Вільнюс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
Шаблон:Картка/рядки
Шаблон:IfemptyШаблон:If1Шаблон:Checkwd

Категорія:Населені пункти за алфавітомОшибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied

[[Зображення:Grand Coat of arms of Vilnius.png|Шаблон:Ifempty|Герб]] [[Зображення:Шаблон:Ifempty|Шаблон:Ifempty|Прапор]]
Шаблон:Ifempty Шаблон:Ifempty
Шаблон:Картка/рядкиШаблон:Картка/рШаблон:Картка/рШаблон:Картка/рядки

Шаблон:If1 Шаблон:Картка/р Шаблон:Картка/р

Ві́льнюс (лит. Vilnius, до 1939 Ві́льно, Шаблон:Lang-be-tarask, пол. Wilno, староукр. Вильна[1], Вільна) — столиця Литви і найбільше місто країни, розташоване на річці Няріс. 527 930 мешканців (2013 рік).

Назва

Назва (лит. Vilnius, біл. Вільня), старовинна українська назва — Вільно (Вільне), сучасна — Вільнюс, за деякими джерелами походить від назви річки Вільня, на якій стоїть місто.

У стародавніх історичних джерелах переважає назва Вільня, Wilna, Vilna. У пам'ятках писемності, починаючи з XIV ст., використовується форма Wilno, Vilno та інші назви. У литовських пам'ятках писемності 1595, 1600, 1653 та пізніших років трапляється варіант Vilnius.

Історія

На первісній території міста розкопано поселення 4 тис. до н. е. Перша писемна згадка про місто міститься в посланнях великого князя литовського Гедиміна, в них Вільнюс називається столицею великого князя. Костел св. Миколая (зведений до 1387) У 13–14 ст. тут (біля злиття річок на площі 4 га) побудовано три замки. З часів Гедиміна Верхній і Нижній замки стали резиденцією правителів Великого князівства Литовського (ВКЛ). За замки боролися в роки князівських міжусобиць у 1345 та 1381–92. У 1365—1402 рр. ними намагався оволодіти Тевтонський орден. 1390-го під час облоги згорів дерев'яний Кривий замок. Після цих подій і до 1655 року іноземні війська не вступали до замків. У Нижньому замку знаходився палац великих князів литовських (після пожежі 1520 відбудований в стилі ренесансу, знесений на початку 19 ст.) і католицький кафедральний собор (зведений у 1387, сучасний вигляд кін. 18 ст.), а також з 1413-го — резиденція вільнюського воєводи та місцевої адміністрації. Тут збирався сейм ВКЛ, діяли з 1566 року земський суд і гродський суд, з 1588 — Головний литовський трибунал. Після Люблінської унії 1569 замки зберігали статус столиці, але оскільки державні функції ВКЛ значно звузилися, то замки почали занепадати. Збереглися кафедральний собор і залишки Верхнього замку (нині на місці палацу великих князів проводяться археологічніі розкопки).

Формування міста

Вільнюс у 1576 Міське поселення Вільнюс починає формуватися з 13 ст. на лівому березі річки Няріс. У 14–15 ст. воно розростається вздовж доріг на Полоцьк (нині Білорусь), Новгород Великий, Мінськ (нині Білорусь), Москву, ЛуцькЛьвівКрим, Гродно (нині Білорусь) — Краків (Польща), Каунас (Литва) — Кенігсберг (нині Калінінград, РФ) — Данціг (нині Гданськ, Польща). Побудована на початку 16 ст. міська стіна охоплювала площу 100 га, стільки ж займали передмістя. Мешкало близько 20 тис. жителів. Серед них — литовці, вихідці з Русі («Руський кінець» відомий вже наприкінці 14 ст.) та з німецьких міст (Німецька вулиця існувала з 15 ст.), татари (з кін. 14 ст.), мешканці Польщі і євреї (кагал юридично оформився 1636). Таким же строкатим був і конфесійний склад: до 1387 року переважали язичники, до 1323 оселилися францисканці, в часи правління Ольгерда з'явилися православні церкви. Після хрещення Литви у 1387 році Вільнюс став центром католицької єпархії, були побудовані численні католицькі монастирі (бернардинців, бернардинок, домініканців та ін.), кафедральний собор, парафіяльний костел святого пророка Іоанна Хрестителя, костели монастирів. Важливим центром православної культури залишалися монастир Св. Духа та православні церкви міста.

