Кучма Леонід Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Redirect

Шаблон:If1
Леонід Данилович Кучма
Шаблон:Wikidata
Леонід Данилович Кучма

Час на посаді:
19 липня 1994 — 23 січня 2005
Прем'єр-міністр  Віталій Масол
Євген Марчук
Павло Лазаренко
Василь Дурдинець (в.о)
Валерій Пустовойтенко
Віктор Ющенко
Анатолій Кінах
Віктор Янукович
Микола Азаров (в.о.)
ПопередникЛеонід Кравчук
НаступникВіктор Ющенко

Час на посаді:
13 жовтня 1992 — 21 вересня 1993
ПрезидентЛеонід Кравчук
ПопередникВітольд Фокін
НаступникЮхим Звягільський

Народився{{wikidata/p569||{{{дата смерт
Шаблон:Wikidata/p19
ПомерШаблон:Wikidata/p570
Шаблон:Wikidata/p20
ГромадянствоШаблон:USSRУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Політична партіяКомуністична партія Радянського Союзу (1960 — 10 травня 1994)
Безпартійний (з 10 травня 1994)
ДружинаЛюдмила Кучма
ДітиОлена Пінчук
РелігіяПравослав'я
Нагороди

Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2 Шаблон:Ряд2

Шаблон:Ряд2
ПідписШаблон:Wikidata
Леонід Данилович Кучма на сайті Верховної Ради

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Роботи] у Вікіджерелах

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Висловлювання] у Вікіцитатах

15px [{{localurl:Commons:Category:{{#property:P373}}}}?uselang=uk Медіафайли] у Вікісховищі

Категорія:Персоналії за алфавітом

Шаблон:Депутат

Леоні́д Дани́лович Ку́чма (Шаблон:Н. Шаблон:ДН, с. Чайкине, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР) — український управлінець, політик і державний діяч, президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005), прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, генеральний директор ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» (1986—1992). Почесний громадянин Дніпра.

Молоді роки[править]

Народився в селі Чайкине, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, нині Україна. Батько — Данило Прокопович Кучма, учасник Другої світової війни, загинув на фронті 1944 року. Мати — Параска Трохимівна Кучма, колгоспниця. Одружений, дружина Людмила Миколаївна — нині почесний президент Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям». Їхня дочка — Олена Пінчук (Франчук), дружина мільярдера Віктора Пінчука. Онуки: Роман і Катерина.

Кар'єра[править]

У 1960 році здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпровського університету.

У 1961 році познайомився і одружився з Людмилою Тумановою, прийомною дочкою головного технолога «Південного машинобудівного заводу»[1], а в майбутньому головного інженера Головного технічного управління Міністерства загального машинобудування СРСР Геннадія Туманова[2]. Одруження допомогло Кучмі зробити стрімку кар'єру на «Південмаші»[3].

У 1960-1982 роках — інженер, старший інженер, провідний конструктор, помічник головного конструктора, технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур (Казахстан). Паралельно з 1975 по 1981 секретар партійного комітету комуністичної партії Конструкторського бюро «Південне», пізніше з 1981 по 1982 — секретар парткому Виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод» — на той час найбільший завод військової та ракетно-космічної техніки, а також цивільної продукції у Радянському Союзі.

З 1982 по 1986 роки — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне», а з 1986 по 1992 — генеральний директор ВО «Південний».

Політична діяльність[править]

У 19901992 рр. народний депутат УРСР (XII скликання, а пізніше Верховної Ради України першого скликання), член Комісії з питань оборони і державної безпеки.

Прем'єр-міністр[править]

Жовтень 1992 — вересень 1993 — прем'єр-міністр України, член Ради національної безпеки і оборони. У вересні 1993 р. пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.

З грудня 1993 р. — президент Ради промисловців та підприємців України. Березень 1994 — серпень 1994 — народний депутат України 2-го скликання, член міжрегіональної депутатської групи.

Президент України[править]

Перший термін[править]

Підтримка за регіонами на виборах 1994 року 10 липня 1994 — обраний на посаду Президента України (Передвиборча програма).

У 1-му турі президентських виборів набрав 31,17 %, найбільше в Криму — 82,6 %, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5 % голосів.

