Казимир III Великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Otheruses-2 Шаблон:Державний діяч

Казими́р III (пол. Kazimierz III; Шаблон:ДНШаблон:ДС) — король Польщі (13331370). Останній представник польської династії П'ястів на троні. Народився в Ковалі, Польща. Найменший син польського короля Владислава I Локєтка і калішської князівни Ядвіги Болеславни. Коронований після смерті батька. Проводив курс на відновлення єдності Польського королівства та посилення королівської влади[1]. Збільшив терени своєї держави у 2,5 рази[1]. Здійснив низку важливих реформ у системі управління, судочинстві, фінансовій сфері. Упорядкував Казимирові статути. У зовнішній політиці спирався на підтримку Угорщини[1], був дядьком угорського короля Людовика. Брав участь у війні за руську спадщину проти Литви1340). В ході війни захопив Галичину, південну частину колишнього Руського королівства[1]. Деякий час титулувався «королем Польщі і Русі». Замирився із Богемією (1348) та Тевтонським орденом (1356). Сприяв розвитку міст та міграції євреїв до Польщі. Фундував Краківський університет (1364)[1]. Помер у Кракові, Польща. Похований у Соборі святих Станіслава і Вацлава. Прізвисько — Вели́кий (пол. Wielkij)[1].

Ім'я

Як Король Польщі його звали Казимир III[2][3][4][5][6][7][8][9], також Казімєж ІІІ[10][11].[12]. Як Король Русі його звали Казимир І[13][14]

У польській історіографії його традиційно називають Казимир ІІІ Великий. В українській історіографії його просто іменують Казимир, або Казимир Великий.

Біографія

Казимир був сином польського короля Владислава I Локетка. Його повний титул був: «Милістю Божою Король Польщі і Русі, а також справжній господар і спадкоємець Краківського, Сандомирського, Серадського, Лечицького, Куявського, Мазовського, Добринського і Поморського князівств і земель.

Його внутрішня політика в Польщі — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 13371346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вислицький і Пйотрківський статути — перші повні записи польського звичаєвого права.

У зовнішній політиці Казимир орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.

1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети[15].

1349 року Казимир приєднав до Польщі усю Куявію. До того як спадкоємець батька володів Бжесць-Куявським князівством. Стриєчний брат короля — Владислав Горбань — передав Казимиру III Ленчицьке князівство, а 1351 (за іншими відомостями 1352) року після смерті Владислава король успадкував також Добжинське князівство. Тим самим Куявію повністю було приєднано до Польської корони.

1364 року заснував Краківський університет, який згодом став Ягеллонським.

Війна за Королівство Русі

Докладніше: Війна за галицько-волинську спадщину

Шаблон:Fact Після смерті внаслідок отруєння Короля Русі[джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел Юрія II (Шаблон:Пом 1340) бояри на підставі династичних зв'язків з Романовичами проголосили Любарта-Дмитра, Гедиміна і рід Гедеміновичів законними правителями Королівства Русі. Казимир на підставі династичних зв'язків (він уважав себе прямим нащадком і роду Романовичів як онук Короля Русі Юрія І, і роду П'ястів як двоюрідний брат володаря Русі Юрія ІІ), з якого походив останній, а тому вважав, що має більш законні права на престол Русі[джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел) оскаржив це рішення, як відповів на такі дії бояр, він негайно здійснив похід на Перемиську землю, потім на Львів та деякі інші міста. Однак обмежився він формальним визнанням своїх королівських прав на престол Русі і повернувся назад до Польщі, оскільки там була столиця його держави. Казимир також забрав із собою корону короля Русі та королівські регалії як підтвердження своєї законної влади. Також він забрав із собою деякі інші речі, зокрема, з княжої скарбниці до Кракова привезли дві діадеми, з яких зробили золотий хрест, біля якого свого часу молився Папа Іван Павло ІІ[16]) повернулись назад. У відповідь на такі дії Казимира галицький староста Дмитро Дедько, Данило Острозький, піддані Гедиміновичів, та Гедиміновичі, правителі Великого Князівства Литовського звернулись по допомогу до татар (які були сюзеренами Великого Князівства Литовського) Невдовзі Дмитро Дедько та Казимир уклали мирну угоду.[17] Відтоді почалася багаторічне протистояння Великого Князівства Литовсько-Руського з Казимиром та його спадкоємцями, за спадщину Королів Русі, яка тривала до 1392 року і відома як Довга Війна.

