Лівицький Андрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
Шаблон:If1
Андрій Миколайович Лівицький
Шаблон:Wikidata
Андрій Миколайович Лівицький

Час на посаді:
25 травня 1926 — 10 липня 1948
ПопередникСимон Васильович Петлюра
Наступниквін сам як Президент УНР в екзилі

Час на посаді:
10 липня 1948 — 17 січня 1954
Попередниквін сам як Голова Директорії УНР
НаступникСтепан Витвицький

Час на посаді:
14 жовтня 1920 — 18 листопада 1920
ПопередникВ'ячеслав Прокопович
НаступникПилип Пилипчук

Час на посаді:
1922 — 1926
ПопередникПилип Пилипчук
НаступникВ'ячеслав Прокопович

Час на посаді:
квітень 1919 — травень 1920
ПопередникДмитро Маркович
Наступникпосада скасована

Народився{{wikidata/p569||{{{дата смерт
Шаблон:Wikidata/p19
ПомерШаблон:Wikidata/p570
Шаблон:Wikidata/p20
ГромадянствоШаблон:UNR
ПідданствоШаблон:RUSold
Національністьукраїнець
Політична партіяУкраїнська соціал-демократична робітнича партія
Нагороди Шаблон:Хрест Симона Петлюри
Андрій Миколайович Лівицький на сайті Верховної Ради

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Роботи] у Вікіджерелах

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Висловлювання] у Вікіцитатах

15px [{{localurl:Commons:Category:{{#property:P373}}}}?uselang=uk Медіафайли] у Вікісховищі

Категорія:Персоналії за алфавітом

Шаблон:Однофамільці Андрі́й Микола́йович Ліви́цький (Шаблон:ДН, хутір Красний Кут поблизу с. Ліпляве, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — Шаблон:ДС, Карлсруе, Баден-Вюртемберг, ФРН) — український громадсько-політичний діяч. Президент УНР в екзилі (19261954).

Біографія[править]

Походив із давнього козацького роду. Освіту здобув у Прилуцькій гімназії та Колегії Павла Ґалаґана в Києві. У 1896 pоці вступив до Київського університету святого Володимира. Навчався на математичному і правничому факультетах. Належав до української студентської громади. За участь у студентському політичному русі двічі ув'язнювався в Лук'янівській тюрмі (1897, 1899) та висланий на Полтавщину «під гласний нагляд». Після закінчення університетського курсу служив у Лубенському окружному суді (1903—1905), присяжним повіреним Харківської судової палати (1905—1913), мировим суддею Золотоніського повіту (1913—1917).

Початок партійної діяльності (РУП, УСДРП)[править]

Як один із засновників Революційної української партії (РУП), протягом 19021903 років належав до ядра київського комітету партії. У 1903–1906 роках очолював осередок РУП у Лубнах на Полтавщині. З 1905 pоку — один із лідерів УСДРП. Під час революції 1905 pоку був головою «Лубенської республіки», а також очолював загін громадської самооборони, котрий складався з шести бойових дружин. На початку січня 1906 pоку заарештований, але втік з-під варти; у жовтні 1907 pоку під час перебування в Лубнах заарештований удруге й півтора року відбував ув'язнення. 1909 засуджений у Києві військовим окружним судом до тюремного ув'язнення, але згодом виправданий апеляційною інстанцією.

Член Центральної Ради[править]

У березні 1917 pоку призначений Золотоніським повітовим, а 1 серпня — Полтавським губернським комісаром. Як делегат І Всеукраїнського селянського з'їзду від Золотоніського повіту був обраний до складу ЦК Селянської спілки і став членом Української Центральної Ради (УЦР). Від серпня 1917 по травень 1918 року був гласним (депутатом) Золотоніського повітового і Полтавського губернського земств, головою Золотоніських повітових і Полтавських губернських земських зборів, почесним мировим суддею Золотоніського повіту. Водночас очолював Золотоніський повітовий комітет і був членом Полтавського губернського комітету УСДРП. Входив до складу української делегації на переговорах у Брест-Литовську.