Магдебурзьке право

Панорама міста у 19 столітті У 1387 році міщани одержали право на самоврядування, так зване магдебурзьке право. Управління здійснювалося Радою, яка складалася з литовсько-католицької і русько-православної частин, і війтом, якого призначав великий князь. При владі знаходився патриціат, у 1536 середні прошарки населення утворили своє представництво з 60 мужів, які мали право контролювати Раду. Проте та чи ін. частина міста й передмістя були або в підпорядкуванні великого князя (його місцевої адміністрації), або католицького єпископа з капітулом, або православного архімандрита чи окремих вельмож. У цих юридиках (присудах) діяло земське право. В 17–18 ст. кожен мешканець міста мав сплачувати податки за одним із 5 списків: «магдебурзьке місто», «замковий присуд», «єпископа присуд», «архімандрита присуд», «єврейського кагалу присуд».

Вільнюс знаходився на перехресті торгових шляхів Європи. Торгівля була джерелом багатства міста. Ольгерд звільнив купців від мита на всій території князівства. В січні і серпні тут відбувалися великі ярмарки. У місті зустрічалися купці зі Львова, Кам'янця (нині Кам'янець-Подільський), Києва, міст Польщі, Антверпена (нині Бельгія), Риги (нині Латвія), Новгорода Великого, Стамбула, Нюрнберга (Німеччина) та ін. Розвивалися ремесла, від кінця 15 ст. почали виникати цехи (на серед. 17 ст. їх було близько 40).

Політика ВКЛ відзначалася релігійною толерантністю. В столиці у середині 16 ст. під впливом Реформації утворилися общини лютеран, кальвіністів, аріан. У 30-х рр. 16 ст. у місті працювала друкарня Франциска Скорини. Православне населення об'єдналося в братство, яке діяло при Свято-Троїцькому, а потім Свято-Духівському монастирі, воно мало свою школу, друкарню, яка видавала полемічну та навчальну літературу. Вільнюс відіграв велику роль у розвитку «руської» (укр.-білорус.) культури кін. 16 ст. — 20–30-х рр. 17 ст. У 1569 році до міста запрошений орден єзуїтів, який у 1570 заснував колегіум (з 1579 — академію; нині це Вільнюський університет). Після Берестейської церковної унії 1596 року утворилася община унійців, діяв чернечий орден василіан. Релігійна полеміка та інтелектуальні змагання 2-ї пол. 16 — 1-ї половини 17 ст. сприяли поширенню книговидання (друкарні Академії, Мамоничів, Карцана, василіан та ін.). У 17 — 1-й половині 18 ст. розвивалися в стилі бароко архітектура, мистецтво та література.

Розвиток міста був спочатку уповільнений внаслідок зміни торгової кон'юнктури в Європі та звуження столичних функцій міста після Люблінської унії 1569 року, а згодом перерваний через війни серед. 17 ст. Після захоплення міста російськими військами (1655) воно було пограбоване й розорене, розпочалася епідемія чуми. Великі втрати Вільнюс зазнав під час Північної війни і епідемії чуми 1710–11, пожеж 1748 і 1749 років. Місто не раз відновлювалося, прибували нові мешканці. У 2-й пол. 18 ст. внаслідок культивування ідей Просвітництва, реформи університету, розвитку книговидання Вільнюс перетворився на значний культурний центр регіону. Населення міста брало активну участь у міщанському русі Речі Посполитої під час 4-літнього сейму. У 1794 році Вільнюс був центром повстання у ВКЛ. Міщани організовували загони національної гвардії і протистояли російським військам.

Російська імперія

Велика армія Наполеона біля міської Ратуші, 1846 Після 3-го поділу Польщі (1795) Литва відійшла до Російської імперії. Вільнюс став губернським містом. Проте діяльність університету, Археологічної комісії та її Музею старовини, численних підпільних антиросійських організацій (філомати з участю Адама Міцкевича та ін.), участь вільнюсців у польському повстанні 1830—1831 і польському повстанні 1863—1864 зберегли за Вільнюсом значення центру громадсько-політичного і культурного життя земель колишнього ВКЛ. Однак репресії царського уряду після придушення повстань (закриття університету (1832) й Археологічної комісії (1855), заборона друку литовською мовою латинкою (1864) та ін.) негативно позначилися на розвитку міста.

