Литвин Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Otherpersons

Шаблон:If1
Володимир Михайлович Литвин
Шаблон:Wikidata
Володимир Михайлович Литвин

Час на посаді:
9 грудня 2008 — 12 грудня 2012
Президент  Віктор Ющенко
Віктор Янукович
ПопередникОлександр Лавринович (в.о.)
Арсеній Яценюк
НаступникВолодимир Рибак

Час на посаді:
28 травня 2002 — 25 травня 2006
ПрезидентЛеонід Кучма
Віктор Ющенко
ПопередникІван Плющ
НаступникОлександр Мороз

Час на посаді:
22 листопада 1999 — травень 2002
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникБілоблоцький Микола Петрович
НаступникЗінченко Олександр Олексійович

НародивсяШаблон:Wikidata/p569
Шаблон:Wikidata/p19
ПомерШаблон:Wikidata/p570
Шаблон:Wikidata/p20
Політична партіяНародна партія
Нагороди

Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2

Шаблон:Ряд2
ПідписШаблон:Wikidata
Володимир Михайлович Литвин на сайті Верховної Ради

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Роботи] у Вікіджерелах

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Висловлювання] у Вікіцитатах

15px [{{localurl:Commons:Category:{{#property:P373}}}}?uselang=uk Медіафайли] у Вікісховищі

Категорія:Персоналії за алфавітом

Шаблон:Депутат

Володи́мир Миха́йлович Литви́н (нар. 28 квітня 1956, с. Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області) — український політик, голова Адміністрації Президента (1999—2002), голова Верховної Ради у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року до 6 грудня 2012, доктор історичних наук, професор, дійсний член Національної академії наук.

Голова Народної партії (з 2004). Герой України (2004).

Учасник подій навколо Помаранчевої революції (2004)[1]. Скандально відомий через звинувачення у причетності до справи Гонгадзе та «касетного скандалу», участь у ратифікації Харківських угод з Російською Федерацією (2010), прийнятті Закону про засади державної мовної політики (2012), «диктаторських законів» (2014). Декілька разів був об'єктом звинувачень у науковому та публіцистичному плагіаті. Входить до складу наукової ради «Українського історичного журналу».

Восени 2016 закликав відновити відносини з Росією і забути про Євросоюз.

Життєпис[править]

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.

У 1973 вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання у 1978 був аспірантом, а пізніше викладачем.

1978-1986 — методист навчального відділу ректорату, помічник ректора, старший викладач історичного факультету у Київському університеті ім. Шевченка.

1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.)»[2].

У 1986—1989 роках — начальник Управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР.

З січня 1989 по вересень 1991 року — відповідальний працівник ЦК Компартії України: лектор, консультант, помічник секретаря ЦК Компартії України.[3]

Від вересня 1991 до липня 1994 року — доцент і докторант історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 19911994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком.[4]

З липня 1994 по квітень 2002 року працював в Адміністрації Президента України — помічником Президента України, заступником глави Адміністрації Президента України, першим помічником Президента України. З листопада 1999 року — глава Адміністрації Президента України.[3] З серпня 1994 року за пропозицією Олександра Разумкова Литвин став помічником Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.[4]

У 1995 захистив дисертацію на ступінь доктора історичних наук за власною книгою «Політична арена України: особи та виконавці» під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-х років)». З 1997 року — член-кореспондент Національної академії наук України. З 2003 року — дійсний член НАНУ.

Почесний доктор Харківського національного університету внутрішніх справ (2009)[5].

У 2002—2006 роках — народний депутат України, Голова Верховної Ради України.

З травня 2006 по травень 2009 року — віце-президент Національної академії наук України. З вересня 2006 року — завідувач кафедри Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У вересні 2007 року обраний народним депутатом України, а в грудні 2008 року — Головою Верховної Ради України.

Файл:Литвин Володимир Михайлович Вадим Чуприна ©.jpg
Під час виступу у Верховній Раді України

З 2012 по 2014 рр. — народний депутат України VII скликання. Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони.[6]

З 2014 року — народний депутат України VIII скликання, член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.

