Грушевський Михайло Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
Шаблон:If1
Михайло Сергійович Грушевський
Шаблон:Wikidata
Михайло Сергійович Грушевський

Час на посаді:
28 (15) березня 1917 [1] — 29 квітня 1918
Попередникпосада заснована
Наступникпосада скасована; Павло Скоропадський як Гетьман всієї України

Народився{{wikidata/p569||{{{дата смерт
Шаблон:Wikidata/p19
ПомерШаблон:Wikidata/p570
Шаблон:Wikidata/p20
ГромадянствоШаблон:UNRШаблон:URSR
ПідданствоШаблон:RUSold
Національністьукраїнець
Політична партіяУПСР
БатькоСергій Грушевський
МатиГ. З. Опокова
ДружинаМарія-Іванна Грушевська
ДітиКатерина Грушевська
Релігіяправославний
Особистий підпис120px
Михайло Сергійович Грушевський на сайті Верховної Ради

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Роботи] у Вікіджерелах

15px [{{localurl:Ошибка скрипта: Модуля «Wikidata/Interproject» не существует.}}?uselang=uk Висловлювання] у Вікіцитатах

15px [{{localurl:Commons:Category:{{#property:P373}}}}?uselang=uk Медіафайли] у Вікісховищі

Категорія:Персоналії за алфавітом

Шаблон:Однофамільці

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський Шаблон:Життєпис — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (19171918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, дійсний член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (18971913), завідувач кафедри історії Львівського університету (18941914), автор понад 2000 наукових праць.

Біографія[править]

Докладніше: Грушевські

Дитинство та юнацтво[править]

Сергій Федорович та Глафіра Захарівна Грушевські з дітьми. Зліва направо: Захар, Ганна, Федір, Михайло. Ставрополь, бл. 1876 р. Михайло Сергійович Грушевський народився Шаблон:ДН року в містечку Холм, нині Люблінське воєводство Польщі, за тодішнім адмінподілом — Королівстві Польському, Російська імперія.

Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією батько здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати — Глафіра Захарівна Опокова, походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуттяШаблон:Sfn.

Дід Михайла Грушевського — Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[2].

Історик народився і провів перші три роки свого життя: «в піарських будинках, де містилась семінарія і мав своє помешкання мій батько». Йдеться про будинок колишнього монастиря ордену піаристів та організовану ними на Люблинській вулиці школу для шляхетської молоді. Михайло був охрещений першим православним настоятелем церкви Іоанна Богослова в Холмі — протоієреєм Яковом Крашановським. Хрещення відбулося або в самій церкві, або поруч на плебані. Хресними батьками стали дружина Ф. Лебединцева — Юлія (з відомого київського роду Григоровичів-Барських; нар. 1839 р. — пом. 1868 р. у Холмі) та Федір Кокошкин, комісар комісії селянських справ у Красноставі[3].

Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р. 1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїхала на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870–1878), згодом — до Владикавказа (1878–1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читав твори Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло написав свої перші оповідання, які надіслав до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінив. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, опублікував свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»Шаблон:Sfn.

Навчання[править]

Михайло Грушевський. Київ, кінець 1880-х — початок 1890-х рр. У липні 1886 року Грушевський написав письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультетуШаблон:Sfn.

Роки навчання Грушевський згадував з певним розчаруванням, то був час занепаду Київського університету. Російська влада нещодавно провела університетську реформу, аби не допустити «вільних» думок у студентів. Викладачі, втомлені численними нагінками та можливістю переслідування з боку влади, намагались уникати співпраці зі студентамиШаблон:Sfn.

В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За його керівництва, Грушевський написав чимало невеликих історичних есе, зокрема, статтю «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» (1887), що була опублікована різними газетами й журналами. На третьому курсі Грушевський написав наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 року було відзначено золотою медаллюШаблон:SfnШаблон:Sfn.