В останні десятиліття 19 ст. швидко розвивалася промисловість (залізообробна, харчова, легка), зростала чисельність населення (1796 — 17 500, 1859 — 58 200, 1897—154 500, 1909—205 200 осіб). Відбулася полонізація місцевого населення, за рахунок чиновників і військових збільшилася кількість росіян, зросла єврейська община. У 1897 роціі в місті мешкало 2,1 % литовців, 20,1 % росіян, 30,9 % поляків, 40 % євреїв. У громадському житті міста провідне місце посіла російська мова, вживання польської, а особливо литовської натрапляло на перешкоди з боку властей. На межі 19–20 ст. Вільнюс став центром діяльності соціал-демократичних і націоналістичних (литовської, польської і єврейської) партій. Під час революції (1905—1907) у місті відбувся Великий Вільнюський сейм литовського національно-визвольного руху.

Окупації та незалежність

Литовські танки у місті, 1939 У ході I світової війни Вільнюс був окупований німецькими військами. Після завершення війни Литовська Тариба (рада), що засідала у місті 16 лютого 1918 року, проголосила незалежність Литви, а Вільнюс — столицею Литовської республіки. В боротьбі за Вільнюс зіткнулися Литва, Польща і РСФРР. У 1922 році Вільнюс перейшов до Польщі. Литва не визнала прав Польщі на місто. Конституція Литви проголосила місто столицею, спір був винесений на форум Ліги Націй й став причиною конфронтації Литви й Польщі.

Число мешканців у 1939 році досягло довоєнного рівня (209 400). На початку Другої світової війни 19 вересня 1939 місто зайняли радянські війська, 10 жовтня СРСР передав Вільнюс Литві з умовою співробітництва. У місто стали переїжджати державні установи, число мешканців зросло до 270 000, серед них литовці складали тепер бл. 28 %. Влітку 1940 року Литва була окупована радянськими військами й тут була проголошена Литовська Радянська Соціалістична Республіка, столицею якої став Вільнюс. 14– 15 червня 1941 року з міста відправляли на заслання жертви масового радянського терору. 23 червня 1941 року вибухнуло антирадянське повстання. Окуповане гітлерівськими військами місто зазнало руйнувань, жорстоких репресій, методично винищувалося єврейське населення. У роки війни загинуло близько 70 000 мешканців. 13 липня 1944 року місто повторно зайняли радянські війська, місту повернено статус столиці Литовської РСР. Зросла кількість населення (на 1988—577 500 осіб), розвивалася промисловість, зокрема підприємства електроніки та приладобудування ВПК СРСР. Вільнюс став культурним центром Литви. У 1988–89 роках відбулися масові мітинги організації «Саюдис» на підтримку перебудови. Відновлення незалежності Литви відбулося у 1990 роціі.

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Об'єкт Світової спадщини

Географія та клімат

Вільнюс розташований на південному сході Литви (54°41′N 25°17′E) при впадінні річки Вільня до річки Няріс.

Нецентральне розташування міста можна пояснити частою зміною національних кордонів Литви протягом сторіч. Так, за часів Великого князівства Литовського Вільнюс був не лише культурним, а й географічним центром тодішньої держави.

Вільнюс розташований за 312 кілометрів від Клайпеди, міста, що є головним морським портом Литви, так само за допомогою сучасних автомобільних доріг із основними містами країни: Каунас (102 км), Шауляй (214 км) та Панявежис (135 км).

Нинішня площа міста — 401 км². Забудова становить 20,2 % площі, зелені насадження — 43,9 %, вода — 2,1 %.

Клімат у Вільнюсі є перехідним між континентальним та морським. Середньорічна температура становить 6,1 °C. Шаблон:Weather box

Населення

У 2018 році загальна чисельність населення становила 574 147 осіб.

Шаблон:Dem

Етнічний склад населення міста

Місто здавна було багатонаціональним, до того ж історично склалося так, що литовці часто становили його меншість. Так, за даними перепису населення 1897 року, з 154 632 містян 61,847 (40,0 %) євреїв, 47,795 (30,1 %) поляків, 30,967 (20,1 %) росіян, 6,514 (4,2 %) білорусів, 3,131 (2 %)литовців та 4 717 (2,7 %) представників інших національностей, зокрема й українців.