У 2-му турі: 52,15 %, найбільше в Криму і Севастополі — 89,7 та 91,5 %, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2,5-3,5 % голосів. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час чинний президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37,92 %, а у другому — 45,1 % голосів.

Другий термін[править]

Підтримка за регіонами на виборах 1999 року

14 листопада 1999 вдруге обраний на посаду Президента України. У 1-му турі 9 598 672 голосів (36.49 %), перше місце з 13 претендентів. У 2-му турі 15 870 722 голосів (56.25 %).

Касетний скандал[править]

Докладніше: Касетний скандал

Восени 2000 був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»). Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, на якому нібито були записані розмови президента, глави адміністрації президента Володимира Литвина і міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка, що стосувалися зникнення Гонгадзе. Це послужило початком акції «Україна без Кучми», організованою опозицією. Учасники протесту проводили багатолюдні вуличні демонстрації та створили наметові містечка в центрі Києва. У 2001 Верховна Рада безрезультатно кілька разів намагалася винести недовіру стосовно Леоніда Кучми. 21 березня 2011 року в постанові одного із слідчих Генеральної прокуратури фігурувало прізвище Кучми, що пов'язано з потенційним визнанням того, що мало місце перевищення службових повноважень. 23 березня 2011 року Леонід Кучма прибув до Генеральної прокуратури. Але, коли була спроба організувати там очну ставку його та Миколи Мельниченка, покинув прокуратуру.

Його звинувачували в незаконному продажі зброї, в організації побиття депутата Олександра Єльяшкевича. Леонід Кучма втратив популярність в країні, і згідно з даними соціологічних досліджень не довіряло йому приблизно 60% українців, тоді як довіряли 10-20 % опитуваних. У грудні 2002 р. опитування організації Міжнародна фундація виборчих систем показувало, що рейтинг довіри до Кучми знизився до найнижчої точки з часу обрання на посаду президента. Йому довіряло лише 12-14% українців. Така ж тенденція була і у ставленні громадян до Верховної Ради та інших державних інститутів [4].

Вибори до ВРУ 2002[править]

На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок «За єдину Україну!», який очолив голова президентської адміністрації Володимир Литвин і прем'єр-міністр Анатолій Кінах. З результатом 11,8 % пропрезидентський блок фактично зазнав поразки. Проте Кучмі вдалося сформувати лояльну до нього більшість у Верховній Раді 4-го скликання за рахунок мажоритарних депутатів обраних, головним чином, на Донбасі.

Після виборів у країні розпочалися масштабні протестні акції «Повстань, Україно!», що знизили авторитет чинного Президента як серед громадян, так і за кордоном.[5]

Політика щодо НАТО та ЄС[править]

На початку 2002 року Україна оголосила про наміри добитися асоційованого членства в ЄС.

9 липня 2002 року Леонід Кучма своїм указом ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 23 травня про інтеграцію України до євроатлантичних структур[6].

У квітні 2002 року Кучма створив Державну раду з питань європейської та євроантлантичної інтеграції для координації дій органів влади по інтеграції України в політичний, економічний та правовий простір Європи. У лютому Україна заявила про бажання отримати статус країни-сусіда ЄС, який мав на увазі отримання перспективи асоційованого й повноправного членства.

24 березня 2003 року Україна і НАТО відкрили громадськості план Україна-НАТО, який було схвалено в листопаді 2002 року на Паризькому саміті[7]. 24 квітня Кучма обговорив питання інтеграції України в Північноатлантичний союз з керівником комітету США з питань НАТО Б. Джексоном[8].

19 травня 2003 року Кучма заявив, що Україна довела обґрунтованість своєї заявки на членство в ЄС і розраховує на те, що на наступному саміті Україна-ЄС питання про асоційоване членство України може бути переведено у практичну площину[9].

У книзі «Україна — не Росія» Кучма пише, що Україна йде «в Європу разом з Росією» більшою мірою, ніж Болгарія і Румунія"[10].

У 2004 році Кучма виключив з Військової доктрини положення про вступ України до НАТО та Європейського Союзу як кінцеву мету політики євроатлантичної та європейської інтеграції країни[11]. 15 червня Кучма заявив, що на даному етапі Україна не готова вступити до НАТО і знаходиться на такій самій відстані від нього, як від Євросоюзу[12].