Протягом 18901894 років — професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У цей час Грушевський їздив у наукові подорожі до Москви та Варшави, аби працювати у місцевих архівах. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки».

Наприкінці свого університетського навчання, Грушевський долучився до українського руху. Володимир Антонович ввів його до складу київської «Громади», таємної організації, що згуртувала довкола себе справжніх патріотів України. У межах громадівської діяльності, Грушевський опікувався українським гуртком у київській духовній семінарії. У нього вдома часто відбувались таємні сходини семінаристівШаблон:Sfn.

Львівський період[править]

Михайло Грушевський на початку 1890-х років Марія та Михайло Грушевські у рік одруження Переїхавши 1894 року з Києва до Львова, він за рекомендацією Володимира Антоновича призначений на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи Львівського університетуШаблон:Sfn. ( Це була окрема кафедра, де вивчалася історія України, але дозволини акцентувати на такій назві в навчальній установі поляки не могли.). 12 жовтня 1894 Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити всіх охочих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року.

Учасники з'їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський (старший). Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896–1913). Грушевський залучив до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. Він займався редагуванням «Записок Наукового товариства імені Шевченка», і саме завдяки його організаторським здібностям вдалося видати більш ніж 100 томів. У цей час він познайомився з Іваном Франком і разом вони привернули міжнародну увагу до україністикиШаблон:SfnШаблон:Sfn.

На початку 1897 року Михайла Грушевського обрали головою НТШ (1897–1913). Під його керівництвом розроблені статути НТШ (1896, 1898, 1901, 1903, 1904 років), в основу яких були покладені суто наукові, а не політичні й культурні завдання, що викликало опозиційні настрої щодо нього. Реорганізуючи НТШ в академічну установу світового рівня (створення бібліотек, музеїв, збирання архівного матеріалу), Грушевський сприяв переходові української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України та створив власну наукову школу (Іван Крип'якевич, Василь Герасимчук, Степан Томашівський, Іван Джиджора, Михайло Кордуба, Іван Кревецький, Омелян Терлецький), яка виконувала освітню (підготовка істориків-професіоналів) і дослідницьку (вивчення широкого кола проблем історії України) функціїШаблон:Sfn.

26 травня 1896 року в церкві святого Миколая в містечку Скала (нині смт Скала-Подільська) Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською.

Протягом 1897–1898 років Грушевський написав 1-й том своєї фундаментальної праці — «Історія України-Руси», наприкінці 1898 року ця робота була надрукована у Львові. Незабаром Грушевський видав ще два томи своєї праці. Ця робота була щиро прийнята в Галичині, проте заборонена російським урядом.

Перебуваючи в Галичині, Грушевський намагався триматися осторонь від політики, проте 1899 року він разом із Іваном Франком увійшов до Української національно-демократичної партії та очолив міське відділення. Але незабаром, через небажання відлучатись від наукової роботи, вийшов із неїШаблон:Sfn.

1898 року товариству пожертвував 80 тисяч корон професор хірургії Військово-медичної академії в Петербурзі Павло Пелехин, а згодом ще 10 тисяч. За ці кошти було придбано у Львові будинок, де розташувались друкарня й палітурня. Паралельно з розширенням матеріальної бази НТШ дедалі активніше розгортало наукову діяльність, яка особливо пожвавилась після приїзду до Львова М. Грушевського. Але ще до цього заходами О. Кониського було започатковано видання «Записок НТШ», перший том яких під редакцією Ю. Целевича вийшов наприкінці 1892 року.

Для розвитку української літератури Грушевський разом з Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник» (Львів, 1898–1905, Київ, 1905–1907), був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899 рік).

1904 року власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. КоломияШаблон:Sfn.

Восени 1905 року Михайло Грушевський виїхав на Україну, де відвідав Київ, Одесу та Харків.

Повернення до Києва[править]

Михайло Грушевський на початку XX століття Революційні події в Росії 1905 року, що призвели до послаблення політики царату щодо національного розвитку українців, а також тиск польських чиновників зумовили повернення Грушевського до Києва.