За даними перепису 2001 року, 57,8 % населення Вільнюса становили литовці, 18,7 % поляків, 14 % росіян, 4 % білорусів, та 0,5 % євреїв.

colspan="14" style="background:Шаблон:Колір; color:black"|
Динаміка етнічного складу населення Вільнюса
Рік Литовці
(лит. Lietuviai)
% Поляки
(лит. Lenkai)
% Росіяни
(лит. Rusai)
% Євреї
(лит. Žydai)
% Ґуди
(лит. Gudai)
% Инші % Загалом
1897[2]
3,131
2
47,795
30.1
30,967
20
61,847
40
6,514
4.2
10,792
6.9
154,532
1931[3]
1,579
0.8
128,600
65.5
7,400
3.8
54,600
27.8
1,700
0.9
4,166
2.1
196,345
1959[4]
79,400
34
47,200
20
69,400
29
16,400
7
14,700
6
9000
3,8
236,100
2001[5]
318,510
57.5
104,446
18.9
77,698
14.1
0.5
22,555
4.1
30,695
5.5
553,904
2012[6]
63.2
16.5
12
?
3.5
4.8
535,631
Релігійний склад населення міста

Релігійний склад населення міста станом на 2011 рік:

Католики Православні Старообрядці Лютерани Шаблон:Нп Мусульмани Юдаїсти Инші Атеїсти / не вказали
65,5% 8,9% 1,0% 0,3% 0,2% 0,1% 0,1% 1,0% 22.7%

Транспорт

Через Вільнюс проходять перетинаючі Литву європейські магістралі Е28 (Берлін — Гданськ — Калінінград — Кібартай — Маріямполе — Вільнюс — Мінськ — Гомель ), Е85 (Клайпеда — Каунас — Вільнюс — Ліда — Чернівці — Бухарест — Александруполіс), Е272 (Клайпеда  — Паланга — Шяуляй — Панявежис — Укмерге — Вільнюс)[7].

Місто має міжнародний аеропорт Вільнюс, що розташований всього за 5 км від центру міста і має пряме залізничне сполучення зі станцією Вільнюс.

У Вільнюсі є декілька залізничних станцій, провідна — станція Вільнюс, другорядні — Науйої-Вільня, Паняряй, Вайдотай, Вільнюський аеропорт (станція).

Вільнюс має розвинену систему громадського транспорту; 45 % населення користується громадським транспортом, це один з найвищих показників у Європі[8] Автобусна та тролейбусна мережа є під орудою Vilniaus viešasis transportas. Місто обслуговує понад 60 автобусних, 18 тролейбусних, 6 швидких автобусних (експресів), 6 нічних автобусних маршрутів та лінія фунікулеру[9] Тролейбусна мережа є однією з найбільших у Європі. Понад 250 автобусів та 260 тролейбусів перевозять близько 500 000 пасажирів кожного робочого дня. Студенти, літні люди та інваліди отримують великі знижки (до 80 %) на квитки. Перші регулярні автобусні маршрути були впровадженні в 1926 році, а перші тролейбуси — в 1956 році, фунікулер — в 2003.

Особливості рельєфу і забудови не дозволили впровадити трамвай, функції якого у 1893—1926 роках виконувала конка (конка у Вільно).

Староства

В адміністративно-територіальному плані місто належить до самоврядування міста Вільнюса. Керує ним Рада самоврядування і мер, що обирається Радою; ниніШаблон:Коли мер міста Артурас Зуокас. Територія самоврядування поділяється на 21 староство (лит. seniūnija), території яких частково відповідають частинам міста, що історично склалися, його передмістям і районам нових забудов:

  1. Веркяй (Verkių seniūnija)
  2. Антакальніс (Antakalnio seniūnija)
  3. Пашілайчяй (Pašilaičių seniūnija)
  4. Фабійонішкес (Fabijoniškių seniūnija)
  5. Пілайте (Pilaitės seniūnija)
  6. Юстінішкес (Justiniškių seniūnija)
  7. Віршулішкес (Viršuliškių seniūnija)
  8. Шешкіне (Šeškinės seniūnija)
  9. Шніпішкес (Šnipiškių seniūnija)
  10. Жірмунай (Žirmūnų seniūnija)
  11. Каролінішкес (Karoliniškių seniūnija)
  12. Жверінас (Žvėryno seniūnija)
  13. Грігішкес (Grigiškių seniūnija)
  14. Лаздінай (Lazdynų seniūnija)
  15. Вілкпеде (Vilkpėdės seniūnija)
  16. Науяместіс (Naujamiesčio seniūnija)
  17. Сянаместіс (Senamiesčio seniūnija)
  18. Науйої Вільня (Нова Вільня; Naujosios Vilnios seniūnija)
  19. Панеряй (Panerių seniūnija)
  20. Науїнінкай (Naujininkų seniūnija)
  21. Расос (Rasų seniūnija)

Визначні місця

Гостра Брама (Аушрос Варту) — єдині з дев'яти оборонних воріт Вільнюса, що збереглися донині. У каплиці тут зберігається головна християнська святиня Литви та Білорусі — Остробрамська ікона Божої Матері, одна з небагатьох ікон, на яких Діву Марію зображено без маленького Ісуса.