Період Гетьманату Павла Скоропадського[править]

Усунений із посади губернського комісара гетьманською владою 4 травня 1918 року, працював юрисконсультом Центрального Українського кооперативного комітету. Входив до складу Українського національного союзу, опозиційного владі гетьмана Скоропадського. Під час антигетьманського повстання в листопаді-грудні виконував обов'язки повітового і губернського комісара на Полтавщині.

Доба Директорії[править]

За доби Директорії УНР був одним із організаторів Трудового конгресу, обіймав посади: тимчасово керуючого Міністерством внутрішніх справ УНР, товариша міністра юстиції, міністра юстиції і заступника голови Ради Міністрів у кабінеті Бориса Мартоса, керуючого Міністерством закордонних справ і міністра юстиції УНР, заступника голови Ради міністрів у кабінеті Ісаака Мазепи. У жовтні 1919 року, як голова дипломатичної місії УНР у Польщі, виїхав до Варшави.

11 лютого 1920 року був арештований у Кам'янці-Подільському разом із представниками уряду УНР Ісааком Мазепою, Іваном Огієнком, Осипом Безпалком відповідно до наказу польського головного комісара Волині й Подільського фронту А. Мінкевича. Офіційне вибачення за «прикрий випадок» арешту було надано польським МЗС 11 березня українській дипломатичній місії в Варшаві[1]. 22 квітня 1920 р. підписав союзний договір із Польщею. В уряді УНР на чолі з В'ячеславом Прокоповичем з травня 1920 року залишився на посаді заступника голови Ради народних міністрів і міністра юстиції. Після трагічного закінчення Другого Зимового походу наприкінці 1921 року відстояв тезу про продовження діяльності уряду УНР в екзилі.

Діяльність в еміграції[править]

Андрі́й Лівицький з родиною. Варшава. 1920 Могила, цвинтар Вальдфрідгоф, Мюнхен

Разом із Симоном Петлюрою керував дипломатичною діяльністю УНР у Варшаві. Протягом 1920—1921 років — виконувач обов'язків голови уряду УНР, в 19221926 роках — голова уряду УНР в екзилі. Жив у Варшаві під постійним наглядом польської поліції; став одним з ініціаторів створення та активним членом Прометеївського руху. По загибелі Симона Петлюри очолив Директорію УНР та перейняв посаду Головного Отамана військ УНР.

Протягом 1926–1954 років очолював Державний Центр УНР в екзилі та керував українською державною політикою. Під кінець Другої світової війни переїхав з Варшави до Німеччини. Під його керівництвом уряд в еміграції з травня 1945 року активізував діяльність і обновив свій склад. У 1948 році ініціював створення Української Національної Ради — з метою консолідації політичних сил в еміграції та реорганізації Державного Центру УНР в екзилі — у співпраці з Ісааком Мазепою.

Був похований на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені, згодом прах перепоховано на українському меморіальному кладовищі в Баунд-Бруці, поблизу Нью-Йорка.

Родина[править]

Вшанування пам'яті[править]

Пам'ятна монета НБУ

  • 27 березня 2009 року Національний банк України увів до обігу ювілейну монету «Андрій Лівицький» (серія «Видатні особистості України»).
  • Одна з вулиць міста Канева носить ім'я Андрія Лівицького.
  • 5 квітня 2018 року в місті Прилуки відкрили меморіальну дошку Андрію Лівицькому.

Див. також[править]

Примітки[править]

Посилання[править]

Джерела[править]

Шаблон:Нормативний контроль Шаблон:Послідовність голів Директорії УНР Шаблон:Послідовність Президентів УНР

Шаблон:УНР2 Шаблон:Голови уряду українських державних утворень з 1917 Шаблон:Міністри закордонних справ українських державних утворень з 1917 Шаблон:Кавалери Хреста Симона Петлюри Шаблон:Польсько-українські відносини

Категорія:Президенти УНР Лівицький Андрій Категорія:Українські дипломати Категорія:Міністри закордонних справ України Категорія:Посли України в Польщі Категорія:Діячі УЦР Категорія:Випускники Київського університету Категорія:Уродженці Золотоніського повіту Категорія:Поховані на цвинтарі святого Андрія (Саут-Баунд-Брук) Категорія:Випускники Колегії Павла Галагана Категорія:Люди на монетах України Категорія:Губернські комісари Української Народної Республіки