Кандидат у народні депутати на парламентських виборах 2019 року (виборчий округ № 65, м. Новоград-Волинський, Баранівський, Ємільчинський, Новоград-Волинський, Пулинський райони)[7]. Програв кандидату від партії «Слуга народу» Дмитру Костюку[8][9].

Політична діяльність[править]

Глава Адміністрації Президента[править]

З листопада 1995 р. — заступник глави Адміністрації Президента, з вересня 1996 р. — перший помічник Президента України, з листопада 1999 року до квітня 2002 року — очолював Адміністрацію Президента України.

У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «За єдину Україну!» (№ 1 у виборчому списку), 28 травня 2002 року обраний головою Верховної Ради України.

У цей час очолював ТСК з питань моніторингу реалізації законодавства про вибори Президента України (2004).

Відіграв важливу роль під час Помаранчевої революції. З цього приводу президент Польщі Александр Квасневський сказав:

« …Принципова позиція українського парламенту і особисто Володимира Литвина допомогла конфліктуючим сторонам «конституційно вийти з кризи.»[10] »

У червні 2004 року став лідером Народної партії. Згодом, за ініціативою Литвина, НАПУ отримала назву Народна партія. На виборах 2006 року «народники» здобули трохи більше 2 % голосів і до парламенту не потрапили.

Повернення Литвина у велику політику[править]

Файл:Lytvyn 2010 1(PR).png
Підтримка Володимира Литвина на виборах Президента України 2010

Реклама Володимира Литвина під час виборів Президента України, Київ, 2009 Після поразки на виборах 2006, Литвин, як він сам сказав, повертається до наукової діяльності[11], пише книжки. У той же час, внаслідок політичної кризи в Україні 2007, він частіше з'являється у ЗМІ, а передвиборну кампанію проводить під гаслом «Країні потрібен Литвин!». Барви кампанії змінюються з зелено-миротворчих до агресивно-їдко-жовтих. Блок Литвина долає виборну планку.

9 грудня 2008 року обраний Головою Верховної Ради VI скликання. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі[12].

У першому турі президентських виборів 17 січня 2010 Володимир Литвин отримав 2,35 % голосів. Найбільшу підтримку Литвин здобув у Рівненській області (7,1 %) i Житомирській області (7,0 %).

27 квітня 2010 року (як і решта «Блоку Литвина») голосував за ратифікацію Харківських угод.

4 липня 2012 року подав у відставку після прийняття Верховною Радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики», хоча парламентська фракція очолюваної ним «Народної партії» підтримала закон майже в повному складі[13]. Однак вже 31 липня підписав мовний законопроект посилаючись на «безвихідь».[14]

На виборах до Верховної Ради 2012 року обраний народним депутатом від округу № 65[15]. Голова Комітету Верховної ради з питань національної безпеки і оборони. 16 січня 2014 року проголосував за закони про диктатуру, але згодом просив вважати свій голос недійсним[16], підтримав Постанову про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України[17], та підтримав Постанову про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень[18].

З 27 листопада 2014 року — народний депутат України 8-го скликання.

Заява щодо відносин з Євросоюзом і Росією[править]

У вересні 2016 року ЗМІ опублікували «думки вслух» В. Литвина. Зокрема, він вважає, що «від відносин з Євросоюзом ми нічого не отримуємо, а від того, що розірвали їх [стосунки] з Росією, багато чого втрачаємо.» Також: «Я думаю, тут спрацьовує таке питомо українське: сподобатися тим, хто багатший, більш цивілізованим країнам.»[19]

20 жовтня 2017 року Володимир Литвин повідомив з трибуни Верховної Ради України про своє рішення вийти зі складу депутатської групи «Воля народу»[20].

