Венеція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote

Шаблон:Комуна Італії Вене́ція (італ. Venezia) — місто та муніципалітет в Італії, в регіоні Венето. Адміністративний центр регіону. Розташоване на північному сході країни, на 117 невеликих островах у Венеціанській лагуні Адріатичного моря. Віддалене від Риму на 400 км[1]. Колишня столиця олігархічно-купецької Венеціанської республіки. Один з великих культурних центрів епохи Ренесансу. Батьківщина Антоніо Вівальді. Великий італійський туристичний центр. Населення — 259 263 Шаблон:МНОЖИНА:259263 (2012)[2]. Близько 60 тисяч проживають в історичній частині міста, решта — на материковій частині муніципалітету та інших островах лагуни[3]. Свято муніципалітету — 21 листопада. Патрон — святий Марк, символом якого є лев, закарбований на прапорі і гербі міста.

Назва[править]

Географія[править]

Порт на Адріатичному морі (вантажообіг понад 20 млн тонн на рік); міжнародний аеропорт ім. Марко Поло. Історичний центр розміщений на 118 островах Венеціанської лагуни, розділених 150 каналами і протоками, через які перекинуто близько 400 мостів (зокрема Ріальто і так званий міст Зітхань, обидва побудовані в кінці XVI століття).

Промислово-портова частина Венеції материкова.
Суднобудування і судноремонт, кольорова металургія, нафтопереробна, хімічна, електротехнічна, легка промисловість.
Ремісниче виробництво художніх виробів зі скла (острів Мурано; музей), мережив (острів Бурано), мозаїки.
Університет, консерваторія (1916). Музеї (зокрема Галерея Академії мистецтв). Перший загальнодоступний оперний театр (16371812), оперний театр «Феніче» (1792).

Острівна Венеція — морський курорт, центр міжнародного туризму світового значення, місце проведення міжнародних кінофестивалів, художніх виставок. Внутрішньоміські перевезення на моторних судах, гондолах, баржах.

Уздовж каналів і вузьких кривих вулиць розміщені багато декоровані церкви, палаци. На центральній площі Сан-Марко — собор (IXXV століття), Палац дожів (XIVXV століть), Стара бібліотека Сан-Марко (XVI століття), будівлі релігійних братств (шкіл), монастирі. Місто і лагуна внесені до списку Світової спадщини.

Клімат[править]

Венеція знаходиться в зоні вологого субтропічного клімату (Cfa за класифікацією кліматів Кеппена). Для Венеції характерно тривале спекотне літо з середньою температурою приблизно 23 градуси в липні (найтеплішому місяці), і м'якою зимою (середня температура січня дорівнює +2,5 градуса). Взимку іноді бувають заморозки і снігопади.

Венеція — південне місто, лежить приблизно на широті Криму. Шаблон:Клімат міста

Історія[править]

Перше поселення в Венеції на Ріва-Альта (Ріальто) було засноване близько 421 року, міське поселення на островах Венеціанської лагуни почало будуватися у другій половині VI століття[5]. З IXX по XVI століття — великий центр посередницької торгівлі між Західною Європою і Сходом. У середні віки республіка (з кінця XIII століття олігархічна, під керівництвом дожа) із значною підвладною територією. У 17971805 і 18151866 Венеція — володіння Австро-Угорської імперії.

Під час 18-го століття, Венеція стала ймовірно найвитонченішим і елегантним містом Європи, і значно вплинула на розвиток мистецтва, архітектури і літератури.

Під час Другої Світової Війни, історичне місто майже не зазнало атак, єдине відзначене агресивне втручання було під час операції Боулера, успішної операції повітряних сил Великої Британії, що здійснили удар по Німецьким військово-морським силам в березні 1945. Усі цілі були уражені практично без архітектурних пошкоджень самого міста.[6]

Адміністративний поділ[править]

Згідно зі статутом комуни Венеція, прийнятому в 1991 році, Венеція є столичним містом Італії. Місцеве самоврядування це мер і міська рада, які обираються населенням.

Гранд-канал (Canal Grande), звиваючись S-подібно, проходить через центр Венеції, ідучи за старим руслом річки. На його берегах, лежать 6 адміністративних районів (sestieri), що утворилися ще в Середньовіччі:

Мапа адміністративного поділу Венеції
Файл:Venise Aero Pont de la Liberté.jpg
Міст Свободи, що з'єднує Венецію з материком

На материковій частині розташований район (frazione) Местре, з яким Венеція зв'язана мостом Свободи.

Сусідні муніципалітети[править]

Список муніципалітетів метрополійного міста Венеція.


Демографія[править]

З часів Середньовіччя до Нового часу Венеція була одним з найбільших міст Європи. Так, в XV столітті з населенням 180 тисяч жителів вона поступалася тільки Парижу. Населення історичної Венеції (без урахування материкової частини) продовжувало зростати до середини XX століття, після чого стало стабільно падати, скоротившись з 174,8 тисяч в 1951 році до 58,6 тисяч у 2012 році.Шаблон:Демографія/Venezia

Шаблон:Іноземці в Італії

Серед іноземців було найбільше жителів Бангладеш (15,9 %), Молдови (14,3 %) та Румунії (14,0 %).

З найближчими містами — Падуя і Тревізо Венеція утворює район PaTreVe з населенням 2,6 млн осіб. Крім італійської мови, поширений венеціанський діалект венетської мови.

Релігія[править]

Культура[править]

Визначні місця[править]

Площа святого Марка (італ. Piazza San Marco) — центральна площа міста.

Острів Святого Михайла (Сан-Мікеле, італ. San Michele) — острів мертвих. 1807 року за розпорядженням Наполеона I був перетворений на кладовище. На острові поховано багато видатних людей, серед них: Ігор Стравінський (з дружиною Вірою), Крістіан Доплер, Сергій Дягілєв, Йосип Бродський, Езра Паунд та ін.

Великий канал (Гранд-канал, (італ. Canal Grande) — головна вулиця Венеції. Для пішоходів майже недоступна.

Колекція Пеґі Гуґенгайм — художній музей. Один із найвідоміших і найскандальніших у світі.[7].

Освіта[править]

Бібліотека Марчіана — найбільша бібліотека міста, розташована на площі Святого Марка (заснована 1468). У Державному архіві Венеції зберігаються історичні документи з моменту утворення Венеціанської республіки. Публічна бібліотека фонду Кверини Стампалія.

Діє Венеціанська консерваторія (заснована в 1876 році, розташована в палаці Пізані) і Військово-морське училище Франческо Морозіні (навчальний заклад ВМС Італії, засноване в 1937 році).

  • Університет Ка 'Фоскарі — державний вищий навчальний заклад широкого профілю, заснований в 1868 році. Розташований в історичному центрі в палаці Ка 'Фоскарі.
  • Університет Венеції IUAV — державний вищий навчальний заклад архітектурного профілю, заснований в 1926 році.
  • Академія витончених мистецтв — проводить навчання з мистецтвознавчих спеціальностей, заснована урядом Венеції в 1750 році.
  • Міжнародний університет Венеції — міжнародний центр підвищення кваліфікації з гуманітарних напрямків, заснований в 1995 році.

Храми[править]

Відомі особи, пов'язані з Венецією[править]

  • Джуліо Камілло Дельмініо (1480–1544)- філософ[8].

Галерея зображень[править]

Цікаві факти[править]

  • За результатами опитування, яке провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Венеція потрапила до дванадцятки найкрасивіших міст світу[9].
  • Із кожним роком Венеція все більше йде під воду, науковці прогнозують, що до 2098 року міста більше не буде на карті.[10]

В художній прозі[править]

  • Дія твору Купера Фенімора «Браво» повністю відбувається в Венеції.

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  2. "Демографічний баланс 2012 року та населення на 31 грудня". ISTAT. Retrieved 14 березня 2014.  Check date values in: |access-date= (help)Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  3. BBC News: Mock funeral for Venice's 'death'Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  4. Яків Седовський. ΑΝΑΘΗΜΑ ΤΗΣ ΤΙΜΗΣ
  5. Шаблон:Книга
  6. "Group Captain George Westlake". The Daily Telegraph (London). 26 January 2006. Retrieved 13 June 2013. 
  7. Міла Тєшаєва: Дивовид // Український тиждень № 3 (168) від 21 січня 2011 Посилання
  8. Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  9. World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010
  10. "Цікаві факти про Венецію". Wanna (in ru-RU). 2018-08-10. Retrieved 2018-10-06. 

Джерела[править]

  • Benigni, Umberto. Venice // The Catholic Encyclopedia. Vol. 15. New York: Robert Appleton Company, 1912.
  • Chambers, D.S. The Imperial Age of Venice, 1380–1580. London: Thames & Hudson. 1970.
  • Lane, Frederic Chapin. Venice: Maritime Republic. 1973.
  • Madden, Thomas. Venice: A New History. New York: Viking, 2012.

Посилання[править]

Шаблон:Ci

Шаблон:Пам'ятки Венеції Шаблон:Столиці провінцій Італії Шаблон:Світова спадщина в Італії Шаблон:Метрополійне місто Венеція Шаблон:Ac Категорія:Міста Італії Категорія:Венеціанська лагуна Категорія:Столиці колишніх держав Категорія:Населені пункти, засновані у 5 столітті