Влітку 1906 року Грушевський виїхав до Петербурга, де тоді працювала Державна дума, і взяв активну участь у діяльності Української Фракції, Українського Клубу та у роботі редакції заснованого тоді «Украинского Вестника».

Наприкінці 1906 року до Києва було перенесене видання «Літературно-наукового вістника» і Грушевський опублікував у ньому статті присвячені українському рухові. Був одним із організаторів та редакторів газети «Рада» (1906 рік) і часопису «Україна» (1907–1914). Після організації Українського Наукового Товариства в Києві весною 1907, був обраний його головою. Водночас Грушевський очолював і львівське товариство, постійно перебуваючи то у Києві, то у Львові.

У вересні 1907 за участі Грушевського, що увійшов до його керівництва, було створене нелегальне позапартійне українське громадське об'єднання — Товариство українських поступовців, що згуртувало сили українства й до 1917 року було єдиною діяльною українською організацією ліберального напряму. Свою політичну платформу Грушевський базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії УкраїниШаблон:Sfn.

Початок Першої світової війни Грушевський зустрів у своєму маєтку в селі Криворівня в Карпатах. Через воєнні дії він не зміг одразу вирушити до Києва. Його маршрут проліг через Угорщину, Австрію, а далі Румунією, що на той момент була нейтральною державою.

Повернувся історик до Києва 22 листопада 1914 року. Російська влада була вороже налаштована до вченого, наказ по губернському жандармському управлінні про його ув'язнення був датований ще 30 серпня 1914 року. 28 листопада 1914 року Грушевського заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільцівШаблон:Sfn. Утримували його у Лук'янівській в'язниці до 18 лютого 1915, за цей час його допитували не менше 16 разів. Слідство вів підполковник Самохвалов.

Відправлений на заслання до Симбірська (нині м. Ульяновськ) власним коштом у супроводі одного конвоїра, куди прибув 22 лютого 1915 року. Склав головування в УНТ. Завдяки клопотанню Петроградської академії наук, Грушевському було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою з забороною викладацької діяльності. До Казані Грушевський переїхав з родиною 2 вересня 1915 року.

31 березня 1916 року вчена рада Львівського університету позбавила його посади професора. У вересні 1916 року переїхав до Москви, де розгорнув активну громадсько-політичну діяльність. Відновив роботу московської філії Товариства українських поступовців, брав участь у роботі видавництва «Украинская жизнь». Прагнув об'єднати опозиційні українські сили. Продовжував наукову роботу, працював в архіві МЗС Росії, Румянцевській бібліотеці (нині Російська державна бібліотека) над матеріалами до 8-го тому «Історії України-Руси»Шаблон:Sfn.

Волю йому принесла Лютнева революція у Петрограді.

У Центральній Раді[править]

1917 рік[править]

Михайло Грушевський на військовому параді у Києві взимку 1917 р. Шаблон:OldStyleDate року в Києві почалося формування Української Центральної Ради, яка Шаблон:OldStyleDate заочно обрала Грушевського головою (це рішення було одностайно підтверджене Шаблон:OldStyleDate на Всеукраїнському національному конгресі). Грушевський приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів. Викликаний телеграмою, Шаблон:OldStyleDate він повернувся з Москви до Києва. У Києві намагався надати стихійному українському рухові організованості, ставив питання про культурне відродження українського суспільства (заснування національних шкіл, політичних товариств). Шаблон:OldStyleDate виступив на Київському кооперативному з'їзді з вимогою національно-територіальної автономії України у федеративній Російській республіці, вважаючи це найближчим шляхом до самостійності УкраїниШаблон:Sfn.

Михайло Грушевський вперше головує на засіданні Центральної Ради 28 березня. «Збори вітають п. Грушевського», – відзначено в протоколі. З його поверненням багато хто пов’язував надії на припинення суперечностей й об’єднання демократичних сил. Володимира Науменка обирають заступником голови Центральної Ради. [4]

Шаблон:OldStyleDate Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. Звернувся до всіх українців із закликом самостійно організовуватися та братися до негайного закладення підвалин автономності. Як голова УЦР добивався від Тимчасового уряду поступок Україні. Шаблон:OldStyleDate збройний переворот більшовиків у Петрограді й невизнання ними УЦР поклали край сподіванням Грушевського про перетворення Росії на федеративну республіку. Шаблон:OldStyleDate УЦР під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну РеспублікуШаблон:Sfn.

1918 рік[править]

Наступ більшовиків на Київ викликав появу IV Універсалу УЦР. Шаблон:OldStyleDate року (фактично — Шаблон:OldStyleDate) на засіданні УЦР під головуванням та на пропозицію Грушевського УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. Шаблон:OldStyleDate разом з урядом УНР Грушевський залишив Київ, а Шаблон:OldStyleDate прибув до Житомира, де добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військової допомоги в боротьбі з більшовиками. На пропозицію Грушевського Шаблон:OldStyleDate на засіданні Малої ради в Коростені гербом УНР був затверджений Тризуб. 9 березня 1918 року Грушевський вернувся до КиєваШаблон:Sfn.

По поверненні до Києва, Грушевський приділяв значну увагу конституційному процесові в Україні. Під його керівництвом розроблено Конституцію незалежної УНР (утверджена 29 квітня 1918 року), згідно з якою верховним органом влади УНР проголосили Всенародні збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу в УНР і формували вищі органи виконавчої та судової влади. Скликати Всенародні збори і проводити їх мав голова, обраний Всенародними зборамиШаблон:Sfn.

29 квітня в Києві відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського. У зв'язку з державним переворотом, здійсненим Скоропадським, Грушевський перейшов на нелегальне становище. У підпіллі займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, при цьому обстоював думку, що її необхідно засновувати на базі УНТ. Відмовився від пропозиції увійти до складу академії, створеної гетьманом Скоропадським.

У цей час Грушевський написав 4, 5 і 6-ту частини «Всесвітньої історії», а також праці «Старинна Історія. Античний світ», «Середні віки Європи».

1919 рік[править]

На початку лютого 1919 року, після здобуття Києва більшовиками, Грушевський виїхав до Кам'янця-Подільського, де видавав часопис «Життя Поділля». У березні переїхав до Станіслава (нині м. Івано-Франківськ), що був столицею Західної області Української Народної Республіки. У цей час завершив написання підручника під назвою «Історія України, приладжена до програм вищих початкових шкіл і низших класів шкіл середніх», опублікований у 1919 роціШаблон:SfnШаблон:Sfn.

Еміграція[править]

У березні 1919 року емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність.

Був одним із засновників громадської міжнародної організації — комітету незалежної України та заснував Український соціологічний інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні). У цей час Грушевський переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921)Шаблон:Sfn.

25 серпня 1921 року повідомлено про розкол у таборі Українських лівих есерів за кордоном та створення двох груп: на чолі з Грушевським у Відні та на чолі з М. Шаповалом — у Празі.

4 вересня 1921 року в харківській газеті «Вперед» повідомлено, що ЦК Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) виключив Грушевського з рядів партії, заявивши, що його виїзд до УСРР став зрадою партії, оскільки Грушевський не погодився з рішенням про рееміграцію з ЦК УПСР [1]. Частина керівників ЦК КП(б)У схвально поставилася до можливого повернення М. С. Грушевського, про що свідчило запрошення приїхати на батьківщину, передане Михайлу Сергійовичу членами делегації УРСР на радянсько-польських перемовинах в Ризі в лютому 1921 року.