Завершення президентської каденції[править]

11 листопада 2004 року Леонід Кучма презентував Президентський фонд «Україна» та нову книгу «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні». Метою діяльності фонду є сприяння розбудові та консолідації громадянського суспільства, а також захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Згідно зі Статутом, він є благодійною організацією, створеною відповідно до Конституції України та Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Основними напрямками роботи Фонду є гуманітарна діяльність з підтримки обдарованої молоді в Україні, а також науково-експертна, аналітична робота та міжнародна співпраця (підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян; організація та здійснення заходів з метою захисту культури, мистецтва та духовності, книговидання; підтримка талантів у сфері освіти; сприяння перспективній творчій молоді; підтримка сільських бібліотек. Перелік напрямів не є вичерпним). Президентський фонд «Україна», за відгуками, і дотепер здійснює реальну допомогу десяткам або сотням обдарованим дітям та молоді зробити перші кроки у своєму становленні.

Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проектах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації. Він не відсторонився від участі у житті країни після відставки. Його оцінка ситуації в Україні була заснована на його досвіді та не містила політичних амбіцій.

Кучма і авіакатастрофа 4 жовтня 2001[править]

Л. Д. Кучма 10 жовтня 2001 таким чином відповів журналістам на питання про причини авіакатастрофи 4 жовтня 2001 Ту-154 російської авіакомпанії «Сибір», що летів з Тель-Авів а в Новосибірськ і був збитий українською ракетою над Чорним морем, в якій загинули 78 осіб: Шаблон:Початок цитати Подивіться, що коїться навколо у світі, в Європі? Ми не перші і не останні, не треба з цього робити трагедію. Помилки бувають всюди, і не тільки такого масштабу, а набагато більшого, планетарного масштабу. Якщо ми самі себе не опустимо нижче цивілізованого рівня, все буде добре. А якщо ми самі на себе відро бруду виллємо, так милості прошу.[13][14] Шаблон:Кінець цитати

Заява Л. Д. Кучми викликала гнівну реакцію офіційного Ізраїля. Прес-секретар ізраїльського прем'єр-міністра Аріеля Шарона так прокоментував заяву українського президента:[15]Шаблон:Початок цитати Коли убитий не є представником твого народу, тоді, напевно, можливо робити такі академічні висновки. Загинуло 78 осіб, більшість з яких були ізраїльтянами — для нас це найбільша трагедія. Шаблон:Кінець цитати

Практично відразу Кучма 25 жовтня 2001 року прийняв рішення про ліквідацію Генеральної військової інспекції при Президентові України[16].

Оцінка діяльності[править]

Українці згадують Кучму по-різному: і як епоху стабільності, і як нестабільний період, і як добу добробуту, і як час загальної бідності. Протягом перших років його президентства було сформовано умови для появи на українському ринку фінансово-промислових груп, на базі яких згодом сформувалися бізнес-структури вітчизняних олігархів.

У 1995 році в Україні запустили сертифікатну приватизацію. Цей захід, завдяки якому кожен громадянин держави мав отримати можливість стати ефективним власником колишніх державних підприємств, за висновками експертів своїх цілей не досяг, але дозволив формально роздержавити вагому частку економіки країни.

У 1996 році почалася реформа аграрного сектора, завдяки якій колишні колгоспні землі було розпайовано між селянами, що працювали на них.

Завдяки налагодженню співпраці із західними фінансовими установами та стабілізації ситуації в економіці країни показники інфляції з чотириразних показників зменшилися до двозначних, а у вересні 1996 року було проведено грошову реформу.

Багатовекторна політика[править]

Зовнішня політика Леоніда Кучми не передбачала однозначного вибору інтеграційних прагнень України. Вже у грудні 1994 року США, Велика Британія, Росія та Китай підписали меморандум про гарантії безпеки України в обмін на відмову Києва від статусу ядерної держави. Саме цей документ дав змогу Україні остаточно встановити конструктивні стосунки із Заходом.

Довше тривали пошуки взаєморозуміння з Росією. Державна Дума до кінця 1996 року ухвалювала постанови, що фіксували російські претензії на Севастополь. До травня 1997 року тривала епопея з розподілом радянського Чорноморського Флоту, яка завершилась фактично перемогою Росії.

Протягом 1994—1995 років проросійський президент автономії Крим Ю. Мєшков вдався до низки кроків, які ставили під сумнів належність Криму до України.

У лютому 1995 року в Криму було проведено операцію за участю бійців українського загону спеціального призначення, в результаті якої Мєшкова було відпроваджено до Москви.

Подібною тактикою багатовекторності Леонід Кучма протягом першого терміну президентства керувався і у сфері внутрішньої політики.

Кучма прийшов до влади на проросійських лозунгах, зокрема обіцяв запровадити в Україні двомовність, але згодом він почав шукати союзників у націонал-демократичному політичному таборі.

У 1995 році Кучмою та Морозом було підписано Конституційний договір про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування. Цей договір втратив свою чинність у червні 1996 року, коли парламент ухвалив Конституцію України.

Наприкінці першого терміну загострилося протистояння Кучми із Павлом Лазаренком, яке закінчилося еміграцією та арештом останнього у США.

На президентських виборах 1999 року Кучма переміг як прозахідний президент.

Помітні наслідки у зовнішньополітичному курсі Леоніда Кучми мав «Касетний скандал», який спалахнув наприкінці 2000 року.

В одній із порцій записів, які оприлюднив Микола Мельниченко, йшлося про те, що за участю і з санкцією Кучми здійснювалось постачання українських систем радіотехнічної розвідки до Іраку. Хоча доказів такого продажу не було продемонстровано, Кучма фактично опинився в міжнародній ізоляції.

Складні відносини із Заходом підштовхнули Кучму до участі у східному інтеграційному утворенні — Єдиний економічний простір, про наміри створення якого було оголошено у 2003 році.

Восени 2003 року протягом кількох тижнів тривала криза, пов'язана із суперечками з Росією про належність острова Коса Тузла та кордону між двома державами у Керченській протоці.

Останні роки на посаді[править]

Після парламентських виборів 2002 року в Україні продовжились масові антивладні акції. Акцію «Повстань, Україно!» очолили лідери опозиції Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. У парламенті сформувалася сильна опозиція.

24 серпня 2002 року у телевізійному зверненні до народу Кучма висунув ідею внесення змін до Конституції, які б радикально підвищували роль парламенту та прем'єр-міністра у політичній системі країни. Деякі експерти припускали, що таким чином Кучма планував перейти на посаду голови уряду та зберегти свій вплив на політичні процеси у країні після президентських виборів у 2004 році.

15 жовтня 2002 року суддя Апеляційного суду Києва Юрій Василенко виніс постанову про порушення кримінальної справи стосовно Президента України Леоніда Кучми. Справа була порушена за заявою опозиційних народних депутатів за ознаками злочинів, передбачених ст. 112 («зазіхання на життя державного чи громадського діяча», ст. 161 («порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії»), ст. 163 («порушення таємниці листування, телефонних переговорів»), ст. 170 («перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій»), ст. 171 («перешкоджання законній професійній діяльності журналістів»), ст. 191 («привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»), ст. 333 («незаконне вивезення за межі України сировини, матеріалів, устаткування для створення зброї, а також військової та спеціальної техніки»), ст. 346 («погроза або насилля стосовно державного чи громадського діяча»), ст. 364 («зловживання владою або службовим становищем»), ст. 365 («перевищення влади або службових повноважень»), ст. 368 («одержання хабара») Кримінального кодексу України[17].

Гучний факт порушення кримінальної справи набув неабиякого резонансу. Проте, вітчизняні юристи різних політичних орієнтацій назвали дії судді Василенка незаконними[18]. 27 грудня 2002 року Верховний Суд України скасував постанову Апеляційного суду Києва[19].

Завдяки суперечливому рішенню Конституційного суду, Леонід Кучма мав право брати участь у президентських виборах 2004 року. Однак ще за кілька місяців до їхнього проведення він однозначно заявив, що не збирається цього робити. У червні 2004 року під час зустрічі з журналістами він заявив: Шаблон:Початок цитати Я хочу подивитися на Україну без Кучми разом з вами[20] Шаблон:Кінець цитати

Народний депутат 1990—2012 років Володимир Яворівський вважає, що Кучма почав олігархізацію країни і більш комунізованої республіки, ніж Україна тоді не було[21].