Ужупіс, або Заріччя — район, із трьох боків оточений річкою Вільняле. Це місце творчих людей: художників, поетів, скульпторів та майстрів альтернативного мистецтва, їхніх студій та музеїв. Вони оголосили цю землю республікою й написали власну Конституцію, яку вибили на пластинах у кафе «Рідні стіни». Серед її положень: людина «не має права зазіхати на вічність», «має право нічого не розуміти», «не має права на насильство»…[10]

Інші примітні пам'ятки :

Освіта, культура

Українці, пов'язані з містом

Особи, пов'язані з містом

Міста-побратими

<div class="thumb tnone" style="margin-left: auto; margin-right:auto; width:100%; max-width:Ошибка выражения: неопознанный символ пунктуации «[»px;">

Див. також

Примітки

  1. Шаблон:Ru icon г. Вильна Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г.
  2. Der Große Brockhaus. 15th edition, vol. 20, Leipzig 1935, p. 348.
  3. Timothy Snyder, The Reconstruction of Nations, p. 92-93, 2003 New Haven & London, Yale University Press, ISBN 978-0-300-10586-5
  4. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  5. Statistics Department of LithuaniaШаблон:Недоступне посилання
  6. Вильнюс. Путеводитель. — Вильнюс: Vizualinių komunikacijų studija. — С. 9. — 100 с.
  7. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  8. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  9. Марина Гнатенко: Чари Чурльоніса// Український тиждень № 45 (158) від 5 листопада 2010 [1]
  10. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—192 роки): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — 228 с. — ISBN 966-8201-26-4.
  11. Перебування Тараса Шевченка у Вільно (Вільнюсі), Литва
  12. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  13. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  14. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  15. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  16. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  17. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  18. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  19. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  20. http://klaipeda.diena.lt/galerijos/vaizdai/vilnius-ir-lvovas-pasirase-bendradarbiavimo-sutarti-619110#.Uxoquc4hmUY Шаблон:Ref-lt
  21. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  22. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Шаблон:Ref-cz
  23. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  24. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  25. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info

Джерела

  • Бумблаускас Алфредас. Грюнвальдська битва – битва народів [Текст] / [А. Бумблаускас, І. Марзалюк, Б. Черкас]. — К. : Балтія-Друк, 2010. — 272 с. : іл. — (Середньовічна історія України, Білорусі, Литви). — Бібліогр.: с. 143—144. — 800 экз.
  • Жуковський Аркадій. Вільнюс // Шаблон:ЕСУ
  • Кяупа Зигмантас. Вільнюс // Шаблон:ЕІУ
  • Шаблон:SgKP — S. 492—533. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  • Вильнюс [Текст] / пер. с лит. О. Телешова; сост. Л. Жукаускене; ред. кол. А. Бернотас [и. др.]; фот. А. Бальтенас [и. др.]; авт. текста А. Жигайтите-Некрошене [и. др.]. — Вильнюс : Nacionaline knyga, 2006. — 133 с.: фот. — (С любовью Литва). Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info

Література

  • Dubinski P. Zbiór praw s przywilejów miastu stołecznemu WXL Wilnowi nadanych. Wilno, 1788
  • Baliński M. Historya miasta Wilna, t. 1–2. Wilno, 1837
  • Kraszewski J.I. Wilno od poczatków jego do r. 1750, t. 1–4. Wilno, 1840—1841
  • Śapoka A. Senasis Vilnius. Chicago, 1963
  • Jurginis J. et al. Vilniaus miesto istorija nuo seniausiu laiku iki Spalio revolucijos. Vilnius, 1968
  • Vilniaus miesto istorija nuo Spalio revoliucijos iki dabartiniu dienu. Vilnius, 1972
  • Kitkauskas N. Vilniaus pilys. Vilnius, 1989.

Посилання

Шаблон:Вікіцитати1 Шаблон:Sister Категорія:Посилання на категорію Вікісховища відрізняється від властивості Вікіданих

Шаблон:Світова спадщина в ЛитвіШаблон:Navboxes Шаблон:Authority control

Категорія:Аукштота Категорія:Столиці країн Європи Категорія:Світова спадщина в Литві Категорія:Міста, нагороджені орденом Леніна Категорія:Історія Великого князівства Литовського Категорія:Місця, пов'язані з Тарасом Шевченком Категорія:Центральна Європа Категорія:Міста зі Списку руських міст далеких і близьких