Перебуваючи в еміграції, Грушевський, в свою чергу, мав можливість переконатися в байдужості керівників європейських країн до українських подій. Тому не дивно, що, не знайшовши підтримки на Заході, М. Грушевський, починаючи з 1920 року, шукає шляхи зближення з більшовицьким керівництвом України, пише листи С. Косіору та Х. Раковському (тодішньому голові РНК УСРР), пропонуючи їм співпрацю в разі, якщо йому буде дозволено повернутися в Україну для продовження наукової роботи. Своєю владою більшовицькі лідери ні з ким ділитися не збиралися, проте в поверненні на батьківщину такого авторитетного вченого і громадського діяча ліберально-соціалістичних поглядів, як Грушевський, вони були зацікавлені. У жовтні 1922 року Секретаріат ЦК КП(б)У спеціально розглядав питання «Про української еміграції». З повідомленнями виступили представник УРСР в Чехословаччині [[Левицький Михайло Васильович (дипломат) |М. Левицький]] і заступник наркома закордонних справ УРСР Я. Яковлєв. На еміграції Грушевський проводив роботу над великим науковим проектом — багатотомною «Історією української літератури». Перші томи цієї роботи були надруковані в 1923 році, останній, 6-й том, лишився в рукопису і був надрукований тільки в 1995 році[5].

Грушевський — академік[править]

1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року з сім'єю переїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях. При цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи в Україні був створений комітет, секретарем якого був призначений Володимир Барвінок. Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 19241931 роках очолював історичні установи ВУАН.

14 квітня 1926 року Політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на посаду президента ВУАН. 3 жовтня 1926 року відбулося урочисте вшанування Грушевського у зв'язку з 60-літтям від дня народження та 40-літтям наукової діяльності. 12 січня 1929 року загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 року на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історіїШаблон:Sfn.

З осені 1929 року почався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді — грудні 1929 року сесія Ради ВУАН ліквідовувала комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933 року). У вересні 1930 року закрито НДКІУ. 11 грудня цього ж року партійний осередок ВУАН ухвалив рішення про посилення ідеологічної боротьби з Грушевським і його теоріями шляхом читання рефератів із критикою його поглядів. У січні 1931 року на засіданні історичних установ ВУАН замість історичної секції, очолюваної Грушевським, створено історичний цикл. Більшість співробітників і учнів Грушевського було заарештовано й засланоШаблон:Sfn.

7 березня 1931 року Грушевський переїхав до Москви.

Останні роки життя та смерть[править]

Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого.

23 березня 1931 року Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами ув'язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом — з огляду на його… смерть.

Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у м. Кисловодськ (Ставропольський край, РРФСР, СРСР, нині РФ) і несподівано захворів на карбункул. Операцію з його видалення провів головний лікар місцевої лікарні, який хірургом не був, а перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом[6]. Помер від сепсису (зараження крові) через три дні після операції. Серце зупинилось о другій годині дня.

Наступного дня газета «Вісті» вмістила повідомлення від Ради Народних Комісарів УСРР про смерть Грушевського. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України — Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім'ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб на місяць».

Тіло Грушевського перевезли до Києва, поклали в головній залі Української Академії Наук, а 29 листопада відбулися похорониШаблон:Sfn. Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 6, біля Вознесенської церкви). Автори пам'ятника скульптор Іван Макогон і архітектор Василь Кричевський.

Політичні погляди[править]

Грушевський мав неоднозначну точку зору щодо незалежності України та більшовицького перевороту в Петербурзі. Він отримав основну вищу освіту в російських навчальних закладах, перші політичні кроки робив у 1894–1914 роках, працюючи у Львівському університеті, але згодом все більше уваги приділяв Києву.

Грушевський схилявся до думки, що Російська імперія з часом має демократизуватись і перетворитись на федеративну державу. Повернувшись у результаті Лютневої революції до Києва після сибірського заслання, Грушевський очолив Центральну Раду. Він вважав, що Україна має стати частиною нової федеративної російської держави, і лише наступ більшовиків у січні 1918 року примушує Михайла Сергійовича із соратниками оголосити незалежність.