Вкінці 2004 року результати дослідження Центру Разумкова показували, що близько 45% українців вважали, що Кучма закінчує своє президентство з ганьбою. Тільки 8% опитаних відповіли, що йому вдалося зберігти свій авторитет та повагу з боку суспільства. Крім того, близько 76% українців вважали, що дії президента протягом останніх місяців були спрямовані на захист власних інтересів та інтересів свого політичного оточення [22].

Після президентства[править]

20 січня 2005 привітав Віктора Ющенка з перемогою на президентських виборах[23]. 10 березня 2005 року Г. Омельченко заявив, що існують домовленості між Кучмою та Ющенком про те, щоб перший не притягався до кримінальної відповідальності за вбивство Гонгадзе[24].

21 березня 2011 Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти Леоніда Кучми у рамках справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.

14 грудня 2011 Печерський районний суд визнав незаконними та скасував постанови генпрокуратури про відкриття кримінальної справи проти Кучми[25].

23 червня 2014 увійшов у тристоронню контактну групу і представляв Україну на переговорах з «ДНР» та «ЛНР» за участі представників Росії та ОБСЄ[26].

29 серпня у спільному зверненні з Ющенком та Кравчуком підтримав курс Україну на інтеграцію в НАТО[27].

Вночі 20 вересня підписав мінський меморандум з представниками Росії, «ДНР», «ЛНР» та ОБСЄ[28].

2 лютого 2015 Президент Петро Порошенко призначив Кучму офіційним представником України у тристоронній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі[29].

12 вересня 2015 під час щорічної конференції «Ялтинська європейська стратегія» заявив, що Росія хоче «заморозити» конфлікт на Донбасі, що їй дуже вигідно[30].

2 жовтня 2018 р. у Мінську Кучма повідомив про завершення своєї роботи у Тристоронній контактній групі. Окрему вдячність він висловив білоруській стороні за сприяння в організації переговорного процесу [31].

3 червня 2019 року Президент Володимир Зеленський повідомив, що Леонід Кучма знову буде представляти Українську державу у Тристоронній контактній групі в Мінську [32]. Того ж місяця Кучма заявив, що РНБО може переглянути торговельні обмеження по відношенню до ОРДЛО. Пізніше він уточнив, що це може відбутися тільки після повернення українських активів в українське правове поле [33][34].

Пам'ятник[править]

27 вересня 2007 року в Києві, на майдані Слави був встановлений гіпсовий пам'ятник Леоніду Кучмі, що зображав його у вбранні римських громадян[35]. Через декілька годин після встановлення пам'ятник був викрадений.

Сім'я[править]

Леонід Кучма і його зять, олігарх Віктор Пінчук

  • Брат Олександр Кучма (1928—1984), шахтар, помер від раку легенів[36].
    • Племінник Володимир Кучма — бізнесмен.[37].
  • Сестра Віра Тимошенко (Кучма), працювала машиністом електровоза, померла від інсульту у віці 48 років[36].
  • Дружина Людмила Кучма (1940) (уроджена Талалаєва).
    • Дочка Олена Пінчук (1970), засновниця фонду «АНТИСНІД» і глава наглядової ради групи StarLightMedia, яка включає телеканали СТБ, ICTV, Новий канал, QTV, М1, M2, а також низку медіакомпаній (StarLight Sales, StarLight Brand Content, StarLight Commercial Production, StarLight Films, Vavёrka Production, StarLight Rental, StarLight Scenery, StarLight Digital, «Нові Медіа Проекти»)[38]. Дружина олігарха Віктора Пінчука.

Герб[править]

Герб Леоніда Кучми Герб Л. Д. Кучми був створений у 1999 році. В щиті, перетятому лазуровим і золотим, лев протилежних тинктур, армований червоним, що йде на задніх лапах і тримає в передніх лапах Державний герб України — золотий тризуб у лазуровому п'ятикутному щиті з золотою облямівкою. Щит увінчаний золотою Українською адміністративною короною, над якою лицарський шолом. Клейнод: на двоколірному бурелеті (лазур, золото) золотий, армований червоним, лев, що виходить, і тримає в лапах срібний тризуб. Намет лазуровий, підбитий золотом. Щитотримачі: два діамантових чернігівських орли, армованих золотом, з червоними язиками. Девіз: RE, NON VERBIS — «Ділом, не словами».[39]

Нагороди[править]

Почесні звання[править]

Шаблон:Карта розташування+

Л. Д. Кучма є Почесним громадянином низки міст України: Білгород-Дністровського (2004[44]), Дніпра, Кривого Рогу, Севастополя, Полтави. Також він є почесним громадянином Єревана (Вірменія).