Після смерті Дмитра Детька у 1349 році Казимир здійснив новий похід на Галичину, внаслідок якого край було приєднано до Польського Королівства як його особистий домен. Коронувався у Львові як Король Русі. Проте Королівство Русі продовжувало існувати як окрема незалежна держава, лише тепер розділяло з Польщею спільного монарха. Казимир обмежився формальним визнанням своїх королівських прав і повернувся у Польщу. Старих порядків на території Королівства Русі він не змінював.

1350 року уклав угоду з небожем, угорським королем Людовиком Угорським (підтвердження Вишеградського договору 1338 року[18]). Згідно з ним Угорщина «відступала свої спадкові права» на Королівство Русі пожиттєво Казимиру, а після його смерті (якщо у нього не буде синів) усі землі Держави Казимира переходять до Людовика І (небожа Казимира), у випадку наявності в Казимира синів, король Угорщини мав виплатити їм зазначену суму і повернути Королівство Русі під своє управління.

Між 1351 та 1352 роками почалось нове протистояння між державою Казимира і Великим Князівством Литовським за спадщину Королівства Русі. Успішні походи Любарта-Дмитра та його брата, Великого князя Литовського Кейстута завершились підписанням у 1352 р. мирної угоди з Казимиром.

1366 року Король Русі Казимир підписав договір з Великим князівством Литовським, за яким до Королівства Русі відійшла Західна Волинь з Холмом, Белзом, Володимиром та Ратним. У Белзькому князівстві він залишив правити Юрія Наримунтовича, а у Володимирському та Ратненському уділах — Федора Ольгердовича.

1370 року за підтримки короля Казимира (звертався до царгородського патріарха Філотея[19]) було відновлено Галицьку православну митрополію і висвячено на митрополита єпископа Антонія (13701391/1392).

Після його смерті владу в його володіннях (зокрема і в Королівстві Русі) успадкував його рідний небіж Людовік Анжу.

Внутрішня політика стосовно Королівства Русі

Файл:Polska 1333 - 1370.png
Володіння Короля Казимира. Червоним на карті позначено Королівство Польща, а білим карті позначено Королівство Русь

Шаблон:Ambox/small[[Категорія:Статті, які потрібно розширити з Шаблон:Ambox/date]]Категорія:Статті з неправильним параметром дати у шаблоніКатегорія:Всі статті, які потрібно розширити

Відновив Галицьку Митрополію.

Карбував окремі монети для Королівства Русі із зображенням Галицького Лева.

Видавав окремі акти для Королівства Русі руською мовою.

Титул

1335
  • лат. nos Kazimirus, Dei gracia rex Polonie nec non terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuyavie, Pomeranieque dominus et heres.
  • Ми, Казимир, милістю Божою король Польщі, а також господар і спадкоємець Краківської, Сандомирської, Серадської, Лечицької, Куявської і Поморської земель.
1358
  • лат. nos Kazimirus, Dei gracia Rex Polonie et Russie, nec non Cracovie, Sandomirie, Syradie, Lancicie, Cuyavie, Mazovie, Dobrinie, Pomoranie ducatuum et terrarum verus dominus et heres.
  • Ми, Казимир, милістю Божою Король Польщі і Русі, а також справжній господар і спадкоємець Краківського, Сандомирського, Серадського, Лечицького, Куявського, Мазовського, Добринського і Поморського князівств і земель.
1364
  • лат. nos Kazimirus, Dei gracia rex Polonie ac terrarum Cracovie, Sandomirie, Syradie, Lancicie, Cuyavie, Pomeranie, Russieque dominus et heres.
  • Ми, Казимир, милістю Божою король Польщі, господар і спадкоємець Краківської, Сандомирської, Серадської, Лечицької, Куявської, Поморської і Руської земель.