Протягом всієї помітної політичної діяльності Грушевський мав різні точки зору на майбутнє країни. Так, під час Гетьманату він відхиляє пропозицію Скоропадського очолити Академію наук України, згодом виявляє прихильність до радянської влади, налагоджує контакти з II інтернаціоналом. Після ліквідації Української держави Грушевський, незважаючи на відомі вже тоді репресії проти українського народу, звертається до більшовиків із пропозицією повернення до Радянської України[7].

Природоохоронні погляди[править]

Як історик, М. Грушевський прийшов до висновку про надзвичайну агресивність і ту дорогу ціну, якою було оплачено прогрес цивілізації. Від цього він зробив крок до констатування хибності антропоцентризму і визнання факту повального гноблення природи людиною. Свої екологічні погляди він виклав в оповіданні «На горах», в якому відчувається вплив діячів європейської природоохрони початку ХХ ст.: Гуго Конвенца, Григорія Кожевникова та Яна Павліковського[8].

Міф про президентство[править]

У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського — президента УНР, запроваджений Дмитром ДорошенкомШаблон:Sfn. Міф прижився в публіцистиці й у науковій літературі.

Грушевський не був президентом Української Народної Республіки, адже такої посади в УНР не існувало. Також її не передбачала Конституція, яка була ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР.

Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим, що ще одне значення слова президент — голова. Зокрема Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою мовою «President du Parlament D'Ukraine» (президент парламенту України — тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради України), а також пізніше підписувався «колишній президент Української Центральної Ради». В протоколах засідань Ради він називався українським словом «голова». Таким чином Грушевський був не головою УНР, а головою Центральної Ради УНР. Найповніший реєстр усіх, хто титулував його президентом, склав історик Павло Усенко у праці «Чи був Михайло Грушевський президентом України?»Шаблон:Sfn.

Кінематографічне зображення[править]

Образ Михайла Грушевського можна бачити у декількох художніх кінофільмах, які з радянських позицій зображали встановлення влади більшовиків на теренах України. Його показано там (з більшою чи меншою портретною схожістю) як представника «ворожого табору», що чинить опір робітничо-селянським масам.

Першим таким фільмом став «Арсенал» Олександра Довженка. Оскільки цю кінострічку було знято у 1928 році, коли Грушевський був дійсним членом ВУАН, на екрані з'являється символічний персонаж — голова на Першому всеукраїнському з'їзді показаний таким чином, що з обличчя видно лише велику сиву бороду.

Михайло Грушевський фігурує як дійова особа у кінострічках «Правда» Віктора Добровольського та Ісака Шмарука, 1957 рік (виконавець Сергій Петров), «Киянка» Тимофія Левчука, 1-ша серія, 1958 рік (виконавець ролі в титрах не вказаний), «Мир хатам, війна палацам» Ісака Шмарука, 1970 рік (виконавець ролі Олександр Гай).

За доби незалежної України створено низку документальних фільмів, присвячених життю та діяльності Михайла Грушевського.

Михайло Грушевський також показаний у фільмі «Таємний щоденник Симона Петлюри». Роль Михайла Грушевського зіграв відомий актор Богдан Бенюк.

Ушанування пам'яті[править]

Кабінет Міністрів України 22 лютого 2006 року заснував академічну стипендію імені М. С. Грушевського для студентів та аспірантів вищих навчальних закладів, що призначається студентам та аспірантам державних вищих навчальних закладів денної форми навчання, які найбільше відзначилися в навчальній та науковій роботі, починаючи з другого курсу.[9]

Пам'ятники, барельєфи, портрети[править]

Шаблон:Докладніше Стінопис з найбільшим у світі портретом Михайла Грушевського

У Києві, Луцьку, Барі і Козятині Вінницької області, Долині Івано-Франківської області, Червонограді Львівської області та у Львові споруджено пам'ятники Михайлові Грушевському.