Монографії і публікації[править]

  • 2000 «Вірю в український народ». Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 2000 — Збірка виступів Леоніда Кучми[45].
  • 2001 Книга «Про найголовніше».
  • 2003 Книга «Україна — не Росія».
  • 2004 Книга «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні».

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. Бондаренко К. Леонід Кучма: портрет на фоні епохи. — Харків: Фоліо, 2007. — С. 21.
  2. "Туманов Геннадий Федорович. Энциклопедия космонавтики". Archived from the original on 15 серпень 2012. Retrieved 9 березень 2013.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  3. "Леонід Кучма. Досьє. Журнал «Корреспондент»". Archived from the original on 22 серпень 2012. Retrieved 14 березень 2009.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  4. "Рейтинг довіри до президента України знизився до найнижчої точки з часу обрання на цю посаду Леоніда Кучми. - 2002-12-14". Archived from the original on 10-04-2018. Retrieved 09-04-2018.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  5. Про особливості виникнення та розвитку кольчужного скандалу в оповіданні Володимира Мельникова «Кольчуга»
  6. "Кучма взял курс на вступление Украины в НАТО". Archived from the original on 10 січня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  7. "Що обіцяв НАТО Кучма?". Archived from the original on 26 вересня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  8. Кучма встретился с руководителем Комитета США по вопросам НАТО
  9. "Кучма доволен продвижением Украины в НАТО и Евросоюз". Archived from the original on 24 червня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  10. "Кучма веде в Європу не тільки Україну, але і Росію". Archived from the original on 24 червня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  11. "Президент Леонид Кучма исключил вступление в НАТО и ЕС из Военной доктрины Украины". Archived from the original on 1 квітень 2014. Retrieved 28 січень 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  12. "Леонид кучма: сегодня украина не готова вступить в нато". Archived from the original on 28 січня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  13. "«Президент Украины готов признать, что Украина сбила пассажирский Ту-154» на сайте newsru.com. Новость от 10 октября 2001 г.". Archived from the original on 26 лютого 2014. Retrieved 14 квітня 2012.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  14. "Десять лет назад российский Ту-154 был сбит украинской ракетой". Archived from the original on 05-10-2011. Retrieved 14-04-2012.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  15. На Заході шоковані реакцією Кучми // Українська правда. — 2001. — 11 жовтня.
  16. "Указ Президента України щодо ліквідації ГВІ". Archived from the original on 27 грудня 2017. Retrieved 27 грудня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  17. "Кримінальна справа проти Кучми / УП, 15 жовтня 2002". Archived from the original on 4 березня 2016. Retrieved 28 травня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  18. "МАЛЕНЬКА СПРАВА СУДДІ ВАСИЛЕНКА / Дзеркало тижня, 18 жовтня 2002". Archived from the original on 19 липня 2019. Retrieved 28 травня 2017.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  19. Про скасування постанови про порушення кримінальної справи щодо Президента України Кучми Леоніда Даниловича: Верховний Суд; Ухвала від 27.12.2002
  20. Епоха Кучми: десять неоднозначних років
  21. "Кучма начал олигархизацию — политик". Archived from the original on 26 вересня 2015. Retrieved 12 вересня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  22. "Почти половина украинцев считает, что Кучма заканчивает свое президентство с позором". Archived from the original on 9 квітня 2018. Retrieved 9 квітня 2018.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  23. "Кучма поздравил Ющенко с победой на выборах". Archived from the original on 28 вересня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  24. "Омельченко: Кучма и Ющенко договорились о гарантиях неприкосновенности для бывшего президента Украины". Archived from the original on 22 жовтня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  25. "Кучма освобожден от дела Гонгадзе". Archived from the original on 6 лютого 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  26. "Кучма підтвердив, що бойовики пообіцяли тимчасово припинити вогонь". Archived from the original on 31 грудня 2014. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  27. "Кравчук, Кучма и Ющенко поддержали интеграцию Украины в НАТО". Archived from the original on 6 вересня 2014. Retrieved 29 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  28. "Кучма розповів про деталі документа, підписаного в Мінську вночі". Archived from the original on 24 січня 2015. Retrieved 28 січня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  29. "АП: Кучма — офіційний представник України в контактній групі". Archived from the original on 2 лютого 2015. Retrieved 2 лютого 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  30. "Конфлікт на Донбасі йде до «замороження» — Кучма". Archived from the original on 16 вересня 2015. Retrieved 12 вересня 2015.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  31. "Кучма пішов з Тристоронньої контактної групи". Archived from the original on 25 березня 2019. Retrieved 25 березня 2019.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  32. "Зеленський призначив Кучму представником у ТКГ". Archived from the original on 3 червня 2019. Retrieved 3 червня 2019.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  33. "Кучма озвучив умову, за якої можливе скасування блокади окупованого Донбасу". Archived from the original on 23 червня 2019. Retrieved 19 червня 2019.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  34. "Кучма про ініціативу зняття блокади з ОРДЛО: Ніякої блокади немає, є тимчасове обмеження на переміщення вантажів". Archived from the original on 19 червня 2019. Retrieved 19 червня 2019.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  35. news.liga.net Шаблон:Webarchive Про встановлення пам'ятника Леоніду Кучмі
  36. а б http://maidan.org.ua/blogs/lukanov/?p=295
  37. "Селяне ходят к Кучме домой, а на его 70-летие споет Элтон Джон | Новости Украины | Накануне юбилея бывшего президента мы побывали на месте будущего праздника и в его родном се …". Archived from the original on 11 грудня 2008. Retrieved 14 квітня 2012.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  38. "Офіційний сайт StarLightMedia". StarLightMedia. Archived from the original on 2013-12-19. Retrieved 2013-11-01. 
  39. "Архівована копія". Archived from the original on 17 серпня 2011. Retrieved 11 квітня 2009.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  40. "Указ Президента України № 617/93 від 31 грудня 1993 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1993 року»". Archived from the original on 15 листопада 2018. Retrieved 24 січня 2013.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  41. Указ Президента Российской Федерации от 20 апреля 2004 года № 556 «О награждении орденом „За заслуги перед Отечеством“ I степени Кучмы Л. Д.» Шаблон:WebarchiveОбнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  42. У Кремлі Медведєв вручив Кучмі орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня // РБК-Україна, 28.07.2011
  43. Шаблон:УПУ
  44. "Аkkerman.fm". Archived from the original on 23 грудня 2014. Retrieved 23 грудня 2014.  Check date values in: |access-date=, |archive-date= (help)
  45. Кучма написав черговий бестселер / Ліліана Зеніна // Поступ : газета. — 2000. — Шаблон:Бскор (13 жовтня).