Скандали[править]

Звинувачення у плагіаті[править]

19 січня 2002 р. Володимир Литвин опублікував у газеті «Факты и комментарии» статтю «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». За кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом роботи «Civil Society» американського політолога Томаса Каротерса, написаної ще 1999 р. для журналу «Foreign Policy»[21][22].

Вже 1 лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Втім, журналісти Української правди відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено.[23] Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву.[24]

Сам Литвин згодом згадував про цей інцидент так, що будучи лідером блоку «За єдину Україну!» «Штаб рекомендував мені людей, які підготували від мого імені публікацію. Я її подивився, підправив. Вона вийшла. Через кілька днів у іншому виданні з'явилася стаття, в якій мене звинуватили в плагіаті. Я намагався захищатися, говорив, що це загальноприйнята практика у передвиборчій кампанії. Переконував: невже я через двох сторінок тексту свідомо пішов би на те, щоб в період передвиборної кампанії „передирати“ публікацію? Якби я хотів привласнити чужу роботу, я б її змінив до невпізнання. Проте мені досі про це нагадують. Це був досить потужний удар по мені, по моїй репутації вченого».[4]

2006 р. за авторства Володимира Литвина вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка[25].

За даними газети «2000» 2008 р. на форумі «Європа — Україна» Литвин виступив з промовою, деякі частини якої майже дослівно збігалися з текстом інтерв'ю «Новый кризис опаснее чумы и мировой войны» російського професора Сергія Капіци (опубліковане 12 лютого 2008 р. у виданні «Известия»). При цьому, жодного разу про росіянина український політик не згадав.[26]

Звинувачення у причетності до справи Георгія Ґонґадзе[править]

17 січня 2006 Деснянський районний суд Києва задовольнив позов голови Верховної Ради Володимира Литвина до колишнього майора президентської охорони Миколи Мельниченка про захист честі і гідності. Суд зобов'язав Мельниченка у 15-денний термін на прес-конференції спростувати поширену ним інформацію і вибачиться перед Литвином за завдану моральну шкоду.[27][28] У 2011 році Володимир Литвин знову звернувся до суду із проханням зобов'язати М.Мельниченка спростувати на прес-конференції для засобів масової інформації поширену ним неправдиву інформацію про його, начебто, причетність до справи Георгія Гонгадзе, а також публічно вибачитися за завданий моральний збиток.[29] Володимир Литвин є однією з осіб, яку підозрюють у причетності до справи Георгія Ґонґадзе. Закиди щодо цього неодноразово лунали від колишнього майора президентської охорони Миколи Мельниченка[30], генерала МВС Олексія Пукача[31], колишнього депутата Олександра Мороза[32] та інших.

Закон «Про засади державної мовної політики»[править]

3 липня 2012 року у Верховній Раді з порушеннями прийняли Закон «Про засади державної мовної політики» у другому читанні. Литвин як спікер парламенту після голосування пообіцяв, що не підписуватиме документ[33]. Однак 31 липня він порушив свою обіцянку і підписав законопроект[34], який згодом набув чинності. Ці події стали причиною різкої критики політика з боку громадськості. Зокрема активісти кампанії «Займіться ділом, а не язиком!», ще у травні попередивши Литвина про можливі наслідки для нього у разі голосування фракції Народної партії та підписання Литвиним як спікером документу[35], почали проти політика поширення листівок у рамках кампанії «Помста за розкол країни». Під час двох антиагітаційних поїздок 18 червня та 25—26 серпня активістам перешкоджали та на них нападали невідомі, міліція, місцеві чиновники, молодики, що належать до організацій, пов'язаних з Володимиром Литвиним[36][37][38]. Найвідомішим став напад брата Петра Литвина на ринку у Новоград-Волинському[39], після якого Володимир Литвин заявив, що ще більше «заповажав» свого брата.[40]

Родина[править]

Син: Іван Литвин (1989 р.н.) — кандидат в народні депутати в 66 виборчому окрузі.[41], одружений з Тетяною Деркач[42].

Брати:

Праці[править]

Автор понад 430[43] наукових праць і книжок, зокрема —

  • «Політична арена України: особи та виконавці» (1994 р.),
  • «Украина: политика, политики, власть» (1997 р.),
  • «Україна на межі тисячоліть (1991—2000)» (2000 р.),
  • «Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки XX ст.)» (2001 р.),
  • «Україна: хроніка поступу (1991—2001)» (2001 р.),
  • «Вимір історією» (2002 р.),
  • «Тисяча років сусідства і взаємодії» (2002 р.).

Нагороди[править]

Закордонні візити[править]

У культурі[править]

Володимир Литвин став прототипом персонажу Пана Листвина в українському мультсеріалі Казкова Русь.

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. "Володимира Литвина називали головним миротворцем помаранчевої революції". 
  2. Вісник НАН України, 2006, № 4
  3. а б "Литвин Владимир". Retrieved 2015-09-24. 
  4. а б Литвин рассказал, чем зарабатывал на жизнь в голодных 90-ыхОбнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  5. В. Литвин став почесним доктором Харківського національного університету внутрішніх справ Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  6. "Довідка: Литвин Володимир Михайлович". dovidka.com.ua. Retrieved 2015-09-24. 
  7. Відомості про кандидата в народні депутати України cvk.gov.ua
  8. Литвин програє Дмитру Костюку: свіжі дані ЦВК Новоград.City (22.07.2019)
  9. Відомості про підрахунок голосів виборців на одномандатному виборчому окрузі №65 cvk.gov.ua
  10. "Для тех, кто стоял на сцене майдана, годовщина «оранжевой» революции стала, к сожалению, лишь...". fakty.ua. Retrieved 2015-10-15. 
  11. "Литвин повертається в науку". Львівська газета. 10.5.2006. Retrieved 9.12.2008.  Check date values in: |access-date=, |date= (help)
  12. "Литвин — спікер". УНІАН. 9.12.2008. Retrieved 9.12.2008.  Check date values in: |access-date=, |date= (help)
  13. "Литвин оголосив про відставку". Українська правда (in українська). 4 липня 2012. Retrieved 2012-07-04.  Check date values in: |date= (help)
  14. Литвин пожалівся на «безвихідь» і підписав «мовний» закон — Голос Америки, 31.07.2012.
  15. "Результати голосування по одномандатному виборчому округу № 65 // Офіційний сайт ЦВК". Archived from the original on 8 грудень 2014. Retrieved 13 грудень 2012.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  16. "Результати поіменного голосування за проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879) — за основу і в цілому". Archived from the original on 20 січень 2014. Retrieved 15 липень 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  17. "Поіменне голосування про прийняття в цілому проекту Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України (№4158)". Archived from the original on 2 березня 2014. Retrieved 9 листопада 2014.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  18. [url=http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=3816 Шаблон:Webarchive Поіменне голосування про проект Постанови про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень (№ 4193) — за основу та в цілому]
  19. Нардеп Литвин пропонує відновити відносини з Росією і забути про Євросоюз.
  20. "Володимир Литвин вирішив вийти з "Волі народу", групу можуть розпустити". ukranews.com. Українські новини. 2017-10-20. 
  21. "Автора!!! (інтерв’ю з Томасом Карозерсом)". Дзеркало тижня, №4 (379), 2-8 лютого 2002. Retrieved 18.9.2007.  Check date values in: |access-date= (help)Шаблон:Недоступне посилання
  22. Саша Волкова, Лілія Уліткіна, Влад Михненко. Литвин — краде по дрібницях. Поки що лише статті. Українська правда, 25.01.2002
  23. Литвин офіційно зізнався у плагіаті. Українська правда, 01 лютого 2002
  24. Люба Шара. Каротерс знову спіймав Литвина на брехні. Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002
  25. П'ятеро політиків, яких звинувачували в плагіаті
  26. Олексій Гарань. Плагіатор — моральний авторитет для Академії наук, Інтера, ДТ? Блоги УП, 03 квітня 2008
  27. [1]
  28. [2]
  29. [3]
  30. "Роль В. Литвина у вбивстві Г. Гонгадзе". lytvyn.net. 10.02.2012. Archived from the original on 25.12.2010. Retrieved 9.01.2012.  Check date values in: |access-date=, |date=, |archive-date= (help)
  31. Пукач настаивает на причастности Кучмы и Литвина к убийству Гонгадзе. УНІАН, 12.01.2015
  32. Мороз: Литвин має безпосереднє відношення до вбивства Гонгадзе. Українська правда, 10 грудня 2009
  33. Литвин не підпише мовного закону — iPress.ua
  34. Литвин підписав мовний закон — Українська правда
  35. Громадські активісти — Партії Регіонів: Ви нам російську, а ми вам пониження рейтингів — Сайт «Майдан»
  36. В Новоград-Волинському міліція збирається затримати активістів Громадянського руху «Відсіч» за поширення листівок проти Литвина — Сайт «Майдан»
  37. Кампанія «Помста за розкол країни» оголошує мобілізацію добровольців для поїздки на округ Литвина — Сайт «Майдан»
  38. Активістів побили за листівки проти Литвина, а потім ще й у міліції — Українська правда
  39. Напад на захисників мови очолював особисто брат Литвина — Відсіч Шаблон:Webarchive — Експрес
  40. Литвин «заповажав» брата, який побив активістів на Житомирщині — Українська Правда
  41. 25-летний сын экс-спикера Литвина вместе с папой идет в депутаты Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  42. Деркач и Литвин ждут внука Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  43. В. М. Литвин Профіль на UBR
  44. Acta Apostolicae Sedis, 2002. — P. 705. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  45. "Папа Римський видав ордени Литвину, Радченку, Дагаєву і т.д.". Українська правда. Retrieved 2018-04-10. 
  46. Указ Президента України № 1459/2004 від 9 грудня 2004 року «Про присвоєння В. Литвину звання Герой України»
  47. "Указ Президента України № 510/2011 від 28 квітня 2011 року «Про нагородження В. Литвина орденом князя Ярослава Мудрого»". Archived from the original on 3 травень 2011. Retrieved 28 квітень 2011.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  48. Указ Президента України № 1312/98 від 26 листопада 1998 року «Про відзначення нагородами України працівників Національної академії наук України»
  49. Указ Президента України № 1513/99 від 1 грудня 1999 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1999 року»
  50. Голову Верховної Ради України Володимира Литвина нагороджено Орденом дружби // Офіційний сайт Верховної Ради України, 16.05.2011

Джерела та література[править]

Посилання[править]

Попередник: Голова Верховної Ради України
9 грудня 20086 грудня 2012
Наступник:
Арсеній Яценюк Володимир Рибак
Попередник: Голова Верховної Ради України
28 травня 200225 травня 2006
Наступник:
Іван Плющ Олександр Мороз

Шаблон:Керівники Адміністрації Президента України Шаблон:Керівники українського парламенту Шаблон:Кандидати у президенти України 2010 Шаблон:Депутати, які голосували за диктаторські закони 16 січня Шаблон:Депутати ВРУ-8 Шаблон:Герої України Шаблон:Голови комітетів ВРУ VII скликання Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:ВП-портали

Категорія:Політики України Категорія:Голови Верховної Ради України Категорія:Народні депутати України 4-го скликання Категорія:Народні депутати України 6-го скликання Категорія:Народні депутати України 7-го скликання Категорія:Дійсні члени НАН України Категорія:Академіки Національної академії правових наук України Категорія:Науковці Київського університету Категорія:Випускники історичного факультету Київського університету Категорія:Уродженці Слободи-Романівської Категорія:Справа Гонгадзе Категорія:Лауреати премії імені Богдана та Левка Лепких Категорія:Члени Народної партії (Україна) Категорія:Члени РНБО Категорія:Члени конституційних комісій в Україні Категорія:Доктори історичних наук Категорія:Виборчий округ 65