Болгарська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Картка Шаблон:Wiktionary Шаблон:Болгари

Болга́рська мова — одна з південнослов'янських мов. Поширена в Болгарії, певна кількість носіїв також живуть в Україні (Одеська область), Молдові, Румунії, Північній Македонії. Ця мова є офіційною мовою Болгарії.

Історія[править]

Болгарська літературна мова сформувалася на середину XIX століття на базі північно-східних говірок. У XX столітті літературна мова зазнала значного впливу західних говірок, на території яких розташована столиця Болгарії — Софія. Писемність — на основі кирилиці.

У лексиці, а частково й у словотворі, літературна болгарська мова відбиває значний вплив так званої церковнослов’янської мови.

Писемна болгарська мова має тривалу історію. Найдавніші писемні пам'ятки відносяться до X сторіччя (надпис царя Самуїла, 993 року). Найважливіші етапи розвитку літературної мови:

  • староболгарський період, щільно пов'язаний з першими продуктами конфесійного письменства при його виникненні в ІХ столітті
  • середньоболгарський період (12—15 століття)
  • новоболгарський (власне ранній новоболгарський) період — XVI — 1-а чверть XIX століття
  • новітня мова — з 1-ї чверті XIX століття до нашого часу (автором першої болгарської граматики, виданої в 1844 р., був Іван Богоров).

Бувши давно закріпленою на письмі, болгарська мова дуже довго зберігала в правописі зв'язок із старовинною, почасти ще старослов'янською мовою. Лише 1945 нова влада народно-демократичної Болгарії ввела в загальнонаціональний вжиток раціональну та просту орфографію, в основному побудовану на морфологічному принципі із значними поступками вимові.

Особливості[править]

Болгарській мові властиві глибокі діалектні відмінності. Так, за вимовою старого «ятя» (Ѣ) діалекти поділяються на східні та західні. До особливостей болгарської мови порівняно з іншими слов'янськими мовами належать такі риси:

  • відмінні від інших слов'янських рефлекси праслов'янської йотації: шт (записується літерою щ) на місці праслов'янського tj (в українській дало ч) та жд на місці праслов'янського dj (в українській дало ж): свеща [свешта] «свіча, свічка», чужд «чужий»
  • особливий звук [ъ] на місці старого єра: сън «сон»
  • наголос, який може стояти на будь-якому складі слова
  • втрата відмінків іменників та прикметників (а також займенників та числівників), окрім вокатива, який використовується з особовими іменами
  • наявність постпозитивного артикля (артикль, що приєднується до кінця означуваного ним іменника): човек — човекът або човека «чоловік, людина — той чоловік, та людина», жена — жената «жінка — та жінка», дете — детето «дитина — та дитина». Ця особливість зближує болгарську з іншими мовами балканського мовного союзу.
  • втрата інфінітива, замість якого вживається особова форма дієслова теперішнього часу з часткою «да»: да зная «щоб мені знати»
  • майбутній час утворюється за допомогою частки ще
  • широке використання простих минулих часів, які зникли в інших слов'янських мовах — аориста та перфекта
  • подвійний придієслівний додаток: мене ме викат «мене звати»
  • переказувальний спосіб дієслова, який вживається для передачі інформації від третьої особи.

Приклад[править]

«Заповіт» Т.Шевченка болгарською мовою (переклав Димитр Методієв)

Щом умра, ме погребете
Нейде на могила
Посред степите широки
На Украйна мила,
Та скалите над водата,
Днепър и полята
Да се виждат, да се чува,
Как реве реката.
Щом помъкне от Украйна
Днепър към морето
Кърви вражи — аз тогава
Планини, полета
Ще оставя, ще отида
Чак при Бога в рая
Да се моля. Дотогава
Господ аз не зная.
Погребете ме, станете,
Прангите счупете,
С вражи кърви свободата
Щедро наръсете.
И в семейството велико,
Свободно и ново
Не забравяйте, споменете
И мен с добро слово.

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Див. також[править]

Література[править]

  • Шаблон:Книга
  • Цонев Б. История на български език, т. 1. Изд. 2. София, 1940, т. 2—3. София, 1934—37;
  • Стойков С. Българска диалектология. София, 1955;
  • Андрейчин Л. Грамматика болгарского языка. Пер. с болг. М., 1949;
  • Державин Н. С. Болгарские колонии в России, т. 2. Язык. П., 1915;
  • Бернштейн С. Б. Разыскания в области болгарской исторической диалектологии, т. 1. М.—Л., 1948;
  • Маслов Ю. С. Очерк болгарской грамматики. М., 1956;
  • Мирчев К. Историческа граматика на български език. София, 1958;
  • Булаховский Л. А. Болгарский язык как источник для реконструкции древнейшей славянской акцентологической системы. М., 1958.

Словники[править]

Посилання[править]

Категорія:Слов'янські мови

Шаблон:Болгарія в темах

Категорія:Мови України Категорія:Мови Болгарії Категорія:Болгари Категорія:Мови SVO