Посилання[править]

Шаблон:Вікіпосилання

Джерела[править]

Література[править]

  • Л. В. Губерський. Кучма Леонід Данилович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Ю. Шаповал. Кучма Леонід Данилович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.385 ISBN 978-966-611-818-2
Попередник: Президент України


1994-2005

Наступник:
Леонід Кравчук Віктор Ющенко
Попередник: Прем'єр-міністр України


1992-1993

Наступник:
Вітольд Фокін Віталій Масол

Шаблон:Президент України

Шаблон:Голови уряду українських державних утворень з 1917

Шаблон:Кандидати у президенти України 1994 Шаблон:Кандидати у президенти України 1999 Шаблон:Authority control Шаблон:Уряд Леоніда Кучми

Категорія:Уродженці Новгород-Сіверського району Категорія:Випускники Дніпровського університету Категорія:Кандидати технічних наук України Категорія:Українські інженери Категорія:Ракетобудівники Категорія:Народні депутати України 1-го скликання Категорія:Народні депутати України 2-го скликання Категорія:Прем'єр-міністри України Категорія:Президенти України Категорія:Верховні Головнокомандувачі Збройних сил України Категорія:Голови Ради національної безпеки і оборони України Категорія:Члени КПРС Категорія:Почесні громадяни Білгород-Дністровського Категорія:Почесні громадяни Дніпра Категорія:Почесні громадяни Кривого Рогу Категорія:Почесні громадяни Севастополя Категорія:Почесні громадяни Єревана Категорія:Почесні громадяни Полтави Категорія:Кавалери ордена Білого Орла Категорія:Члени РНБО Категорія:Справа Гонгадзе * Категорія:Члени конституційних комісій в Україні Категорія:Кавалери ордена святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня