Булгаков Михайло Опанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

[[Категорія:Статті з сумнівною нейтральністю з Шаблон:Ambox/date]]Категорія:Статті з неправильним параметром дати у шаблоніКатегорія:Всі статті з сумнівною нейтральністю

Шаблон:КарткаКатегорія:Персоналії за алфавітом Категорія:Письменники за алфавітом Шаблон:Ifempty

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote

Миха́йло Опана́сович Булга́ков (рос. Михаил Афанасьевич Булгаков; Шаблон:OldStyleDate, Київ — Шаблон:ДС, Москва) — російський письменник, драматург, лібретист, лікар. Член Всеросійського союзу письменників (19231929) та спілки письменників СРСР (1934-1940). Серед найвизначніших книг Булгакова — романи «Майстер і Маргарита», «Біла гвардія» та «Дияволіада».

Булгаков був симпатиком білогвардійців, зневажливо ставився до української мови, мав українофобські погляди[1][2][3][4][5][6] та був противником незалежності України і українського національного руху[7].

Біографія[править]

Перші роки[править]

Михайло Опанасович Булгаков народився в ніч з Шаблон:OldStyleDate на Шаблон:OldStyleDate року на вулиці Воздвиженській, № 10[8] в Києві. Народився у родині російського богослова Опанаса Булгакова, викладача Київської духовної академії та домогосподарки Варвари Булгакової (у дівоцтві — Покровської). Мати прищепила любов до музики та літератури. Булгакови були сім'єю російської провінційної інтелігенціїШаблон:Sfn. Михайло став першою дитиною Варвари та Опанаса.

У Києві сім'я Булгакових жила на вулиці Воздвиженській, де Шаблон:OldStyleDate того ж року малого Михайла було похрещено у Хрестовоздвиженській церкві священиком Матвієм Бутовським. Михайлом майбутнього письменника назвали на честь покровителя Києва та усієї України, архістратига Михаїла.[9] Хрещеними батьками хлопчика стали історик Микола Іванович Петров і бабуся по батьківській лінії, Олімпіада Булгакова. Шаблон:OldStyleDate року сім'я переїхала на вулицю Госпітальну, № 4.[8] Того ж року в сім'ї народилася дівчинка — Віра.[9] У червні — липні, мати Михайла, Варвара Михайлівна вперше поїхала із сином до своїх батьків у місто Карачев.[8] У 1895 році в сім'ї Булгакових народилося ще дві дитини — Надія та Варвара.[9] Згодом, Шаблон:OldStyleDate року, Булгакови переїхали на Печерськ у Кудрявський провулок, № 9, де поселилися у будинку доньки Миколи Петрова. За цією адресою Булгакови прожили близько восьми років. Там же майбутній класик російської літератури, у жовтні 1898 року, написав свій перший твір, що мав назву «Похождения Светлана». Однак, текст цього оповідання не зберігся до наших днів.[8] Того ж року в сім'ї народилася п'ята дитина, брат Михайла — Микола.[9]

…Утро. Мама в спальне дремлет.
Солнце красное взойдет,
мама встанет и тотчас же всем работу раздает:
„ты иди песок сыпь в ямы,
ты ж из ям песок таскай“…

 — М. О. Булгаков Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info[10]

У ті часи родина Булгакових знімала дачу в передмісті Києва, у Святошині, яку порадив Опанасу Івановичу його колега професор Василь Екземплярський. Опанас Булгаков з сім'єю винаймав цю дачу на усе літо. Однак, у березні 1900 року, мавши проблеми з орендою житла, Опанас Іванович купив ділянку землі у селищі Буча, що знаходилася за 29 верст від Києва. Там же Булгакови почали будівництво власної дачі, незважаючи на те, що й досі не мали власного будинку в Києві. На той час ділянка знаходилася на Васильківському проспекті Бучі.[11] Там Михайло писав Шаблон:Не перекладено для домашніх спектаклів.Шаблон:Sfn Того ж року у Варвари та Опанаса народився третій син — Іван[9], а ще через два роки четверта дочка — Олена.[12] А вже Шаблон:OldStyleDate того ж року (1900) 9-річного Михайла було прийнято у підготовчий клас Другої Київської гімназії, регентом якої був дядько юнака — С. І. Булгаков.

Булгаков-молодший у часи навчання в гімназії. Дім Листовничого на Андріївському узвозі 13, де з 1906 року жили Булгакови; цей будинок відомий також під назвами дім Турбіних, дім Булгакова Вже за рік, Шаблон:OldStyleDate року, Михайло Опанасович вступив до першого класу другого відділення Олександрівської класичної гімназії. У гімназійні роки Михайло продовжував розвивати свої мистецькі таланти. Так, зокрема, у січні 1903 року на благодійному спектаклі „Принцесса Горошина“, який поставила його мати, він грав одразу дві ролі. У березні 1903 року Булгакови переїхали на вулицю Волоську, № 5, а влітку того ж року Михайло закінчив другий клас гімназії з нагородою. Через рік, у березні 1904 року, сім'я переїхала на вулицю Прозоровську, а ще через два роки — у Діонісьєвський провулок (нині Бехтеревський), № 4, а у серпні того ж року вони винайняли сім кімнат другого поверху на Андріївському узвозі, № 13. За час цих переїздів Михайло Булгаков закінчив шість класів гімназії, при чому третій клас — з нагородою другого ступеня, а шостий — з нагородою першого ступеня.

Згодом, у Шаблон:OldStyleDate році, Булгаков-старший став ординарним професором[8] кафедри історії західних віросповідань.Шаблон:Sfn Однак, через кілька тижнів, Шаблон:OldStyleDate, Опанас Іванович помер від нефросклерозу.[12] Щоправда, молодому Булгакову смерть батька не завадила отримати гарну освіту. Він закінчив гімназію, де зазвичай вчилися діти з сімей російської інтелігенції. Рівень викладання був там доволі високий, зважаючи на те, що у гімназії іноді викладали університетські педагоги.Шаблон:Sfn Влітку 1908 року, після переведення на останній курс гімназії, Булгаков-молодший підробляв на залізничній дорозі у направленні Бучі, а також репетирував. Там же, у Бучі, він брав участь у спектаклях Антона Чехова — „По бабушкиному завещанию“, „Спиритический сеанс“, „Юбилей“, „Предложение“. Тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Тетяною Михайлівною Лаппа[8], яка приїхала у Київ на канікули. У травні 1909 року Булгаков завершив навчання у Першій Київській гімназії, після чого, 8 червня отримав атестат зрілості.

Студентські роки[править]

Меморіальна дошка, присвячена Булгакову, на будівлі ректорату Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, бульвар Шевченка. Шаблон:OldStyleDate року[12] (за іншими даними Шаблон:OldStyleDate) Михайло Булгаков вступив на медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира. Влітку, після успішного екзаменування по закінченню першого курсу, Булгаков узяв участь у кількох любительських спектаклях на дачі Семенцових і Попперов у літньому театрі Буча. Зокрема, „На рельсах“, „Разлука та же наука“, „Коломбина“. Влітку 1911 року подруга Михайла, Тетяна Лаппа, по закінченні гімназії, переїхала з Саратова до Києва. А потім — пішла на Вищі жіночі курси. Того ж року, восени, Михайло Опанасович залишився на другий рік на другому курсі медичного факультету університету. Однак, вже Шаблон:OldStyleDate року він подав прохання ректору університету про його відставку ще на один рік на другому курсі через неуспішність по хворобі. А згодом Булгаков отримав посвідчення про явку до виконання військового обов'язку ратником ополчення 2-го розряду. Однак, вже Шаблон:OldStyleDate наступного року Михайло Булгаков отримав офіційний дозвіл від Шаблон:Не перекладено на повторну освіту на другому курсі. Вже після успішної здачі у весняну сесію двох екзаменів, анатомії та гістології, Булгаков перевівся на третій курс.

Шаблон:OldStyleDate у церкві Миколи Доброго отець Олександр Глаголєв провів вінчання Михайло Опанасовича та Тетяни Михайлівни. Поручителями молодят стали Б. Богданов, П. Гдешинський, К. Булгаков й А. Гдешинський.[8] Наречена була дочкою голови Саратовської казенної палати. Сім'я Лаппа, на відміну від Булгакових, були дворянами у багатьох поколіннях.Шаблон:Sfn Після весілля молоде подружжя Булгакових спочатку оселилося у квартирі, яку вони винаймали, на Рейтарській вулиці, № 25, а згодом на Андріївському узвозі, № 38.[8] На той час Київ був одним з театральних центрів країни і Булгакови, як і інші кияни, відвідували театральні прем'єри. Вони відвідували виступи Федора Шаляпіна та інших виконавців, що приїжджали до Києва.

У 1914 році почалася Перша світова війна.Шаблон:Sfn У серпні того року Михайло працював у шпиталі при Казенній палаті у Саратові, який допоміг організувати. На початку осені, Михайло, повернувшись до Києва, почав навчання на третьому курсі університету.[13] Тетяна на той час почала служити у шпиталі, а її чоловік, як старшокурсник, чергував у лазареті Червоного Хреста. Навесні 1915 року у Київському Імператорському університеті розпочалась призовна кампанія. На її час Михайло Опанасович виявив бажання піти на службу до Морського відомства як військовий лікар. Однак він так і не був мобілізований за станом здоров'я. Після семестрових екзаменів на четвертому курсі він отримав звання зауряд-лікаря 2-го розряду[8], а з Шаблон:OldStyleDate, з дозволу ректора університету, почав працювати у Київський військовий шпиталь на Печерську.[13] Влітку, Михайло Булгаков знову почав працювати у лазареті Червоного Хреста. А вже Шаблон:OldStyleDate року Булгаков закінчив останній, п'ятий, курс Київського університету й отримав звання зауряд-лікаря 1-го розряду. Після успішного сладання випускних іспитів у період Шаблон:OldStyleDate — Шаблон:OldStyleDate він закінчив навчання на медичному факультеті університету і був випущений зі ступенем лікаря з відзнакою.

Повоєнний час та Громадянська війна[править]

Меморіальна дошка, встановлена у обласній лікарні у м. Чернівці, на честь М О Булгакова, що працював там хірургом під час 1 Світової війни По закінченню навчання, у квітні 1916 року, Булгаков працював медичним добровольцем на Південно-Західному фронті в польовому шпиталі Червоного Хреста в Кам'янці-Подільському.[8] У травні — червні 1916 року австрійській фронт було прорвано арміями генерала Олексія Брусилова.Шаблон:Sfn Через це, у період з червня до вересня, Булгаков працював у Чернівцях, де став хірургом.[8] У тій війні російська армія несла великі втрати, тому, звісно, Булгаков був майже постійно зайнятий роботою.Шаблон:Sfn Вже Шаблон:OldStyleDate Михайла Булгакова зарахували до резерву Московського окружного воєнно-санітарного управління ратником ополчення 2-го розряду.[8] Шаблон:OldStyleDate (за іншими даними Шаблон:OldStyleDate)[13] року Михайла Булгакова відкликали з фронту та направили управляти земською Шаблон:Не перекладено сільською лікарнею у Шаблон:Не перекладено, Смоленської губернії. Згідно документів, за якими працював Михайло Опанасович, за роки праці у Нікольській лікарні він прийняв більше 15-ти тисяч хворих і успішно провів багато хірургічних операцій.

На початку 1917 року сталася Лютнева революція, що ознаменувала падіння монархії та Російської імперії.Шаблон:Sfn Булгаков про неї дізнався наприкінці лютого — на початку березня того ж року, після чого, забравши в університеті усі документи, які не встиг взяти по закінченню у квітні 1916 року, повернувся у Нікольське. Того ж року, влітку, Михайло почав регулярно вживати морфій після того, як був змушений зробити собі щеплення від дифтерії, якою, як він гадав, захворів після проведення трахеотомії хворій дитині. Булгаков намагався позбутися сверблячки за допомогою наркотичної речовини, але, згодом, приймання морфію увійшло у звичку.[13] Восени Булгаков став завідувачем інфекційного та венерологічного відділення міської земської лікарні у Вязьмі.Шаблон:Sfn Тоді ж майбутній письменник розпочав роботу над циклом автобіографічних оповідань про медичну практику у Нікольській лікарні.[13] Вже наприкінці року більшовики провели Жовтневий переворот, у ході якого було розвалено Російську республіку. Булгаков на той час був ратником ополчення та працював земським лікарем, як військовозобов'язаний.Шаблон:Sfn Тоді ж, у грудні 1917 року, Михайло Опанасович намагався піти з армії та спеціально для цього поїхав у Москву просити про демобілізацію. Однак випускник Київського університету дістав відмову на своє прохання.

Через кілька місяців, 19 лютого, земський лікар був звільнений з військової служби через хворобу та 1 березня повернувся до Києва.[8] Повернувшись у батьківський дім на Андріївському узвозі Михайло, за допомогою свого вітчима, Івана Павловича Воскресенського, позбавився морфінізму та розпочав практику лікаря-венеролога.[13] Українську столицю на той час займали німецькі війська. Під час наступних Громадянської війни та Радянсько-української війни у місті на раз змінювалася влада. І через те, що Булгаков був лікарем, його послуги використовували різні війська.Шаблон:Sfn 14 грудня у Київ увійшли війська Директорії Української Народної Республіки. У той день лікар, у складі офіцерської дружини, намагався захистити уряд гетьмана Павла Скоропадського. Згідно спогадів Михайла Опанасовича, записаних професором Шаблон:Не перекладено:

« ...був на вулицях міста. Пережив близьке того, що є в романі... »

У ніч з 2 на 3 лютого 1919 року Булгакова мобілізували в армію УНР, звідки він дезертирував, а з липня по серпень переховувався в київських лісах через більшовицьку мобілізацію лікарів. Уже 12 вересня Михайла Булгакова мобілізували до лав білої армії.[8] Існує також версія, що наприкінці серпня того ж року лікаря все ж мобілізували до лав Червоної Армії, з якою він покинув місто до 1416 жовтня, коли у ході боїв на вулицях Києва або перейшов до лав Збройних Сил Півдня Росії, або ж потрапив у полон до них. У лавах „білих“ він став начальником санітарного околотка 3-го Терського козачого полку[13] (за іншими даними 3-го Терського кінного полкуШаблон:Sfn). Приблизно у той же час письменник-початківець розпочав роботу на циклом „Наброски земского врача“ (ранню редакцію циклу оповідань Шаблон:Не перекладено) та оповідання „Недуг“ і „Первый цвет“.[13] У ході воєнних дій рівень життя населення значно погіршився. Воєнні дії також позначилися і на сім'ї Булгакових. Зокрема, взимку 1918 року спалили їхню дачу у Бучі.[8]

Меморіальна дошка на будівлі театру у Владикавказі, де Булгаков працював з серпня 1920 року до травня 1921 року.

Початок письменницької діяльності[править]

Відповідно до автобіографії письменника від 1924 року, свою літературну кар'єру він розпочав восени 1919 року, написавши кілька оповідань. Однак, сестра прозаїка, Надія Земська, згадувала, що на першому курсі університету її брат написав своє перше оповідання „Огненный змей“.Шаблон:Sfn

Наприкінці жовтня 1919 року Михайло Булгаков разом із 3-м Терським полком переїхав на Північний Кавказ. Там же у листопаді в складі полку узяв участь у поході на Шаблон:Не перекладено і Шалі-аул, який проводився задля знищення Республіки Горців Кавказу. Там же відбулася перша публікація фейлетонуГрядущие перспективы“ вийшла у газеті „Грозный“ 26 листопада 1919 року. Наприкінці листопада Михайло Опанасович переїхав у місто Владикавказ, що у Північній Осетії, де розпочав роботу у військовому шпиталі. Там він з дружиною поселився на вулиці Слєпцовській, № 9. Згодом він, за власними словами, назавжди припинив медичну діяльність і почав працювати у деяких місцевих газетах.[13] Перехід Булгакова від медицини до літератури був зумовлений багато у чому небажанням продовжувати участь у Громадянській війні.Шаблон:Sfn Деякі літературознавці цей період роботи Булгакова розцінюють, як початковий. Він, через брак грошей, писав прості твори, які слугували пропагандою радянської влади. Однак, вважають, що саме час, проведений у Владикавказі, став основою для написання повісті Шаблон:Не перекладено.Шаблон:Sfn

Вже 18 січня 1920 року було опубліковано фейлетон „В кафэ“, а через місяць ще один твір — „Дань восхищения“. 28 лютого у Владикавказі вийшов перший номер щотижневої газети „Кавказ“, серед авторів якої опинився Михайло Опанасович.[13] Згодом „білі“ відступили з Владикавказа.Шаблон:Sfn З лютого того ж року журналіст захворів на поворотний тиф. Цією хворобою він хворів до початку квітня 1920 року[13], коли місто зайняли більшовики з їхньою Червоною Армією. Він почав співпрацювати з новою владою, працюючи в підвідділі мистецтв місцевого революційного комітетуШаблон:Sfn, яким тоді завідував Шаблон:Не перекладено[8]. Спочатку Михайло Опанасович був завідувачем літературного відділу цього підвідділу мистецтв, а з кінця травня очолив театральний відділ. Паралельно працюючи на „червоних“, Булгаков читав лекції перед спектаклями оперної та драматичної труп місцевого російського театру (нині Шаблон:Не перекладено). У той же час він написав свою першу п'єсу — „Самооборона“, прем'єра якої відбулася 4 червня на сцені Першого Радянського театру Владикавказа.[13] У ті часи Булгаков брав активну участь у розвитку культури: для Першого Радянського театру він писав п'єси, які ставили осетинська та інгуська театральні трупиШаблон:Sfn, 1 липня того ж року виступив з доповіддю на диспуті про Олександра Пушкіна, викладав у Народній драматичній студії, а наприкінці літа написав п'єсу „Братья Турбины (Пробил час)“, прем'єра якої відбулася 21 жовтня у тому ж театрі. Однак через тиждень підвідділ мистецтв піддала великій критиці Комісія, яка мала за мету визначити діяльність цієї установи. Через це Михайла Булгакова, Юрія Сльозкіна та ще двох співробітників звільнили з роботи. Після звільнення, наприкінці 1920 року, письменник працював над комедією — „Глиняные женихи (Вероломный папаша)“, яка так і не була поставлена на сцену.[13]

На початку 1921 року, наприкінці січня — на початку лютого за десять днів письменник написав п'єсу „Парижские коммунары“, яку прийняли до постановки у місцевому театрі. У той же час він відправив три п'єси, „Самооборона“, „Братья Турбины“ і „Парижские коммунары“ у Москву на конкурс у Майстерню комуністичної драматургії, але не отримав результату. Одночасно Булгаков працював над романом, який він писав на основі оповідання „Недуг“. Вже у середині березня у Першому Радянському театрі відбулася прем'єра п'єси „Парижские коммунары“. 1 квітня він опублікував у владикавказькій газеті „Коммунист“ фейлетон „Неделя просвещения“. Наприкінці квітня — на початку травня разом з калмицьким юристом Туаджином Пейзулаєвим Булгаков написав п'єсу „Сыновья муллы“. 15 травня у Владикавказі відкрився Горський Народний художній інститут. Михайла Булгакова запросили на посаду декана театрального факультету інституту. У тому ж місяці відбулась прем'єра „Сыновья муллы“ на сцені Першого Радянського театру у виконанні акторів-любителів.[14]

У травні того ж року Михайло Опанасович отримав достатню суму грошей від постановки останньої п'єси, якої йому вистачило для переїзду у грузинське місто Тифліс (нині Тбілісі)Шаблон:Sfn через Баку. Там письменник намагався поставити п'єси на місцевій сцені.[14] Під час свого перебування у Тифлісі, а згодом в іншому грузинському місті — Батумі, Булгаков мав можливість емігрувати, як зробило багато представників російської інтелігенції у ті часи. Тоді з Батумі до Стамбула прямували рейси пароплавів. Однак, письменник вирішив, що має залишитися на батьківщині. Саме тому, після невеликої зупинкиШаблон:Sfn 17 вересня у Києві, куди він потрапив проїздом через Одесу, вночі 28 вересня 1921 року класик переїхав до столиці радянської Росії — Москви. У дорозі, 24 вересня, Булгаков почав писати інсценування роману Льва Толстого, „Война и миръ“.

Життя у Москві[править]

Меморіальна дошка на будівлі, де жив Михайло Опанасович з 1921 року по 1924 рік. Дружина Булгакова, Тетяна Лаппа, приїхала у столицю раніше, й після приїзду чоловіка, сім'я Булгакових поселилася у Тихомировському студентському гуртожитку Першого медичного інституту.[14] Після переїзду до Москви творчість Булгакова різко змінилася. Його твори, здебільшого, стосувалися саме цього міста. Тому його називають одним з найбільш „московських“ письменників.Шаблон:Sfn Наприкінці вересня Булгакови переїхали у квартиру при дитячому садку „Золотая рыбка“ у Шаблон:Не перекладено, № 1 до родичів чоловіка сестри Булгакова, Надії, Андрія Михайловича Земського. З 1 жовтня Михайло Булгаков почав працювати секретарем літературного відділу Головного політико-просвітницького комітету Республіки. На посаді секретаря більшовицького органу влади Булгаков займався протоколюванням засідань, написанням лозунгів про допомогу голодаючим Поволжя, випускав поетичні збірки класиків тощо. У той же час Булгакови переїхали у кімнату Андрія Земського на Шаблон:Не перекладено. Тоді ж письменник написав фейлетони „Евгений Онегин“ і „Муза мести“ про поета Миколу Некрасова. Однак, ці твори не були опубліковані за життя письменника. Тоді ж Михайло Булгаков задумав написати історичну драму про Миколу II та Григорія Распутіна. Однак вже з 1 грудня, у зв'язку з розформуванням відділу де працював Булгаков, письменника звільнили і він залишився без роботи. Майже відразу почав працювати завідувачем хроніки щотижневої газети „Торгово-промышленный вестник“. Тоді ж, наступного, 1922 року Михайло Опанасович написав фейлетон „Торговый ренессанс“.[14]

У період НЕПу він намагався публікуватися у приватних газетахШаблон:Sfn, але вони дуже швидко банкрутували.Шаблон:Sfn Так, у середині січня 1922 року закрилася газета „Торгово-промышленный вестник“. А 1 лютого померла мати Булгакова, Варвара Михайлівна. 4 лютого ветеран Першої світової війни вперше опублікував свій твір у московській пресі. Тоді ж газета „Правда“ опублікувала його репортаж „Эмигрантская портняжная фабрика“. У лютому — березні письменник працював завідувачем видавничої частини Військово-редакційної ради Науково-технічного комітету Шаблон:Не перекладено.[14] Нестача грошей привела Михайла Опанасовича у якийсь час навіть у трупу бродячих акторів.

« Йде найчорніший період мого життя. Ми з дружиною голодуємо… Оббігав усю Москву — немає місця. Валянки розсипалися. »

— Запис Булгакова у щоденнику від 9 лютого 1922 року

Письменник та його родина тяжко переживали перші роки становлення комуністичної влади. Однак, чим далі, тим легше було жити. З весни 1922 року Булгаков регулярно публікувався у різних газетах і журналах. Зокрема, у німецькій газеті Шаблон:Не перекладено з Берліна, яку випускали російські емігрантиШаблон:Sfn, московських газетах „Рабочий“, де з 1 березня по грудень опублікував 29 репортажів і статей під псевдонімами — М. Б., Булл., М.Булл., Михаил Булл. тощо[14], і Шаблон:Не перекладено, де працював до 1926 року і опублікував більше 120-ти репортажів, нарисів, фейлетонів тощо.[8] Приблизно у той же час письменник написав оповідання „Необыкновенные приключения доктора“.[14] Вже 20 квітня 1923 року Михайло Опанасович став членом Шаблон:Не перекладено[8] У той же час письменник опублікував повість „Записки на манжетах“.[15] Майже з перших днів своєї літературної діяльності на Михайла Булгакова чинила тиск Російська асоціація пролетарських письменників, яка опікувалася ідеологічною чистотою мистецтва взагалі та літератури зокрема.Шаблон:Sfn

На початку січня 1924 року Михайла Булгакова запросили на вечір, влаштований видавцями газети „Накануне“ у Бюро обслуговування іноземців. Там молодий літератор познайомився з Шаблон:Не перекладено, яка нещодавно повернулася з-за кордону. Через кілька місяців, у квітні, подружжя Булгакових розлучилося. А вже восени Михайло Опанасович та Любов Євгенівна почали жити разом в Шаблон:Не перекладено, № 9. Через пів року, 30 квітня, Булгаков і Бєлозьорська офіційно зареєстрували свій шлюб. Медовий місяць молоде подружжя відсвяткувало у кримському Коктебелі, куди вони прибули на запрошення Максиміліана Волошина.[8] 1925 року вийшла збірка сатиричних оповідань Шаблон:Не перекладено, а також було опубліковано повість „Фатальні яйця“, а також перше оповідання циклу „Записки юного врача“, „Стальное горло“.[15]

7 травня 1926 року працівники Об'єднаного державного політичного управління провели обшук у кімнаті письменника. У результаті обшуку чекісти вилучили машинописні екземпляри повісті „Собачье сердце“ й щоденники. А наприкінці червня він переїхав у Шаблон:Не перекладено, № 4.[8] Того ж року було поставлено вперше п'єсу Шаблон:Не перекладено у Московському художньому академічному театрі.[15] Наприкінці серпня 1927 року сім'я знову переїхала у нову трикімнатну квартиру на вулиці Шаблон:Не перекладено, № 35а.[8] Тоді ж письменник завершив роботу над драмою Шаблон:Не перекладено, а також п'єсу Шаблон:Не перекладено у Театрі-студії Євгена Вахтангова.[15] З того ж рокуШаблон:Sfn майже жодного разу прозаїка не публікували у радянській пресі[16]Шаблон:Sfn. У 1928 році Булгакови поїхали на Кавказ. У ході своєї поїздки вони відвідали Тифліс, Батумі, Зелений Мис (нині грузинське село Мцване Контсхі), Владикавказ і Гудермес. У Москві у цьому році пройшла прем'єра п'єси Шаблон:Не перекладено. Тоді ж митець задумав написання роману, який згодом назвав „Майстер і Маргарита“, а також почав роботу над п'єсою про Мольєра (Шаблон:Не перекладено).[15]

Булгаков у 1930-х роках 28 лютого 1929 року Михайло Булгаков познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Шаблон:Не перекладено.[8] У 1929 році критика з боку більшовицької партії та її прибічників досягла свого апогею. Зі сцени була знята п'єса „Багровый остров“,Шаблон:Sfn Шаблон:Не перекладено, „Дни Турбиных“ і „Зойкина квартира“.[15] А потім Головне управління по контролю за репертуаром Шаблон:Не перекладено не рекомендувало до постановки булгаковську п'єсу „Жизнь господина де Мольера“. Після цього, 28 березня 1930 року, драматург написав гнівний лист раді народних комісарів СРСР. Як і в листі від вересня 1929 року, написаному на ім'я секретаря Центрального виконавчого комітету СРСР, Авеля Єнукідзе, Михайло Опанасович писав, що повна заборона його творів у СРСР робить неможливим його життя і тому просив дати дозвіл поїхати за кордон.Шаблон:Sfn Також прозаїк писав листи голові Центрального виконавчого комітету СРСР Михайлу Калініну, члену колегії начальнику Главмистецтва Народного комісаріату просвіти РРФСР Олексію Свідерському, Олексію Пєшкову тощо.[8] Завдяки листу, написаному уряду, влада відреагувала на заклик письменника і вже 18 квітня Булгакову особисто подзвонив секретар Центрального комітету ВКП(б), Йосип „Сталін“ Джугашвілі.

Михайло Опанасович Булгаков у 1937 році. Після розмови з комуністичним діячем митця призначили режисером-асистентом Московського художнього академічного театру.Шаблон:Sfn 2 жовтня 1929 року письменник подав заяву про вихід зі Всеросійського союзу письменників. З літа 1930 року до 15 березня наступного року Булгаков працював у Шаблон:Не перекладено. 25 лютого 1931 року розірвав відносини з Оленою Шиловською через її чоловіка, Є. А. Шиловського. Однак, вже влітку наступного року вони відновили свої відносини. А вже 3 жовтня Булгаков розвівся зі своєю дружиною, Любов'ю Бєлозьорською. А наступного дня Шиловська та Булгаков зареєстрували свій шлюб. Наприкінці місяця Олена разом зі своїм сином, Сергієм, переїхала до Михайла на Велику Пироговську. 18 лютого 1934 року Михайло Булгаков переїхав на Шаблон:Не перекладено. 4 червня того ж року він був прийнятий у спілку письменників СРСР.[8] У 1932 році показ п'єси „Дни Турбиных“ відновили і після цього до останніх років митця у нього більше не було проблем із коштами, як у 1920-ті роки.Шаблон:Sfn Того ж року у художньому театрі показали інсценування роману Миколи ГоголяМертві душі“.[15]

Останні роки та смерть[править]

Останні роки свого життя письменник присвятив написанню одного з основних своїх романів — Майстер і Маргарита».Шаблон:Sfn Так 1934 року драматург завершив перший повний варіант роману, який включав у себе 37 глав.[15]

Могила Булгакова на Новодівочому цвинтарі у Москві. Після зняття зі сцени постановки нової булгаковської п'єси «Жизнь господина де Мольера» у Михайла Опанасовича з керівництвом театру стався конфлікт, у результаті якого режисер пішов.Шаблон:Sfn Після кількох років роботи у Московському академічного театру Булгаков майже відразу влаштувався лібретистом і перекладачем у Большой театр. У 1936 році там же відбулася прем'єра інсценування п'єси «Жизнь господина де Мольера». Наступного, 1937 року, Булгаков працював над лібрето — «Минин и Пожарский» і «Пётр I». А через два роки працював над іншим лібрето, «Рашель», а також над п'єсою про Йосипа «Сталіна» Джугашвілі — «Батум». Однак, на диво, п'єса потрапила під цензуру й була заборонена до друкування та постановки. Щоправда наприкінці 1939 року стан здоров'я письменника різко погіршився.[15]

10 вересня 1939 року Михайло Булгаков переїхав з дружиною до Ленінграду, а вже наступного дня у письменника різко погіршився зір.[8] Після цього Булгаков почав надиктовувати речення свого magnum opus, Майстер і Маргарита", своїй дружині, Олені Сергіївні.[15] У «північній столиці» йому поставили діагноз — гіпертонічний нефросклероз. Через кілька днів Михайло Булгаков повернувся до Москви, де консиліум лікарів підтвердив діагноз ленінградських колег. Наприкінці року письменник відправився у Підмосков'я, у санаторій Барвиха, де знаходився на лікуванні.[8]

З лютого 1940 року друзі та родичі чергували біля ліжка митця, який дуже страждав від болю у нирках.[15] 10 березня 1940 року у Москві Михайло Опанасович Булгаков помер о 16:39. Наступного дня, 11 березня, відбулася громадська панахида у будівлі Спілки письменників СРСР.[8] Перед цією панахидою відомий московський скульптор Сергій Меркуров зняв з обличчя Михайла Булгакова посмертну маску.[15] 12 березня Булгаков був кремований та похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.[8]

Літературна творчість[править]

Шаблон:Докладніше Федір Шаляпін в образі Мефістофеля, фото Сергія Прокудіна-Горського, 1915 рік.

Стиль[править]

У своїй творчості Булгаков неодноразово зображав автобіографічні елементи. Зокрема, свою матір, Варвару Михайлівну, Михайло Опанасович зобразив у романі «Белая гвардия». Будинок, де жили Булгакови, на Андріївському узвозі № 13, він описав у романі Шаблон:Не перекладено.Шаблон:Sfn Деякі літературознавці зазначають, що Булгаков, коли писав роман Майстер і Маргарита", образ Воланда узяв з ролі Мефістофеля у виконанні Федора Шаляпіна, виступи якого він бачив у київських театрах.Шаблон:Sfn А образом Маргарити стала третя дружина письменника — Шаблон:Не перекладено.Шаблон:Sfn

Період, коли майбутній письменник займався медициною, він описав в образах персонажу повісті Рокові яйця, професора Пєрсікова та Пилипа Пилиповича у повісті «Собачье сердце».Шаблон:Sfn Вже у період роботи у «російській глубинці», у Вязьмі, де він працював завідувачем інфекційного та венерологічного відділення міської земської лікарні, Булгаков зобразив свого персонажа у циклі оповідань «Записки юного врача». Головний герой був протеже самого Михайла Опанасовича — чесного лікаря, який рятував хворих у безнадійних ситуаціях.Шаблон:Sfn

Після переїзду у Москву Булгакови зблизилися зі знайомими Земських — Вірою Федорівною й Іваном Павловичем Крєшковим. Останні жили на Шаблон:Не перекладено, на Шаблон:Не перекладено, № 32, де разом із родиною Булгакових проводили спіритичні сеанси.[14]

Вважають, що у деяких своїх «містичних» творах Михайло Булгаков використовував, як літературні джерела: оперу «Фауст», написану Шарлем Ґуно, містичну прозу Олексія Толстого, а також філософську прозу Анатоля Франса. Булгаков також і сам стверджував, що орієнтувався на творчість Герберта Веллса. Фантастичні ідеї останнього він використав у повістях «Роковые яйца» та «Собачье сердце», а також у п'єсі Шаблон:Не перекладено. Письменник також використовував образи творчості Жюля Верна, Редьярда КіплінгаШаблон:Sfn, Андрія Бєлого, Йоганна Вольфганга фон Гете, Федіра Достоєвського та Шаблон:Не перекладено.Шаблон:Sfn Можливо, найбільше значення у літературі Булгакова відіграв Микола Гоголь.Шаблон:Sfn

Відносини з радянською владою[править]

Наприкінці 1920-х років радянська влада цензурувала твори Михайла Опанасовича. Зокрема, були зняти зі сцени п'єси Шаблон:Не перекладено, Шаблон:Не перекладено та «Дни Турбиных». Основну роль у забороні булгаковських робіт відіграло Головне управління по контролю за репертуаром Шаблон:Не перекладено, яке також не рекомендувало постановку п'єсу «Жизнь господина де Мольера». У зв'язку з цим драматург писав листи до владних структур. Так у вересні 1929 року Булгаков написав листа на ім'я секретаря Центрального виконавчого комітету СРСР, Авеля Єнукідзе. Потім 28 березня 1930 року, драматург написав гнівний лист раді народних комісарів СРСР, який, на відміну від інших, спрацював. 18 квітня Булгакову особисто подзвонив секретар Центрального комітету ВКП(б), Йосип «Сталін» Джугашвілі.Шаблон:Sfn У наступні роки Михайло Опанасович неодноразово писав листи головному партійному діячеві країни. Однак, вони залишилися без відповіді.Шаблон:Sfn А у 1931 році Булгаков просив про особисту зустріч з, так званим, «Батьком народів», але як і до того відповідь не прийшла. У 1935 році письменник разом з Анною Ахматовою написав листа на захист її чоловіка та сина. А вже через три роки, у 1938 році, драматург написав листа на захист свого друга, Миколи Ердмана.

У період «Хрущовської відлиги» почали публікувати твори письменника, які у час «сталінізму» були заборонені. Зокрема, Майстер і Маргарита" та інші роботи Булгакова.Шаблон:Sfn

Погляди[править]

Погляди на Росію[править]

За оцінками різних дослідників біографії Булгакова, він був російським патріотом.Шаблон:Sfn Так сталося, що він жив в одні з найбільш буремних часів російської та української історій. Лютнева революція ознаменувала падіння Російської імперії. Згодом він писав, що з революцією «раптово та грізно наступила історія»[17].Шаблон:Sfn

Погляди на Україну[править]

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Розширити розділ

Шаблон:Rewrite-section Шаблон:Перекласти Хоч Булгаков ніколи не приховував своєї імперської позиції щодо України, він, як очевидець подій 1918—1919 рр. у Києві, змушений був показати у своїх творах («Біла гвардія» і «Дні Турбіних») те піднесення, яке опанувало українським суспільством під час здобуття незалежності та постання Української Народної Республіки. Так на сторінках цих творів, разом з виразно гротескним зображенням таких постатей української політики тих часів, як гетьман Скоропадський, Симон Петлюра, полковник Болбочан, містяться і правдиві описи тогочасних подій.

От як Булгаков характеризує ті українські сили, які брали участь у здобутті незалежності:

« Були десятки тисяч людей, які повернулися з війни і вміють стріляти... - А вивчили самі ж офіцери за наказом начальства! Сотні тисяч гвинтівок, закопаних у землю, схованих у клунях і коморах і не зданих, незважаючи на швидкі на руку військово-польові німецькі суди, прочуханки шомполами і стрілянину шрапнелями, мільйони патронів в тій же землі, і тридюймові гармати в кожному п'ятому селі, і кулемети в кожному другому, у всякому містечку склади снарядів, цейхгаузи з шинелями і папахами. І в цих же містечках народні вчителі, фельдшери, однодворці, українські семінаристи, які волею долі стали прапорщиками, здоровенні сини бджолярів, штабс-капітани з українськими прізвищами... всі говорять українською мовою, всі люблять Україну чарівну, уявну, без панів, без офіцерів-москалів, - і тисячі колишніх полонених українців, що повернулися з Галичини. Це доважкою до десятків тисяч мужиків?... О-го-го! »

А от що пише Булгаков про Симона Петлюру:

« Симон. Та не було його. Не було. Так, нісенітниця, легенда, міраж. Просто слово, в якому злилися і невситима лють, і жага мужицької помсти, і сподівання тих вірних синів своєї соняшникової, спекотної України, що ненавидять Москву, яка б вона не була - більшовицька, царська або ще якась. »

Родина та особисте життя[править]

Батьком Михайла Булгакова був Опанас Іванович (рос. Афанасий Иванович), що працював викладачем Київської духовної академії, самостійно утримуючи велику сім'ю.Шаблон:Sfn Опанас Іванович народився 1859 рокуШаблон:Sfn у сім'ї сільського священикаШаблон:Sfn та майбутньої хрещеної мати Михайла Опанасовича, Олімпіади Федорівни.[8] Паралельно з викладацькою діяльністю Булгаков-старший працював у місцевій цензурі та мав чин статського радника, що означало надання спадкового дворянства. Мати, Варвара МихайлівнаШаблон:Sfn (рос. Варвара Михайловна; Шаблон:Н 1870Шаблон:Sfn — Шаблон:† 1 лютого 1922[14]), займалася вихованням свої дітей. Вона була донькою протоієрея Казанського собору у місті Карачев, Орловського повіту, Михайла Покровського. З тієї ж губернії були родом батьки Михайла Опанасовича. Йому мати прищепила любов до музики та літератури. Булгакови були сім'єю провінційної інтелігенції.Шаблон:Sfn За спогадами тих, хто знав Варвару Михайлівну, відзначали, що вона була гарною мамою, а також добрим вихователем, могла зайняти якимось ділом, вважаючи, що людям не можна байдикувати.[11] У сім'ї Варвари Михайлівни було сім дітей: Михайло, Віра (Шаблон:Н 1892), Надія (Шаблон:Н 1895), Варвара (Шаблон:Н 1895), Микола (Шаблон:Н 1898), Іван (Шаблон:Н 1900)[9], Віра (Шаблон:Н 1902). Після смерті чоловіка, Шаблон:OldStyleDate року,[12] Варвара Михайлівна вийшла заміж за Івана Павловича Воскресенського.[13] Першою дружиною письменника стала Тетяна Миколаївна ЛаппаШаблон:Sfn, яка походила з сім'ї спадкових дворян, донька голови Саратовської казенної палати.Шаблон:Sfn Другою дружиною Михайла Опанасовича стала Шаблон:Не перекладено.Шаблон:Sfn А третьою й останньою дружиною Булгакова стала Шаблон:Не перекладено (у дівоцтві — Нюрнберг). Їй Михайло Опанасович присвятив свій роман «Тайному другу». Вона була вірним другом і помічником письменника. Після смерті російського літературного діяча вона зробила багато для видавництва творів свого чоловіка, зокрема роману Майстер і Маргарита".Шаблон:Sfn

Поховання Володимира Маяковського, 17 квітня 1930 року. Зліва направо: Ієхієл-Лейб Файнзільберг, Валентин Катаєв, Михайло Булгаков, Юрій Олеша. Булгаков був також хресним батьком своєї племінниці, дочки сестри Надії, Олени Андріївни Земської. За спогадами останньої Михайло любив влаштовувати вдома театральні вистави. Також у них було заведено ставити маленькі вистави-шаради, дорослі діти надавали уроки молодшим, навіть, мали учнів, які до них спеціально для цього приходили. Вони часто ходили в оперу, у драматичний театр тощо. Діти також полюбляли книги. У дачній бібліотеці Булгакових були книги англійською, французькою та німецькою мовами.[10] Ще у дитинстві найулюбленішими письменниками Михайла Булгакова були Джеймс Фенімор Купер, Жюль Верн, Даніель Дефо.[20] Іноземні мови знали усі діти родини та вважалось якось неможливим, щоб людина знала лише російську та українську мови.[10]

Вшанування пам'яті[править]

Щороку у день народження письменника, 15 травня, у місті Буча, де колись знаходилася дача сім'ї Булгакових, проходить вшанування пам'яті Михайла Опанасовича. Зокрема, бучанці щороку прибирають біля пам'ятного знаку, присвяченому російському драматургу, який знаходиться поблизу місця знаходження колишньої дачі сім'ї.[20] Його встановили у 1991 році з нагоди 100-річчя письменника Українським товариством пам'яток історії та культури.[21] 15 травня 2004 року у Москві на Шаблон:Не перекладено, № 10 відкрився Культурно-просвітній центр, музей-театр «Булгаковский Дом». На відкритті центру були присутні більше 500 людей, включаючи діячів культури, булгаковознавців, акторів місцевих театрів, художників, представників інтелігенції та шанувальників творчості письменників. Згідно інформації з офіційного сайту культурного центру його щотижня відвідують від тисячі людей.[22] У 2011 році на базі культурного центру було відкрито Театр імені М. О. Булгакова.[23]

У 2005 році, згідно рішення депутатів Київської обласної ради, у Києві з'явилася вулиця Булгакова.[15] У ювілейному 2006 році, на 115-річчя митця Київська обласна рада V-го скликання одностайно прийняла рішення «Про збереження культурної та історичної спадщини, та створення історико-ландшафтного парку (заповіднику) садиби відомого письменника М. О. Булгакова». Згодом історико-ландшафтний парк внесли до переліку нерухомих пам'яток Київської області під порядковим № 1166 для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.[20] 19 жовтня 2009 року у Києві відкрили перший пам'ятник в Україні, присвячений Булгакову. Його встановили на Андріївському узвозі, № 13, де колись жив письменник. У відкритті пам'ятника узяв участь тодішній міський голова Леонід Черновецький. Авторами монументу стали заслужений художник України Микола Рапай, а також заслужений архітектор України В'ячеслав Дормидонтов.[24]

Конверт 1991 року, присвячений 100-річчю
з дня народження Булгакова.
Пам'ятний знак, присвячений
Булгакову у місті Буча

Переклади українською[править]

  • Михаїл Булгаков. Майстер і Марґарита . Переклад з російської: Микола Білорус; передмова: Н. П. Євстаф'єва; художник: Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. Харків: Фоліо, 2005. 415 с. ISBN 966-03-2965-2 (Бібліотека світової літератури)
    • (перевидання) Михаїл Булгаков Майстер і Марґарита. Переклад з російської: Микола Білорус; передмова і примітки: Н. П. Євстаф'єва. Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Харків: Фоліо, 2006. 416 с. ISBN 966-03-3336-6 (Бібліотека світової літератури)
    • (перевидання) Михаїл Булгаков Майстер і Марґарита. Переклад з російської: Микола Білорус. Харків: Фоліо, 2017. 416 с. ISBN 978-966-03-7773-8 (Шкільна бібліотека української та світової літератури)
    • (перевидання) Михаїл Булгаков Майстер і Марґарита. Переклад з російської: Микола Білорус. Харків: Фоліо, 2017. 416 с. ISBN 978-966-03-7772-1 (Бібліотека світової літератури)
  • Михаїл Булгаков. Майстер і Маргарита. На українську переклав, упроводом та коментарями спорядив Юрій Некрутенко. Львів: Кальварія, 2006. — 432 с. — ISBN 966-663-198-9
    • (перевидання) Михаїл Булгаков. Майстер і Маргарита. Роман українською в правописі 1928 року та Екзегеза — кодекс фактографічних коментарів з ілюстраціями. Юрій Некрутенко. — Київ: видавництво Агенції MSBrand Corporation, 2008. 528 сторінок. ISBN 978-966-663-256-5. (Літературно-наукове видання)

Примітки[править]

  1. Микола Рябчук. Дискурс домінування: до проблеми українсько-російських «асиметричних» відносин // Рідний край. 2010. № 1. стор.: 66-73.
  2. Лжебулгаковська агітка замість «Білої гвардії»? — Урядовий кур'єр, 7 квiтня 2012
  3. Розділ III. Русь етнiчна або «вузька» // Євген Наконечний. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. Передмова Я. Дашкевича. 3-тє видання. Львів, 2001.— 400 с.
  4. Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Роза Люксембург — Україна Молода, № 210 за 11.11.2006
  5. Юрій Макаров рівнянам розповів про свого прадіда-«тітушка» — Рівне вечірнє, 6.2.2014
  6. Радіо Свобода: «Як ставитися до Булгакова та його спадку?» (Огляд соцмереж) — Радіо свобода, 24.06.2015
  7. А для чого нам «Біла гвардія»? — Радіо Свобода, 07.02.2011
  8. а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  9. а б в г д е Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  10. а б в Шаблон:±. Бучанський лейтмотив: життя Михайла Булгакова // Бучанські новини. — 2010. — 11 мая.
  11. а б Шаблон:±. Бучанський дім // Бучанські новини. — 2008. — Шаблон:Бскор (25 апреля).
  12. а б в г Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  13. а б в г д е ё ж з и й к л м н Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  14. а б в г д е ё ж з Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  15. а б в г д е ё ж з и й к л Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  16. Виключенням є публікація булгаковський переклад п'єси Мольєра, „L'avare“, яку було опубліковано у 1938 році у виданні Шаблон:Не перекладено, а також „Седьмой сон“, з п'єси „Бег“, опублікований 1932 року у виданні Шаблон:Не перекладено.
  17. рос. внезапно и грозно наступила история
  18. М. А. Булгаков. "И судимы были мертвые". М, 1994, стр. 80. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  19. М. А. Булгаков. "И судимы были мертвые". М, 1994, стр. 81. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  20. а б в Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  21. Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  22. Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  23. Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  24. Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.

Джерела[править]

Посилання[править]

Шаблон:Вікіпосилання

Шаблон:PD-письменник Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:Твори Михайла Булгакова Шаблон:Портали

Категорія:Уродженці Києва Категорія:Випускники Першої київської гімназії Категорія:Відмічені в українофобії Категорія:Випускники медичного факультету КІУ Св. Володимира Категорія:Російські військовики Першої світової війни Категорія:Вояки Армії Української Держави Категорія:Дезертири Категорія:Вояки Добровольчої армії Категорія:Журналісти Російської імперії Категорія:Журналісти XX століття Категорія:Прозаїки Російської імперії Категорія:Радянські прозаїки Категорія:Російськомовні письменники XX сторіччя Категорія:Персоналії:Владикавказький академічний російський театр імені Є. В. Вахтангова Категорія:Радянські драматурги Категорія:Персоналії:Тбілісі Категорія:Персоналії:Батумі Категорія:Радянські режисери Категорія:Накануне (газета) Категорія:Гудок (газета) Категорія:Члени Всеросійської спілки письменників Категорія:Персоналії:Московський художній театр Категорія:Члени Спілки письменників СРСР Категорія:Персоналії:Большой театр Категорія:Лібретисти СРСР Категорія:Перекладачі СРСР Категорія:Персоналії:Санкт-Петербург Категорія:Померли в Москві Категорія:Померли від нефросклерозу Категорія:Поховані на Новодівочому цвинтарі в Москві Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці Категорія:Письменники-лікарі Категорія:Люди на марках Категорія:Іншомовні письменники, народжені в Україні