Кочерга Іван Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:КарткаКатегорія:Персоналії за алфавітом Категорія:Письменники за алфавітом Шаблон:Ifempty Шаблон:Однофамільці Кочерга́ Іва́н Анто́нович (Шаблон:ДН2, Носівка, нині місто Чернігівської області — 29 грудня 1952, Київ) — український драматург.

Біографія[править]

Народився Шаблон:ДН року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Вигнанець Ваґнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку письменника. В цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Файл:Zhytomyr4.JPG
Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько, худ. Борис Косарєв) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922—1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію. Меморіальна дошка І. Кочерзі на будинку письменників Роліт у Києві

1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

З початку німецько-рядянської війни евакуйований до Уфи, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР.

Редагуючи газету «Література і мистецтво» в Уфі, Іван Кочерга знаходив час для творчої роботи. У роки Великої Вітчизняної війни побачили світ його п'єси «Чаша» (1942) і «Нічна тривога» (1943). Башкирський літературний критик Суфіян Сафуанов розповідав, що виступаючи в газеті 28 листопада 1941 року з статтею «Правда і творчість безсмертні», Іван Кочерга писав: «Зараз я працюю над лібрето для опери на історичному матеріалі про участь башкирського народу у Вітчизняній війні 1812—1814 років». Суфіян Сафуанов виявив в рукописному відділі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР рукопис лібрето драматурга під назвою «Доля героя». У ній, розповідає дослідник, йдеться про героїзм башкирського полку, який пішов воювати проти французьких загарбників, про відважного старшину цього полку Сафіра Чулпанова. З тексту лібрето видно, що автор вивчив історичні матеріали та мемуарні твори про участь башкирів у Вітчизняній війні 1812 року, твори башкирського творчості. На жаль, задум драматурга залишився незавершеним.[1]

Повернувшись 1944 до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.

В 1946 написаний твір «Досить простягти руку». В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 1910-х роках.

В 1948 написана драматична поема про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Могила Івана Кочерги

Помер 29 грудня 1952 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди[править]

Твори[править]

Окремі твори[2]
  • «Фея гіркого мигдалю». (Харків: Рух, 1926)
  • «Алмазне жорно» (1927)
  • «Натура і культура» (1928)
  • «Марко в пеклі» (1928)
  • «Пісня про Свічку» (Харків: Рух, 1930, у пізнішому варіянті «Свіччине весілля» (1935)
  • «Ліза чекає погоди…» (1931)
  • «Майстри часу» (Харків: Рух, 1931, інша назва «Годинникар і курка»)
  • «Чаша» (1942)
  • «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946)
  • «Досить простягти руку» (1946)
  • «Пророк» (1948)
Збірки
  • Драматичні твори. Київ: Держлітвидав, 1938
  • Драматичні твори. Київ: Укрдержлітвидав, 1944
  • Твори в трьох томах. Київ-Харків: Дердлітвидав, 1956
  • Радість мистецтва. Збірник театральної публіцистики. Київ: Мистецтво
Іншомовні твори та переклади іншими мовами
  • «Пісня в келиху» (рос. мовою в оригіналі, 1910, українською перекладена Павлом Тичиною й вперше поставлена в Харківському Народному театрі 1926 році під назвою «Легенда про пісню»)
  • «Дівчина з мишкою» (рос. мовою в оригіналі, 1913)
  • «Цитата з книги Сіраха» (рос. мовою в оригіналі, 1914)
  • «Полювання на єдинорога» (рос. мовою в оригіналі, 1915)
  • «Півгодини кохання» (рос. мовою в оригіналі, 1916)
  • «Жінка без обличчя» (рос. мовою в оригіналі, 1917)
  • «Вигнанець Ваґнер» (рос. мовою в оригіналі, 1921)
  • «Зубний біль сатани» (рос. мовою в оригіналі, 1922)
  • «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (рос. мовою в оригіналі, 1924)
  • Yaroslav the Wise. A Drama in Verse. Translated from Ukrainian: Walter May. Kyiv: Dnipro, 1982

Примітки[править]

  1. "Уфимський період життя Івана Кочерги" (in російською). Retrieved 2018-09-04. 
  2. Лариса М. Л. Залеська Онишкевич Антологія модерноï української драми. Київ-Едмонтон-Торонто: Видавництво Канадського Інституту Український Студій. Видавництво ТАКСОН. 1998. 536 стор.: стор. 243-244

Посилання[править]

Джерела[править]

  • Голубєва З. С. Кочерга Іван Антонович Шаблон:УЛЕ
  • Бондарєва О. Мов виноград у золотую чашу, вино словес він проливає в світ // Кочерга І. Вибрані твори. — К.: Сакцент Плюс, 2005. — С. 5–24.
  • Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина XX ст. Підручник. — Шаблон:К. : Либідь, 1998. — С. 394–398.
  • Герасимова Г. П. Кочерга Іван Антонович // Шаблон:ЕІУ
  • Голубєва З. С. Іван Кочерга: Нарис життя і творчості. — Шаблон:К. : Дніпро, 1981. — 191 с.
  • Дробот П. М. Вивчення творчості Івана Кочерги. — Шаблон:К. : Рад. школа, 1981.
  • Кузякіна Н. Б. Драматург Іван Кочерга. Життя. П'єси. Вистави. — Шаблон:К. : Рад. письменник, 1968. — 259 с.
  • Матющенко А. Романтик у лабетах залізної доби. Шлях драматурга Івана Кочерги до його шедеврів «Свіччине весілля» та «Майстри часу» // Дивослово. — 2010. — № 12. — С. 48–51.
  • Новорічні містерії Івана Кочерги // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — Шаблон:К. : Наш час, 2010. — С. 70–89.
  • Панченко В. «Замкнуте коло нашої історії — ось це я мав на увазі…» // Дивослово. — 1999. — № 2.
  • Свербілова Т. П'єси Івана Кочерги та проблема визначення соцреалізму як масової культури. // Слово і час. — 2006. — № 10. — С. 8–21.
  • Семенюк Г. Ф. Кочерга Іван Антонович // Шаблон:ЕСУ
  • Старчак К. Драматургія Івана Кочерги. — Шаблон:К., 1957.
  • Шевцова К. Концепція керівника держави у драматичній поемі І. Кочерги «Ярослав Мудрий» // Укр. мова і літ-ра в школі. — 2003. — № 6.

Категорія:Уродженці Чернігівської губернії Категорія:Українські письменники Категорія:Українські драматурги Категорія:Заслужені діячі мистецтв УРСР Категорія:Уродженці Носівки Категорія:Персоналії:Житомир Категорія:Мешканці Роліту Категорія:Поховані на Байковому кладовищі Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці