Палата сприяє розширенню співпраці між двома країнами у сферах торгівлі й промислових технологій, надає інформаційні послуги, займається організацією заходів і конференцій з метою інформування про торговельні та інвестиційні можливості УкраїниШаблон:Sfn.

Економічні райони[править]

Регіони країни

У Норвегії виділяють п'ять економічних районів:

  • Східний район (Естланн) — найбільш розвинута в економічному відношенні частина Норвегії. У місті Осло представлений широкий спектр промислових галузей, у тому числі металургія, машинобудування, борошномельна, поліграфічна, а також майже вся текстильна промисловість. Осло — центр суднобудування, на долю промисловості Осло припадає близько 1/5 всіх зайнятих у промисловості країни. На північний схід від Осло лежить місто Сарпсборг, другий за величиною промисловий центр країни. У Скагерраку розташовані підприємства лісопильної і целюлозно-паперової промисловості, які працюють на основі місцевої сировини. З цією метою використовуються лісові ресурси басейну річки Гломма. На західному березі Осло-фіорду, на південний захід від Осло, розташовані міста, промисловість яких пов'язана з морем і переробкою морепродуктів. Це центр суднобудування Тенсберг і колишня база норвезького китобійного флоту Саннефіорд.
  • Південний район (Серланн) в економічному відношенні найменш розвинутий. Третина району вкрита лісами, колись тут був важливий центр торгівлі лісом. Наприкінці XIX століття цю територію залишило багато населення. У наш час населення в основному зосереджене в ряді невеликих прибережних міст, які є популярними літніми курортами. Головні промислові підприємства — металургійні заводи в Крістіансанні, що випускають мідь і нікель.

Ворінгфоссен

  • Південно-Західний район (Вестланн) зосереджена приблизно чверть населення країни. Між Ставангером і Крістіансундом розкинулися 12 великих фіордів. Розвиток сільського господарства обмежений через гірський рельєф фіордів і скелястих островів. Хліборобство поширене в долинах річок і ділянках терас уздовж фіордів. У цих місцях в умовах морського клімату розташовані широкі пасовища, а в деяких приморських районах — плодові сади. Порти південно-західної Норвегії, зокрема Олесунд, є базами зимового промислу оселедця. По всій території району розташовані металургійні і хімічні заводи, які використовують багаті ресурси гідроенергії. Берген є головним центром обробної промисловості району. В цьому місті і сусідніх селищах діють машинобудівні, борошномельні і текстильні підприємства. З 1970-х років Ставангер, Саднес і Сула є основними центрами, в яких підтримується інфраструктура видобутку нафти і газу на шельфі Північного моря, тут працюють нафтопереробні підприємства.

Тронгейм

  • Західно-Центральний район (Треннелаг), який прилягає до Троннгеймс-фіорду, з центром у місті Тронгейм. Відносно плоска поверхня і родючі ґрунти на морських глинах сприяли розвитку хліборобства, яке виявилося конкурентоспроможним з хліборобством району Осло-фіорду. Чверть території вкрита лісами. В цьому районі розробляються родовища корисних копалин, особливо мідних руд і піритів.
  • Північний район (Нур-Норге) розташований більшою частиною на північ від Північного полярного кола. У ньому немає великих запасів деревини і гідроенергії, як на півночі Швеції і Фінляндії, але на шельфовій зоні є найбагатші у Північній півкулі рибні ресурси. Берегова лінія має велику довжину. Рибальство, найдавніше заняття населення на півночі, і досі дуже поширене, однак все більшого значення набуває гірничовидобувна промисловість. За розвитком цієї галузі Північна Норвегія посідає провідне місце в країні. Розробляються залізорудні родовища. Видобуток залізних руд і робота на металургійному комбінаті в Му-і-Рані приваблюють у цей район переселенців з інших частин країни, однак кількість населення всього Північного району не перевищує кількості населення Осло.

Населення[править]

Зміни населення
Рік Населення ЗмінаШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/RowШаблон:Historical populations/Row
Джерело: Statistics Norway.[30][31]

Чисельність населення країни 2015 року становила 5,207 млн осіб (121-ше місце у світі)Шаблон:Sfn. Чисельність норвежців стабільно збільшується.

Природний рух[править]

Народжуваність у Норвегії, станом на 2015 рік, дорівнює 12,14 ‰ (163-тє місце у світі)Шаблон:Sfn. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,86 дитини на одну жінку (145-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Рівень застосування контрацепції 88,4 % (станом на 2005 рік)Шаблон:Sfn. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 28,5 року (оцінка на 2012 рік)Шаблон:Sfn.

Смертність у Норвегії 2015 року становила 8,12 ‰ (95-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,13 % (108-ме місце у світі)Шаблон:Sfn.

Середній вік населення Норвегії становить 39,1 року (53-тє місце у світі): для чоловіків — 38,4, для жінок — 40 роківШаблон:Sfn. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 81,7 року (20-те місце у світі), для чоловіків — 79,7 року, для жінок — 83,81 рокуШаблон:Sfn.

Вікова структура населення Норвегії, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 18,08 % (482 945 чоловіків, 458 735 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 12,99 % (347 535 чоловіків, 329 113 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 40,91 % (1 096 539 чоловіків, 1 033 879 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 11,69 % (308 142 чоловіка, 300 895 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 16,32 % (387 333 чоловіка, 462 573 жінки)Шаблон:Sfn.

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,84 особи чоловічої статі на 1 особу жіночоїШаблон:Sfn.

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 4,8; коефіцієнт розлучуваності — 2,1; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 44 (дані за 2010 рік)[32]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 34,4 року, жінки — 31,6 року, загалом — 33 роки (дані за 2014 рік)[33].

Розселення[править]

Густота населення країни 2015 року становила 14,3 особи/км² (207-ме місце у світі)Шаблон:Sfn. Більша частина населення країни розміщується в південній частині, де кращий клімат і комунікації з материковою Європою, і вздовж морського узбережжя Північного моря. Внутрішні гірські райони півночі майже не заселені.

Норвегія надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 80,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,35 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)Шаблон:Sfn.

Головні міста держави: Осло (столиця) — 986,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)Шаблон:Sfn.

Шаблон:Найбільші міста Норвегії

Див. також: Міста Норвегії

Міграції[править]

Країни походження мігрантів
Країна походження Чисельність
Шаблон:Flagcountry 91 179
Шаблон:Flagcountry 38 414
Шаблон:Flagcountry 35 912
Шаблон:Flagcountry 35 546
Шаблон:Flagcountry 54 447
Шаблон:Flagcountry 60 144
Шаблон:Flagcountry 26 683
Шаблон:Flagcountry 41 721
Шаблон:Flagcountry 20 897
Шаблон:Flagcountry 19 886

Річний рівень імміграції 2015 року становив 7,25 ‰ (16-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Норвегія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[34].

Станом на 2016 рік, в країні постійно перебуває 15,0 тис. біженців з Еритреї, 11,5 тис. з Сирії, 8,4 тис. з Сомалі, 6,6 тис. з АфганістануШаблон:Sfn.

У країні, станом на 2017 рік, мешкає 3,2 тис. осіб без громадянстваШаблон:Sfn.

Етнічний склад[править]

Докладніше: Народи Норвегії

Головні етноси країни: норвежці — 94,4 %, інші європейці — 3,6 %, інші — 2 %, саами — 60 тис. (оціночні дані за 2007 рік)Шаблон:Sfn. Іншими національними меншостями виступають квени (норвезькі фіни), шведи, данці, німці[19].

Норвезько-українські зв'язки[править]

Мови[править]

Карта поширення діалектів норвезької мови

Докладніше: Мови Норвегії

Офіційна мова[35]: норвезька (букмол і нюношк). Саамська і фінська мови виступають в якості офіційних мов відповідних етнічних меншин. Існує дві форми норвезької мови. Старонорвезька мова «букмол», або книжкова мова, (друга назва — «ріксмол» — державна мова), її використовують 80 % населення. Близько 20 % користуються новонорвезькою мовою «нюношк» (друга назва — лансмол — сільська мова), яка є сумішшю окремих діалектів норвезької мови. Всі норвежці вивчають обидві форми мови. Норвегія, як член Ради Європи, 5 листопада 1992 року підписала і ратифікувала 10 листопада 1993 року Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 березня 1998 року). Регіональними мовами визнані: саамська, скандоциганська, квенська, циганська[36].

Релігії[править]

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: лютеранство (державна релігія, Церква Норвегії) 82,1 %, римо-католицтво — 1,8 %, інші течії християнства — 3,9 %, іслам — 2,3 %, інші — 2,4 %, не визначились — 7,5 % (станом на 2011 рік)Шаблон:Sfn.

Освіта[править]

Докладніше: Освіта в Норвегії

Рівень письменності 2015 року в країні становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Державні витрати на освіту складають 7,4 % від ВВП країни, станом на 2014 рік (21-ше місце у світі)Шаблон:Sfn. Середня тривалість освіти становить 18 років, для хлопців — до 17 років, для дівчат — до 18 років (станом на 2014 рік). Система освіти держави складається з:

  • дошкільних закладів;
  • обов'язкової елементарної школи (6-річна молодша і 3-річна старша), 3,4 тис. шкіл і 584,9 тис. учнів на середину 1970-х років;
  • середньої загальноосвітньої школи (гімназії), що дає право вступу до вищої школи, 277 гімназій і 73,9 тис. учнів на середину 1970-х років;
  • професійно-технічних училищ і середніх спеціалізованих навчальних закладів, 695 ПТУ і 88 СНЗ, 78,5 тис. і 3,4 тис. учнів, відповідно, на середину 1970-х років[37].

Обов'язкове навчання дітей віком від 7 до 13—14 років уперше в країні було запроваджено 1848 року; після освітньої реформи 1968 року — продовжено до 16 років[37]. У державних школах зошити, ручки, олівці та інші письмові приладдя, як і підручники — безкоштовні. Шкільної форми в Норвегії немає. Батькам треба купити тільки портфель та спортивну форму для фізкультури. Якщо дитина навчається в приватній школі, то 80 % вартості навчання оплачує держава. У школах уже з першого класу є предмети на вибір, оскільки діє профільна освіта. Випускники шкіл щорічно влаштовують свято русів.

Найстаріші університети країни: університет Осло, заснований 1811 року; Бергенський університет, заснований 1948 року; Тронгеймський університет, заснований 1968 року, університет Тромсе, заснований 1972 року. Створено десяток спеціалізованих вищих шкіл: економіки й управління виробництвом, архітектурна, комерційна, ветеринарна тощо. На середину 1970-х років у країні у вишах навчалось 40,7 тис. студентів, у вищих школах неуніверситетського рівня — 14,8 тис. студентів[37].

Норвегія має багаті збірки літератури при найбільших університетах; в Осло діє велика міська бібліотека[37].

Охорона здоров'я[править]

Забезпеченість лікарями в країні, станом на 2012 рік, була на рівні 4,28 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)Шаблон:Sfn. На початок 1980-х років медичну допомогу надавали 7,5 тис. лікарів і 4 тис. стоматологів, тобто 18,5 лікаря на 10 тис. мешканців[38]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,3 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)Шаблон:Sfn. На початок 1980-х років у країні було 68,3 тис. лікарняних ліжок, тобто 169 ліжок на 10 тис. мешканців, близько 75 % цього фонду належало державі[38]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 9,7 % від ВВП країни (40-ве місце у світі)Шаблон:Sfn. Лікарів у Норвегії готують на двох провідних медичних факультетах в університетах Осло і Бергена.

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 2,48 ‰ (220-те місце у світі); хлопчиків — 2,79 ‰, дівчаток — 2,16 ‰Шаблон:Sfn. Рівень материнської смертності 2015 року становив 5 випадків на 100 тис. народжень (167-ме місце у світі)Шаблон:Sfn.

Норвегія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO)Шаблон:Sfn.

2014 року було зареєстровано 5,8 тис. хворих на СНІД це 0,15 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (105-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 100 осіб (112-те місце у світі)Шаблон:Sfn. Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 24,8 % (84-те місце у світі)Шаблон:Sfn.

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країниШаблон:Sfn. Вода в будинках — безкоштовна, норвежці платять тільки за електроенергію для підігріву води. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 98 %, в сільській місцевості — 98,3 %, загалом по країні — 98,1 % (станом на 2015 рік)Шаблон:Sfn.

У країні створені і працюють бальнеологічні курорти: Санкт-Олафс-Кілле, Саннефіорд, Ларвік[38]. На західному узбережжі в Бергені створена приморська кліматична станція; поблизу Осло — клімато-грязьовий курорт Ганке.

Соціально-економічне положення[править]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,2 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 27,3 %; частка осіб похилого віку — 24,9 %, або 4 потенційно працездатних на 1 пенсіонераШаблон:Sfn. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності відсутні. Нерівність розподілу сімейного доходу (коефіцієнт Джині) 2010 року дорівнював 26,8 (134-те місце у світі), 1995 року — 25,8Шаблон:Sfn. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає наступним чином: нижній дециль — 3,8 %, верхній дециль — 21,2 % (станом на 2014 рік)Шаблон:Sfn. Норвегія є членом Міжнародної конфедерації профспілок (ITUC) (неурядова організація).

Безпека[править]

Норвегія є членом міжнародної організації з протидії криміналу та взаємодії національних правоохоронних органів — Інтерпол(ICPO).

Торгівля людьми[править]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Норвегії докладає усіх можливих зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство відповідає усім вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), держава знаходиться у списку першого рівня[39][40].

Культура[править]

Архітектура[править]

У середні віки в епоху вікінгів значного розвитку набула дерев'яна архітектура, склався своєрідний тип церкви з подвійним каркасом — «ставкірка». Найвідоміші образчики такого стилю збереглися в Урнесі (споруджено між 10601130 роками); Боргунні (близько 1150 року)[41]. У будівництві з каменю впродовж XII—XVI століть відчутні запозичення з англійського романського і готичного стилів. Чудовим образчиком першого слугує собор у Ставангері, споруджений впродовж 11301300 років, пізніше перебудований у готичному стилі; Нідароський собор у Тронгеймі (норв. Nidarosdomen), місце коронації норвезьких королів, споруджений впродовж 11401320 років — другого[41]. У часи Відродження, перша половина XVIXVII століття, місцеві мотиви були втілені в стилістиці башти Розенкранц у Бергені, що була зведена впродовж 15621668 років[41]. Прикладами місцевого бароко і рококо слугують церква в Сер-Фруне (1787) архітектора С. Аспоса; будинок садиби Дармсгорд (норв. Damsgård hovedgård) у Бергені, 17701795). Прикладами місцевого класицизму слугує королівська резиденція Стіфтсгорден (норв. Stiftsgården) у Тронгеймі, будівництво якої велось протягом 17741778 років[41]. У другій половині XIX століття в місцевій архітектурі панував еклектизм. Архітектор Ю. Г. Небелонг впродовж 18471852 років на острові Бюгде, в межах сучасного Осло, зводить замок Оскарсголль[41].

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років еклектизм поступився функціоналізму. Типовий образчик цього стилю — ресторан «Скансен» в Осло, зведений Ларсом Беккером у 19261927 роках[41]. У післявоєнні роки велись пошуки самобутніх форм національної архітектури. Так в Осло архітекторами Арнштейном Арнебергом і Магнусом Поульсоном була добудована ратуша (19331950); Кнутом Кнутсеном зведено готель «Вікінг» (19481952); Ерлінгом Вікше — Будинок уряду (1958). Архітектори Йон Ейквар і Ерік Енгебретсен спорудили центр мистецтв Гені-Онстада в Ховікаддені (19641969)[41]. Чудовим прикладом сучасної архітектури слугує готель «Ріка Сейлет» на березі затоки у Молде, зведений 2012 року за проектом архітектора Кйєля Косберга.

Образотворче мистецтво[править]

На території Норвегії з часів неоліту і епохи бронзи збереглися наскельні розписи як германських племен, так і народів, що були витиснуті на північ (предки саамів). З середини першого тисячоліття н. е. розвивається «звіриний стиль». Вже наприкінці VIII століття сформувалося традиційне скандинавське середньовічне різьблення по дереву, слоновій та моржовій кістці. У археологічному комплексі в Урсберзі знайдені різьблені поховальні човни (приблизно 850 рік)[19]. Питоме норвезьке мистецтво формується в добу національного ренесансу, в XIX столітті: живописець і графік Юхан Крістіан Даль; художники Адольф Тідеманн, Ганс Фредрік Гуде, Гарієт Баккер, Фрітц Таулов[19]. Наприкінці XIX століття у творах Кристіана Крога, Герхарда Мунте, Теодора Кіттельсена і Емануеля Вігеланна розвивається патріотична тематика[19]. Найвідоміший представник норвезького експресіонізму — Едвард Мунк. Його картина «Крик», стала візитівкою цього напрямку. Зі здобуттям незалежності від Швеції, на початку XX століття швидкими темпами розвивається монументально-декоративне мистецтво, найвідомішими представниками того часу є Аксель Револль, Пер Крог[19]. У післявоєнні часи у творчості Якоба Вейдемана, Гуннара Гундерсена, Фердинанда Фінне, Поли Гоген та Інгера Сіттера проявляються модерністські течії[19].

Одним з найвидатніших норвезьких скульпторів вважається Густав Вігеланн (1869—1943), який створив велику кількість скульптур, що відображають людські відносини. Парк скульптур Вігеланна в Осло містить більше 200 скульптурних груп, що передають певний набір емоцій. Відомі скульптори Норвегії XIX століття: Ганс Мікельсен, Юліус Міддельтун; XX століття: Гуннар Янсен[19].

Ряд робіт Фрітца Таулова та окремих норвезьких художників зберігаються галереях національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві та музею західного і східного мистецтва в Одесі[19].

У народному декоративно-ужитковому мистецтві найбільш поширені: різьблення по дереву, кераміка, ковальство, ткацтво, вишивання, плетіння мережив[19].

Музеї[править]

Докладніше: Музеї Норвегії

Найстаріший музей країни, Університетський музей старожитностей Осло було засновано 1828 року. Інші важливі музеї: Норвезький народний музей (1894), Національна галерея (1837), Музей прикладного мистецтва (1876), Музей Мунка (1963), Музей Вігеланна (1947), Зоологічний музей (1820)[19]. У столиці країни споруджено музей корабля «Фрам», славетного судна, що прислужилось відразу двом відомим норвезьким полярникам, Руалу Амундсену й Фрітьйофу Нансену; музей плота відомого мандрівника історика-реконструктора, Тура Геєрдала «Кон-Тікі»; Музей кораблів вікінгів, де зберігаються дракари вікінгів, елементи середньовічного побуту[19].

Література[править]

Не залишилось вцілілих пам'яток стародавньої літератури, проте вона майже повністю вбереглася в ісландській усній народній творчості як героїчна та міфічна еддична поезія, прозові саги. Найдавніші творці скальдської поезії склади IX століття Браґі Боддасон, Торб'єрн Горнклові, Тедольв із Гвіна за походженням були з Норвегії[42]. З розвитком феодалізму і з християнства, у XIII столітті з'являються поема «Сонне видиво» та дидактичний діалог «Королівське дзеркало»[42]. Пізніше, в епоху унії з Данією розвивався народний фольклор, література перейшла на данську мову, її центр тяжіння змістився до метрополії, до Ютландії. За часів Реформації 1567 року з'являється найзначніша історикогеографічна праця того часу — «Про норвезьку державу» (норв. Om Norgis rige) Абсалон Педерсена Беєра[42]. Поетичною пам'яткою тієї епохи є «Нурланнська сурма» (норв. Nordlands Trompet, 1678) Петтера Дасса, що описує сувору красу природи півночі країни[42]. На початку XVIII століття працював творець скандинавського театру Людвіг Гольберг. 1772 року в Копенгагені було утворено Норвезьке товариство (норв. Det Norske Selskab), що ставило за мету відродження національної норвезької літератури[42]. Юган Нурдаль Брун (1745—1816) створив першу національні драму «Ейнар Тамбешельвер» і національний гімн країни[42]. Клаус Фастінг і Клаус Фріман писали патріотичні вірші.

Початок XIX століття ознаменувався бурхливим ростом цікавості до національної історії, фольклору. Петер Крістен Асб'єрнсен і Йорген Му, наслідуючи німецьких братів Грімм, зібрали й видали збірку народних казок[42]. М. Б. Ланнстад записав і видав друком збірку народних пісень і балад[42]. Після розірвання унії з Данією та під час унії зі Швецією з'являється патріотичне піднесення, відчуття власної окремішності та національної самостійності. Генрік Адольф Верґеланн— центральна постать тогочасної норвезької літератури, творець нової лірики, що поєднувала в собі як філософські, гостросоціальні роздуми, так й інтимну тематику[42].

Радикальному національному демократизму Вергеланна опонував Юган Себастьян Вельгавн, який у 1840-х роках очолив літературний напрям — «національний романтизм»[42]. Проте вже у другій половині XIX століття головним літературним напрямом стає критичний реалізм. На цей час припадає розквіт творчості всесвітньовідомих норвезьких письменників, «Великої четвірки» (норв. De fire store — обійма) Генрік Ібсен, Б'єрнстьєрне Б'єрнсон, Юнас Льє, Александер Х'єланн. Конфлікт міста з селом відтворений у романах Арне Гарборга; соціально насичена й патріотична поезія Пера Сівле; натуралізм помітний у творах Гуннара Гейберга; реалістично-психологічними романами відомий Кнут Гамсун[42]. У 1890-х роках значного поширення набула лірика імпресіоністського характеру — Сігб'єрн Обстфельдер, Вільгельм Краг[42]. На початку XX століття в норвезькій літературі відмітились прозаїки Юхан Боєр, Улав Дуун, Сігрід Унсет; у поезії і драматургії — Рудольф Нільсен і Нурдаль Гріг; у прозі— Юган Фалькбергет і Крістоф Упдаль; у поезії — Герман Вільденвей, Інгер Гагеруп[42]. Глибоким проникненням у людську психологію відзначається творчість С. Гуля, А. Омре, Акселя Сандемусе, Юхана Боргена[42].

Під час Другої світової війни та відразу після неї в національній літературі домінувала антифашистська тематика. Вона помітна у віршах Гріга, Еверланна, Гагеруна, повістях та оповіданнях Недреоса, Е. Булстада[42]. У 1950—1970-х роках у поезії спостерігається відхід від традиційних форм. Так Рольф Якобсен, Ян-Магнус Брюгейм, Астрід Х'єртенес Андерсен, Пол Брекке, Тер'є Юганнесен, Свен Морен у складних асоціативних віршах намагаються відобразити складнопов'язану внутрішню будову навколишнього світу. У стилістиці суворого реалізму пишуть свої повісті та оповідання І. Свінсос, Агнер Мюкле, Тер'є Стіген, К. Гольт, С. Крістов, С. Гельмебакк, Г. Люнде, Еспен Говардсголм[42]. Ларс Собі Крістенсен, автор сімейної саги «Напівбрат», яка принесла йому премію Північної Ради, є визнаним класиком сучасної норвезької літератури, його твори перекладено 30 мовами, що є абсолютним рекордом для норвезької літератури. У XX столітті 3 норвезьких літератори були нагороджені Нобелівською премією з літератури: Б'єрнстьєрне Б'єрнсон (1903), Кнут Гамсун (1920) і Сігрід Унсет (1927)[43].

На українську окремі твори норвезьких письменників і поетів перекладали Іван Франко, Павло Грабовський, М. Загірня, Антін Крушельницький; критику літератури подавали Франко, Леся Українка, Наталя Кобринська[42]. У перекладі українською мовою у часописі «Всесвіт» побачили світ окремі поезії Вергеланна, Вельгавена, Б'єрнсона, Ібсена, Гарборга, Недреоса, добірка віршів тогочасних норвезьких поетів[44][45]. У збірці «Сучасна норвезька новела» 1975 року подані п'єси Генріка Ібсена, романи та оповідання Гамсуна, Бойєсена, Онруда, повісті Тура ГеєрдалаШаблон:Sfn. У незалежній Україні перекладами з норвезької займаються Наталя Іваничук, Ольга Сенюк та Галина Кирпа.

Театр[править]

Докладніше: Театр Норвегії

Театральна драма Норвегії бере свій початок від місцевих побутових і християнських релігійних обрядів. З часів Реформації з XVI століття норвезькі учні церковних шкіл почали влаштовувати вуличні вистави у вигляді містерій і мораліте[19]. У середині XVIII століття в Осло та в Бергені з'являються перші аматорські трупи. 1780 року в Осло було засновано перший постійний театр, він ставив п'єси Вільяма Шекспіра, Карло Ґольдоні та інших драматургів[19]. 1794 року театральна трупа Бергена перетворилась на постійний театр. 1850 року під керівництвом Генріка Ібсена (1828—1906) в Бергені було відкрито Норвезький театр; пізніше його очолив Б'єрнстьєрне Б'єрнсон, лауреат Нобелівської премії з літератури 1903 року[19]. 1899 року відкрито Національний театр в Осло, який робив постановки на п'єси Ібсена, Бйорнсона, Шекспіра, Фрідріха Шиллера, Августа Стріндберг, Бернарда Шоу. В цьому театрі грали відомі норвезькі актори того часу: X. Крістенсен, А. Одвар, Г. Стурмоен, Д. Кнудсен, Г. Гріг[19]. На межі XIX та XX століть виникли нові театри в Осло, Бергені, Тронгеймі, Ставангері. В їхньому репертуарі були п'єси Крістіана Крога, Едварда Гріга, Максима Горького. 1913 року в Осло було відкрито Норвезький театр, 1929 року — Новий театр[19].

Після визволення Норвегії з-під німецької окупації почали організовуватись новаторські експериментальні трупи, які власним репертуаром протистояли комерційній театральній політиці. У першій половині XX століття в Осло та інших великих містах Норвегії з'явились численні театральні кабаре. 1953 року в столиці Норвегії було відкрито державну театральну школу.

Музика й танці[править]

Докладніше: Норвезька музика

Фольклорна музика Норвегії відома перш за все своїми епічними, ліричними, пастушачими, рибальськими піснями та баладами; інструментальними награшами — люарслотами[46]. Народні музичні інструменти представлені духовими: сельє — різновид флейти, букегорн — козиний та прилар — бичачий ріг; струнними: гартингфеле — різновид скрипки[46]. Норвезькі народні танці: халінг, спрингар та інші[46].

У XVI столітті, в епоху Відродження в Норвегії розвинулося мистецтво міських народних співців — зингмейстерів. Починаючи від другої половини XVIII століття в країні розвивається класична музика. Цей час славний іменами органіста і диригента Ф. Грота; композитора А. Флінтенберга; органіста Ф. Фогеля; педагога, фольклориста і органіста-композитора Людвига Матіаса Ліннемана[46]. У часи народного відродження XIX століття розквітає творчість норвезьких композиторі, що базується на фольклорних джерела: автора фортепіанних п'єс і ліричних пісень Хальфдана Х'єрульфа; автора концерту для скрипки з оркестром, скрипкових творів, засновника першого національного театру «Національна сцена» (норв. Den Nationale Scene) Уле Булла; автора державного гімну, засновника першого національного музичного товариства «Евтерпа» Р. Нурдрока[46]. Композитор і громадський діяч Едвард Гріг (1843—1907) зробив величезний вплив на розвиток національної музичної школи. Наприкінці XIX — на початку XX століття працювала ціла плеяда норвезьких композиторів: Фертейн Вален — основоположник сучасної норвезької музики, що вдавався до додекафонії, Юган Свенсен, Юган Хальворсен, Юган Сельмер, Агате Баккер-Грендаль, Катарінус Еллінг, Ярмал Боргстрем[46]. Після Другої світової війни композитор Клаус Егге засновав спілку композиторів скандинавських країн. На авансцену виходять композитори Харальд Северуд, Сігвальд Твейт, Людвіг Єнсен, Сверре Юрдан, Альфред Янсон, Арільд Санволь — автори церковної музики[46]. Відомі норвезькі диригенти Ейвін Ф'єльстад та Олас Грюндаль.

Відомі норвезькі співаки середини XX століття: І. Андерсен, Й. Оселіо, К. Норена, С. Арнольдсон, Г. Греруд, К. Флагстад[46]. Починаючи від 1960 року Норвегія 56 разів брала участь у пісенному конкурсі Євробачення[47]. Країна вигравала тричі: 1985 року перемогу здобув гурт «BobbySocks» з піснею «La det swinge», 1995 року переміг гурт «Secret Garden» з піснею «Nocturne», 2009 року переміг Олександр Рибак з піснею «Fairytale»[47]. Цією країною також поставлений антирекорд за кількістю останніх місць — 11 разів, із них 4 рази з нульовим результатом[47].

Норвезька балетна трупа національної опери відома такими іменами артистів балету, як А. Борг, Х. Мюрер, Р. Даленг, Л. Ліхі, Р. Люкас[46].

Столиця залишається головним центром музичного мистецтва країни. Тут від 1883 року працює консерваторія; від 1958 року — Норвезька опера з балетною трупою; симфонічний оркестр; струнний квартет при Філармонічному товаристві; від 1954 року секція музикознавства при Інституті філософії та історії університету Осло та Спілка норвезьких композиторів[46]. Інші важливі центри: Берген — консерваторія (від 1907 року) та симфонічний оркестр, найстаріший в країни, заснований 1765 року; Тронгейм — Вища школа музики[46].

Кінематограф[править]

Перший кінофільм у Норвегії було знято 1908 року[19]. На ранні норвезькі фільми величезний вплив мала «шведська класична школа», у цій стилістиці були зняті фільми режисера Расмуса Брейстейна «Анна-підкидьок» (1920) і К. Т. Дреєра «Наречена з Гломдаля» (1925)[19]. У 1930-х роках з'являються фільми режисера Танкреда Ібсена, онука драматурга Генріка Ібсена, на гостру соціальну тематику: «Бродяга» (1937) і «Торрес Снертевольт» (1940)[19]. Після Другої світової війни кінематограф присвятив діяльності національного Руху Опору цілу серію фільмів: «Ми хочемо жити» (1946) режисера Улава Дальгара; «Біженці» (1946) режисера Торальфа Санне, «Битва за важку воду» (1948), Тітуса Вібе-Мюллера спільно з французом Жаном Древілем; «Вимушена посадка» (1952), «Дев'ять життів» (1957, номінант на «Оскар») і «Оточення» (1960) режисера Арне Скоуена[19]. У 1960-х роках норвезький кінематограф відзначився роботами режисерів Нільса Мюллера, Гіди Крістенсен, Тітуса Вібе-Мюллера, що були присвячені розкриттю теми бунту молоді проти клерикальної моралі[19]. У спільній співпраці з радянскими кіновиробниками були випущені фільми «Лише одне життя» (1968) радянського режисера Сергія Мікаеляна — біографія Фрітьйофа Нансена; спільна праця Кнута Андерсена та Ігоря Масленникова — «Під кам'яним небом» (1973); історична драма «І на камінні ростуть дерева» (1985) — спільна робота К. Андерсена і Станіслава Ростоцького[19]. Від Норвегії на премію «Оскар» номінувались також фільми «Кон-Тікі» (1987), знятий саамською мовою; «Інший бік неділі» (1996); «Еллінг» (2001) і «Кон-Тікі» (2012). Станом на 2018 рік, норвезький кінематограф за часи свого більш столітнього існування випустив майже 1 тис. кінострічок.

На ниві документалістики та науково-популярних фільмів світового визнання досягли норвезькі режисери П. Хест, А. Берг, робота мандрівника Тура Хейердала «Кон-Тікі» (1950), про його подорож на плоті Тихим океаном отримала премію «Оскар» від американської кіноакадемії[19]. Відомий норвезький мультиплікатор Іво Капріно прославився відкриттям секрету рухомості об'ємних анімаційних ляльок, що отримав його ім'я — «ефект Капріно»; винайденням техніки відеозйомки — супервідеограф[48]. Найбільш відома його остання робота — «Гранд-прі Флокліпа» (1975)[48]. 2006 року норвезько-канадський анімаційний короткометражний фільм «Данський поет» режисера Туріла Кове виграв другу в історії країни премію «Оскар».

У країні від 1973 року щорічно проводять національний кінофестиваль (норв. Den norske filmfestivalen) у містечку Гаугесунн, де від 1985 року нагороджують найкращі кінострічки премією «Аманда»[49]. Від 2000 року в Берґені проводиться інший міжнародний кінофестиваль (норв. Bergen internasjonale filmfestival; BIFF)[50].

Кухня[править]

Докладніше: Кухня Норвегії

Свята[править]

Докладніше: Свята Норвегії

Національне свято — День конституції, відзначається 17 травня. Цього дня 1814 року країна отримала власну конституцію[18].

Наука[править]

Докладніше: Наука в Норвегії

Наукові дослідження в країні координуються Державним комітетом з науки і техніки міністерства освіти та досліджень та Консультаційною радою з наукових досліджень. Усю наукову спільноту об'єднує Норвезька академія наук і літератури, яка була заснована 1857 року[19]. На початок 1980-х років в країні було створено понад 300 науково-дослідних інститутів, 300 комерційних наукових лабораторій, діяло близько 40 різноманітних наукових товариств[19].

Норвегія приймає участь в роботі Європейського космічного агентства (ESA); разом із Україною, Росією і США приймала участь в проекті «Морський старт» (Sealaunch) — надавала морську плавучу платформу для запусків ракет.

Засоби масової інформації[править]

Радіомовлення і телебачення в країні контролює служба Норвезького державного радіомовлення, що було засноване 1933 року[19]. Головне інформаційне агентство країни — Норвезьке телеграфне бюро, акціонерне товариство, що було засноване 1867 року[19]. У Норвегії заборонена будь-яка реклама у ЗМІ, спрямована на дітей до 11 роківШаблон:Sfn.

Телебачення[править]

У країні, станом на 2008 рік, працювали 69 телевізійних станційШаблон:Sfn. Перше телемовлення в країні відбулося 1960 року[19]. Державна Норвезька телерадіомовна корпорація (норв. Norsk rikskringkasting; NRK) оперує 3 загальнонаціональними телеканалами; створено приблизно півтори дюжини приватних національних, 25 місцевих телеканалів. Широко розповсюджене використання супутникових тарілок і кабельних мереж, що покривають 75 % домогосподарств.

Радіо[править]

Докладніше: Радіо Норвегії

У країні, станом на 2008 рік, працювали 165 радіостанцій різних діапазонів: (AM — 5, FM — 160, на коротких хвилях — 1)Шаблон:Sfn. У країні працюють 3 загальнонаціональні та 16 місцевих державних, 2 загальнонаціональні та 240 місцевих приватних радіоканалівШаблон:Sfn.

Друковані видання[править]

На середину 1980-х років у країні налічувалось 160 газет загальним тиражем понад 2 млн примірників, з яких 72 були щоденними (загальний тираж 1,7 млн примірників); близько 2 тис. інших часописів загальним тиражем понад 2 млн прим[19].

Найбільш відомі та найвпливовіші національні газети з кількістю щоденних онлайн-читачів 2016 року:

Спорт[править]

Докладніше: Спорт у Норвегії

Норвегія співпрацює з Міжнародним олімпійським комітетом (IOC) у галузі олімпійського руху на рівні національного комітету (НОК).