У двоповерховому будинку в Києві по Володимирській вулиці, 35 у 1927–1930 роках працював Михайло Грушевський, про що свідчить барельєф, встановлений на фасаді. Зараз у цьому будинку міститься громадська приймальня Служби безпеки України.

Михайлові Грушевському відкрито меморіальні дошки у Відні, Празі, Варшаві, Холмі, Тбілісі, Казані[10], Москві[11].

У 2015 році в центрі Києва на фасаді будинку за адресою вул. Січових Стрільців, 75 намалювали стінопис з найбільшим у світі портретом Михайла Грушевського. Площа стінопису склала 160 м²[12].

21 вересня 2016 року в Холмі на його честь урочисто освятили хрест, розташований поруч із холмською кафедральною православною церквою святого Івана Богослова, у якій був охрещений Михайло.[13]

У січні 2017 року в Ужгороді відкрили пам'ятну дошку на честь М. Грушевського[14]. Також меморіальну дошку на честь Грушевського було встановлено у Хмельницькому[15].

Зображення на грошових знаках[править]

Портрет Михайла Грушевського зображено на банкноті номіналом 50 гривень та на пам'ятних монетах 1996, 2006 та 2016 років.

Об'єкти, названі іменем Грушевського[править]

Шаблон:Докладніше Ім'я Михайла Грушевського носить багато вулиць, проспектів та площ в Україні. Зокрема, на вулиці Михайла Грушевського в Києві розташовані будівлі Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Є проспект Грушевського в Кам'янці-Подільському та Луцьку, вулиця Грушевського в Хмельницькому, Одесі, Львові, Дрогобичі, Вінниці, Івано-Франківську, Житомирі, Дніпрі (з 2015 р.), Чернівцях, на якій розташоване, зокрема, приміщення ОДА. Також ім'я Грушевського присвоєно Барському гуманітарно-педагогічному коледжу. До 130-річчя Грушевського перевидано монографію «Барське староство», яка була його магістерською дисертацією.

Музеї Михайла Грушевського[править]

Михайло Грушевський писав у «Споминах»:

« «Я любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї і линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя. То це було тому, що, як-не-як, був властиво одинокий пункт, де я міг зв'язуватися з українською стихією, дотикатися до української природи, до її культури… Я кохався у тому селі, що наверх мало усі українські прикмети: чепурненькі хатки, солом'яні стріхи, садки, городи, перелази, зарослі вербами береги…» »

На 140-річчя Грушевського відродилося його ім'я і в селі Сестринівка (Козятинський район, Вінницька область) — на матеріалах шкільного музею відкрито новозбудований музей Михайла Грушевського. Первинна споруда — хата діда, пам'ятка історії, не збереглася — розсипалася за останні роки.

Відтворений будинок невеликий — 6×9 м (оригінальний будинок мав розміри 12×17 м). Там розмістилося багато унікальних речей, серед яких є метрична книга місцевої церкви, де записана Глафіра Захарівна: її хрестини та вінчання.

У часи незалежності відкрито музеї Грушевського у Львові, в Івано-Франківській області, у Києві.

Оцінка діяльності[править]

Шаблон:Докладніше Тривалий час Грушевський був прихильником автономії України в складі Росії.

Бжеський Роман (псевдонім Млиновецький Р.) вважав його «завзятим ворогом» українського націоналізму[16].

Зображення[править]

Праці[править]

Повне зібрання творів[править]

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Докладніше

Повне зібрання творів М. Грушевського — найповніше 50-томне видання творчої спадщини видатного вченого і громадського діяча (всі опубліковані й неопубліковані твори, його епістолярна, мемуарна спадщина й архів).

Кожний окремий том упорядковують фахівці з інститутів археографії, археології, історії України, літератури, співробітники архівних установ і музеїв Львова та Києва.

У першому томі кожної серії вміщена вступна стаття, яка досліджує окремий напрям діяльності вченого. Закінчуються томи коментарем, примітками і покажчиками.

Художня спадщина[править]

  • Предок (збірка)Шаблон:Недоступне посилання — Книгу «Предок»[17] складають найяскравіші твори з художньої спадщини видатного вітчизняного історика і вченого, одного з найбільших поборників української духовності Михайла Грушевського. Ці твори розкриють ще одну непересічну сторінку його могутнього обдарування — талант белетриста. Провідна тематика — історичні сюжети, роздуми, соціально-побутові картини з життя українського народу.

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. 28 березня – відбулося засідання Української Центральної Ради, яке вперше очолив Михайло Грушевський
  2. Олексій Ясь. Михайло Грушевський у колі родинного середовищаШаблон:Недоступне посилання
  3. Парнікоза, Іван (14.10.2017). "Холм та Холмщина – подорож для українця. Частина 5. Від Русі до України". http://h.ua/ (in українська). h.ua. Retrieved 14.10.2017.  Check date values in: |access-date=, |date= (help)
  4. Засідання Центральної ради 28 березня
  5. Панькова Світлана. Біографія Михайла Грушевського
  6. Голод Ігор. Історик не політик? Грушевський розбудив країну… і приспав // Історична правда. — 2011. — 29 вересня.
  7. Кралюк, Петро. "Трагічне русофільство Михайла Грушевського". Радіо Свобода. Retrieved 2016-11-27. 
  8. "НА ГОРАХ (екологічний погляд М. С. Грушевського)". http://h.ua/ (in українська). http://h.ua/. 13.10.2017. Retrieved українська.  Check date values in: |access-date=, |date= (help)
  9. постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 209 «Про академічну стипендію імені М. С. Грушевського для студентів та аспірантів вищих навчальних закладів»
  10. У Казані увічнили пам'ять про Грушевського // Газета по-українськи. — 2006. — № 214. — 25 вересня.
  11. Незалежний сайт діаспори «Українці Росії Кобза».
  12. У Києві на фасаді будинку намалювали рекордно великий портрет відомого українського політика // 5 канал, 22 листопада 2015.
  13. У Холмі освятили хрест на честь Михайла Грушевського.
  14. В Ужгороді відкрили барельєф Михайла Грушевського
  15. https://khm.depo.ua/ukr/khm/u-hmelnickomu-vidkrili-memorialnu-doshku-grushevskomu-foto-20171107671454 У Хмельницькому відкрили меморіальну дошку Грушевському (ФОТО)
  16. Бжеський Р. Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917–1918 рр. — Торонто: Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — С. 46.
  17. У електронній бібліотеці ЧТИВО

Посилання[править]

Джерела[править]

Шаблон:Стовпці

Шаблон:PD-письменник

Шаблон:УНР2 Шаблон:Керівники українського парламенту Шаблон:Грушевські Шаблон:Пам'ятники Михайлові Грушевському Шаблон:Бібліоінформація

Категорія:Українські історики Категорія:Українські письменники Категорія:Українські соціологи Категорія:Українські редактори Категорія:Члени Київського товариства старожитностей і мистецтв Категорія:Члени Історичного товариства імені Нестора-Літописця Категорія:Члени Чеської академії наук і мистецтв Категорія:Науковці Львівського університету Категорія:Професори Категорія:Голови НТШ Категорія:Академіки Всеукраїнської академії наук Категорія:Академіки АН СРСР Категорія:Дослідники історії України Категорія:Історики держави і права Категорія:Антинорманісти Категорія:Політики України Категорія:Діячі УЦР Категорія:Українські масони Категорія:Уродженці Холма Категорія:Померли в Кисловодську Категорія:Померли від зараження крові Категорія:Поховані на Байковому кладовищі Категорія:Люди на банкнотах України Категорія:Депутати Українських Установчих Зборів Категорія:Депутати Трудового конгресу України Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці Категорія:Надпопулярні статті Категорія:Люди на марках Категорія:Люди на монетах України Категорія:Уродженці Холмщини Категорія:Члени Всеросійських установчих зборів