Боберський Іван Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Категорія:Сторінки до перейменування

Шаблон:КарткаОшибка скрипта: Модуля «CategoryForProfession» не существует.Категорія:Персоналії за алфавітомКатегорія:Вікіпедія:P1791:відсутня Шаблон:Ifempty Іва́н Микола́́йович Бобе́рський (14 серпня 1873, с. Доброгостів, тепер Дрогобицький район Львівської області — 17 серпня 1947, Тржич, Народна Республіка Словенія, Югославія) — український педагог, організатор, фундатор, теоретик і практик української національної фізичної культури, організатор сокільсько-січового руху, автор підручників з фізичного виховання молоді. Як автор назви «Пласт», сприяв становленню Пласту. Голова товариства «Сокіл-Батько» (1908—1918), член Бойової управи і четар УСС.

Біографія[править]

Іван Боберський народився у Дрогобицькому повіті Галичини, первістком у багатодітній родині священника-уніата Миколи Боберського[1] (1844—1918). Родина мала давнє шляхетне походження[2], і належала найімовірніше до гербу Сас[джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел.

Освіту здобував у Самбірській класичній та Першій Українській академічній ґімназіях[2].

У 1891-1895 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету[3].

Подальше навчання продовжив за кордоном. У 1895-1897 роках][3] вдосконалював знання з німецької філології в університеті міста Ґрац[1]. Там був членом українського товариства «Русь» і захопився фізичною культурою. Потім у 1897-1898 роках][3] у Відні пройшов однорічний курс і склав іспит на звання «вчителя руханки» у середніх школах[4]. У 1898-1899 роках за кошти батька][3] подорожував країнами Західної Європи: Франції, Швеції, Чехії, Німеччини, де познайомився з роботою осередків фізкультури та вивчив нові форми й методи фізичного виховання[5][1].

1899 року Іван Боберський повернувся в Галичину. Влаштувався працювати в цісарсько-королівську гімназію у Дрогобичі. Від 2 липня працював заступником учителя, а 14 липня його призначено дійсним учителем. У гімназії викладав німецьку мову, завідував німецькомовною бібліотекою. Також вів уроки гімнастики в 1 - 6-х класах, де вперше запровадив досі невідомі або малознані в українському середовищі ігри, зокрема, футбол[6].

Професорство у Львові[править]

1900 року повернувся до Львова. Відтоді й до 1918 року Боберський мешкав за адресою вул. Мохнацького (тепер Драгоманова), 23[2]][3].

Від 25 червня 1901 року[6] І. Боберський працював у Першій академічній гімназії у Львові на посаді професора німецької мови й класичної філології[2], а від 1903 року викладав там фізкультуру[7]. Водночас викладав німецьку мову та руханку в гімназії сестер Василіянок[6]. На західноукраїнських землях було тоді мало зацікавлення фізкультурою, панувала байдужість до неї як до навчального предмету[5][4][1][8].

У черевні 1901 року разом з Альфредом та Леонардом Будзиновськими створив Учительський гурток для підготовки вчителів руханки, учасниками якого стала академічна та гімназійна молодь[3].

У колах української спортивної громадськості одразу помічено високий фаховий рівень нового професора І. Боберського: 17 листопада 1901 року на загальних зборах товариства «Сокіл» його обрано другим заступником голови[9].

У червні 1902 року створив жіночий відділ у Вчительському гуртку[3].

12 листопада 1907 року одружився зі словенкою Йосифиною Полак[3].

Поширення фізкультури[править]

Іван Боберський

Спортивна термінологія[править]

Організація руханкових груп вимагала упорядкування відповідної спортивної термінології. Іван Боберський після пошуків власне українського словесного окреслення нових і невідомих понять намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як «ситківка»[8], або «відбиванка» (волейбол), «копаний м'яч» (футбол), «наколесництво» (велоспорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей), лещетарство[8] (лижний спорт), булавка[8], стусан[8] (бокс) та ін.[5], широко використовувані на західноукраїнських землях до 1939.

Видавнича діяльність[править]

Українських підручників для підготовки фахівців фізичного виховання на той час не було. Тому Боберський власним коштом надрукував перші підручники з гімнастичних вправ, спортивних ігор: «Забави й гри рухові» (1904—1905), «Копаний м'яч» (1906). «Значення руханкових товариств» (1909) та [4]. Пізніше (1913) завдяки його підтримці було видано перший посібник для українського Пласту О.Тисовського[10]. Видавав також перші українські спортивні журнали, а згодом й редагував у багатьох журналах статті з питань руханки та спорту. За його редакцією виходили неперіодичне видання «Вісти з Запорожа» (1910—1914) та щомісячний часопис «Січові вісти» (1912—1914)[4]. Загалом був автором понад сотні публікацій у пресі[10].

З рефератами про значення фізичної культури для українського народу[4], особливо для молоді і жіноцтва[10], об'їздив усю Галичину[4].

Футбол[править]

На 1903 припадають перші організаційні кроки в розвитку українського футболу. Цей рік був черговою віхою в його еволюції. З футболом Боберський познайомився коли навчався в університеті Ґраца. Під час викладання гімнастики в Першій академічній гімназії поступово почав вводити футбол у навчальний процес[7]. 1906 року заснував «Український спортовий кружок»[6], членами якого були учні п'ятих класів гімназії. Займалися різними видами спорту[7]. Члени кружка носили жовто-синю відзнаку із золотистими буквами "У.С.К." На зборах 21 березня 1909 року кружок поділили на сім відділень, зокрема й футбол, так було утворено футбольну команду УСК[7], яка стала першою етнічною українською організацією фізкультурного профілю.

1909 року (за іншими даними у вересні 1906-го[3]) Боберський запросив колишнього гравця чеського футбольного клубу "Славія" В'ячеслава Льомоза[3]. Він проводив навчальні тренування з командами УСК.

Сокільський рух[править]

Львівські соколи перед виїздом до Праги на VІ-ий Всесокільський злет. Зліва направо — у 1-му вікні вагона: Т. Гвоздецький, Юрій Боднар; 2-му вікні: Франтішек Коргонь, Йосиф Доманик; 3-му вікні: Степан Гайдучок до якого стоячи на пероні звертається Іван Боберський; 4-му вікні: Олександр Гошовський. На пероні зліва направо — 2-й: Степан Гасюк, 5-й: Гузар, 6-й: Федусевич. Львів, головний залізничний вокзал.

1892 року, іще навчаючись в Львівському університеті, Іван Боберський брав участь у перших заходах гімнастичного товариства «Сокіл». До організації вступив уже після повернення до Львова. Відбулося це 3 жовтня 1901 року на засіданні старшини[11]. 17 листопада 1901 року на загальних зборах товариства його обрано другим заступником голови. В серпні 1908 року його обрано головою Старшини гімнастичного товариства «Сокіл» та центрального осередку «Сокіл-Батько» у Львові[9]. На цій посаді залишався до 1918 року[11].

У навчальній групі при Соколі підготував перших українських учителів й вчительок фізичного виховання[8]. До Боберського з проханням направити на роботу вчителів руханки зверталися з Києва та Катеринослава, але їх бракувало і для Галичини.

За час очолення Боберським сокільського руху (у 1908—1918 роках[11]) з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції. Так, у 1906 році його учні з Академічної гімназії засновують перший український спортивний гурток[6], де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, гаківка[12], лещетарство, мандрівництво та санний спорт. Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, в державних українських гімназіях Тернополя і Перемишля, котрі переростають у спортивні товариства «Поділля» і «Сянова Чайка»[4]. Завдяки активній праці Боберського в Західній Україні щодо організації цих товариств до Першої світової війни було засновано 974 сокільських гнізда[2] й 794 січових гнізда. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок[8].