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. National Research Council (U.S.). Polar Research Board (1986). Antarctic treaty system: an assessment. National Academies Press. ISBN 978-0-309-03640-5. Retrieved 24 July 2011. 
  2. "Population". Statistics Norway. 19 March 2012. Retrieved 19 March 2012. 
  3. "UPDATE 1-Statistics Norway raises '07 GDP outlook, cuts '08". Reuters. 6 September 2007. Retrieved 8 March 2009. 
  4. "The World's Richest Countries". forbes.com. Retrieved 12 December 2014. 
  5. Шаблон:Cite web 2
  6. Шаблон:Cite web 2
  7. "Human development indices 2008" (PDF). Human Development Report. hdr.undp.org. 18 December 2008. Retrieved 12 May 2009. 
  8. "Human Development Index 2009" (PDF). Human Development Report. hdr.undp.org. 5 October 2009. Retrieved 5 October 2009. 
  9. "Human Development Report 2011" (PDF). United Nations. Retrieved 2 November 2011. 
  10. Norway top country in human well-being. United Press International, 15 March 2013. Retrieved 27 August 2013.
  11. 2013 Legatum Prosperity Index™: Global prosperity rising while US and UK economies decline. Legatum Institute, 29 October 2013.
  12. Шаблон:Cite web 2
  13. Шаблон:Cite web 2
  14. а б в г д е ё ж з Норвегія. Природа // Шаблон:Книга
  15. Шаблон:Cite web 2
  16. "Different genetic components in the Norwegian population revealed by the analysis of mtDNA and Y chromosome polymorphisms" (PDF). European Journal of Human Genetics. Nature Publishing Group. 2002. Archived from the original (PDF) on 27 вересень 2011. Retrieved 6 June 2009.  Check date values in: |archive-date= (help)
  17. а б в г д е ё ж з и й к л м н Гончар Б. М. Норвегія. Історія // Шаблон:Книга
  18. а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц Шаповал В. М. Норвегія // Шаблон:ЮЕ
  19. а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь Норвегія // Шаблон:Книга
  20. Шаблон:Cite web 2 — Національне бюро Інтерполу в Норвегії.
  21. а б в г д е ё ж Шаблон:Cite web 2
  22. Шаблон:УДЕ
  23. а б Шаблон:Cite web 2
  24. а б Шаблон:Cite web 2
  25. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info Minahan, James B. (2009). The Complete Guide to National Symbols and Emblems. ABC-CLIO. p. 65. ISBN 978-0-313-34497-8.
  26. Шаблон:Cite web 2
  27. а б в г д е ё ж з Рєвенко А. П. Норвегія. Господарство // Шаблон:Книга
  28. Driving on Norwegian roads
  29. Шаблон:Cite web 2 — поточні члени організації.
  30. "Tabell 0 Hele landet. Folkemengde 1. januar og endringer i året. 1951" (in Norwegian). Statistics Norway. Retrieved 27 January 2007. 
  31. "Population 1 January. Registered 2010. Projected 2011–2060 in fourteen variants. 1 000". Statistics Norway. Archived from the original on 2011-10-16. Retrieved 27 January 2010. 
  32. Шаблон:Cite web 2 — статистика шлюбів і розлучень в Європі.
  33. Шаблон:Cite web 2
  34. Шаблон:Cite web 2 — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
  35. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  36. Шаблон:Cite web 2 — країни-підписанти Європейської хартії регіональних мов.
  37. а б в г Латинська А. П. Норвегія. Освіта // Шаблон:Книга
  38. а б в Сточик А. М. Норвегія. Медичне обслуговування // Шаблон:Книга
  39. Шаблон:Cite web 2 — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
  40. Шаблон:Cite web 2 — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
  41. а б в г д е ё Сільверсван Є. М. Норвегія. Архітектура // Шаблон:Книга
  42. а б в г д е ё ж з и й к л м н о п Сенюк О. Д. Норвегія. Література // Шаблон:Книга
  43. Шаблон:Cite web 2
  44. Шаблон:Книга
  45. Шаблон:Книга
  46. а б в г д е ё ж з и й Норвегія. Музика // Шаблон:Книга
  47. а б в Шаблон:Cite web 2
  48. а б Шаблон:Cite web 2
  49. Шаблон:Cite web 2
  50. Шаблон:Cite web 2
  51. Шаблон:Cite web 2
Ошибка цитирования Тег <ref> с именем «imf.org», определённый в <references>, не используется в предшествующем тексте.

Література[править]

Українською[править]

Російською[править]


Іншими мовами[править]

Джерела[править]

Посилання[править]

Шаблон:Вікіпосилання

Шаблон:Норвегія в темах Шаблон:Navboxes Шаблон:Navboxes Шаблон:Нормативний контроль Шаблон:Портали Ошибка скрипта: Модуля «Coordinates» не существует.{{#coordinates:61|N|8|E|type:country_region:NO|||| |Шаблон:Talk other |name= }}

Категорія:Країни НАТО Категорія:Надпопулярні статті Категорія:Конституційні монархії Категорія:Скандинавські країни Категорія:Германомовні країни і території Категорія:Держави-члени ООН