Цікаві факти

Файл:Krakow nagrobek Kazimierza W.jpg
Надгробок Казимира III у Вавельській катедрі

Див. також

Примітки

  1. а б в г д е Русина О.В. Казимир ІІІ Великий // Енциклопедія історії України... Т. 4. C. 22.
  2. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. III—IV.
  3. Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» // Дрогобицький краєзнавчий збірник, 2009, вип. ХІІІ Шаблон:Webarchive. — С. 25.
  4. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі Шаблон:Webarchive (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — К. — 2009. — № 5 (488) (вер.-жовт.). — С. 34—35.
  5. Михайловський В. Васальні стосунки князів Коріатовичів із Казимиром ІІІ та Людовіком Угорським Шаблон:Webarchive // Український історичний журнал. — К. — 2010. — № 4 (493) (лип.—серп.). — С. 4—14. — ISSN 0130-5247.
  6. Осіпян О. Соціальна циркуляція минулого й історичні уявлення… // Український історичний журнал. — К. — 2015. — № 6. — С. 137, 145.
  7. Петрик А. Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ Держави Шаблон:Webarchive. — С. 53.
  8. Войтович Л. Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинської держави Шаблон:Webarchive. — С. 124.
  9. Потимко О. Розвиток медицини у Львові в XIV—XVIII ст.: література, проблеми, дискусії Шаблон:Webarchive. — Львів, 2012. — С. 66, 73, 201. — (Львівські історичні праці. До­слідження. Вип. 4). — ISBN 978-966-02-6500-4.
  10. Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів // Старий Луцьк. — 2009. — С. 38. — ІSBN 961-361-013-1.
  11. Русина, с. 22.
  12. Мицько, І. Дмитро Дядько: генеалогічний етюд // Zbruč.
  13. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки… — С. 176.
  14. Ісаєвич Я. До історії титулатури володарів у Східній Європі // Княжа доба: історія і культура. — 2008. — Вип. 2. — С. 22.
  15. Галицько-Волинська держава. Вишеградський договір
  16. Музиченко Я. Ідеологія коштовного металу // Україна молода. — 2016. — № 102 (5095) (16 серп.). — С. 10. (Спадщина)
  17. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 26—27.
  18. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів&nbsp: Каменяр, 1998. — іл. — С. 44. — ISBN 966-7255-01-8.
  19. Abraham W. Antoni, ruski metropolita halicki // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 135—136. — Reprint — Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840 Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  20. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  21. Kieniewicz S. Sapieha Leon h. Lis (1803—1878) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 80. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  22. Дідковський А.Україна і Жиди. — США, 1968. — С. 12.
  23. Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011. — іл. — С. . — ISBN 978-617-629-024-7.

Джерела

  • Войтович Л. Казимирівська легенда: подолання стереотипів // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), Л. Винар, Л. Войтович, Г. Гмітерек та ін. — Вип. ХІХ-XХ. — Дрогобич : Коло, 2017. — С. 95—117.
  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
  • Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV.
  • Казімір ІІІ Великий // Шаблон:Публікація — Т. 3. — С. 919.
  • Русина О. В. Казимир III Великий // Шаблон:ЕІУ
  • Категорія:Довідник з історії України
  • Kochanowski J. K. Kazimierz Wielki. — Warszawa, 1900.
  • Paszkiewicz H. Polityka ruska Kazimierza Wielkiego. — Warszawa, 1923.
  • Kaczmarczyk Z. Monarchia Kazimierza Wielkiego. — Poznań, 1939—1946. — T. 1–2.
  • Dąbrowski J. Kazimierz Wielki twórca Korony Królestwa Polskiego. — Wrocłаw–Warszawa–Kraków, 1964.
  • Kaczmarczyk Z. Polska czasów Kazimierza Wielkiego. — Kraków, 1964.
  • Knoll P. W. The Rise of the Polish Monarchy: Piast Poland in East Central Europe, 1320—1370. — Chicago–London, 1972.
  • Wyrozumski J. Polska-Węgry i sprawa Rusi halicko-wlodzimierskiej za Kazimierza Wielkiego // Europa środkowa i wschodnia w polityce Piastów. — Toruń, 1997.

Посилання

Шаблон:Ci

Шаблон:Королі Польщі Шаблон:Бібліоінформація Категорія:Королі Польщі Категорія:Куявські П'ясти Категорія:Поховані в катедрі Вавеля Категорія:Люди на банкнотах