Був співголовою 1-го «Сокільського здвигу», що відбувся 10 вересня 1911 року[3]. Щоб провести показові виступи кількох тисяч своїх членів «Сокіл-батько» орендувало «Тор циклістув» (велотрек) [7], що належав Галицькому товариству велосипедистів та мотоциклістів[7] (був у районі станції «Сонячна» сучасної дитячої залізниці у Стрийському парку на перехресті перекритої тепер вул. Козельницької та вул. Стрийської[2]).

11 вересня громадськість Львова вручила Івану Боберському срібну булаву, як символ проводу, а також присвоїла йому почесний титул «Батько української фізичної культури»[9].

Іван Боберський бачив, що українським дітям не вистачає місць для занять спортом, оскільки вони не могли вступати в польські та єврейські клуби, у чиїй власності були спортивні майданчики[1]. Тому за його особистої ініціативи одразу після звигу «Сокіл-Батько» купив земельну площу «Тору циклістув»[7] для спорудження спортивного майдану "Український город"[6]. Деяку частину грошей дали меценати, але більшу частину довелося брати під позику в заможних українців[11]. Для повернення позики територію стадіону розбили на 22621 ділянку, кожна площею по один квадратний метр. Через пресу пропонували українцям викуповувати ці ділянки по 5 крон[7]. Гроші від їх продажу надходили в фонд “Комісії закупної українського городу у Львові”, яку очолював Іван Боберський[11]. Попри його сподівання, за три роки продали лише третину стадіону[7]. Потім розпочалась Перша світова війна, яка перервала викуп майдану. Цю справу Боберський продовжив уже на еміграції[13]. Загалом займався цим упродовж двадцяти років. До 1938 року було викуплено 7 моргів, із яких два уділи від Івана Боберського та його дружини Йозефіни[11].

1911 року у Львові за ініціативи Івана Боберського, на базі Українського спортового кружка, створено Спортове товариство «Україна». Тренування відбувалися на "Українському городі" та в гімнастичному залі ("рухівні") на вул. Руській, 20, що належали «Соколу-батьку». Іван Боберський не брав безпосередньої участі в засіданнях «України», а лише «давав ради, коли вони були потрібні». 1913 року «Україна» стала членом «Сокола-батька»[14].

Брав участь у конгресі працівників фізичної культури у Відні 1910 року, а 1912 року вивозив своїх вихованців на змагання до Праги[5][8].

Підсумком наполегливої праці Івана Боберського став ювілейний Шевченківський здвиг 28 червня 1914 року[2] у Львові. У цій маніфестації українців у Львові взяло участь 12 тисяч руховиків, зокрема й гості з-над Дніпра, безліч глядачів[8].

Стрілецький рух[править]

Духовними дітьми Івана Боберського є Українські січові стрільці, (УСС) — перші паростки новітніх українських збройних сил. Після початку Першої світової війни тисячі "соколів", "січовиків", "пластунів" вступили до лав УСС[10]. Проте й сам «батько» не звільняв себе від служби: він входив до складу Бойової управи стрілецтва[1], був його невтомним опікуном[5]. Працюючи там безупинно, видав «УСС в Карпатах»[15], «Збірник пісень УСС», а також зібрав і зберіг документальні матеріали про українське військо[6].

Референт ЗУНР[править]

Файл:Старшини УГА Н. Гірняк, В. Старосольський та ін.jpg
Група старшин УГА (зліва направо): отаман Никифір Гірняк, поручник Володимир Старосольський, чотар Микола Саєвич, полковник Дмитро Вітовський, чотар Михайло Гаврилко, Іван Боберський, сотник Осип Семенюк, до 2 серпня 1919

З 1915 року І. Боберський — член Головної Української Ради, згодом Загальної Української Ради, у 1918—1919 — референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР (зокрема, в місті Тернопіль[16]). Коли 1919 року у таборі інтернованих українських вояків у Німецькім Яблоннім склалась несприятлива ситуація з 5-тисячною бригадою Української Галицької Армії, ймовірно, що стабілізації настрою бійців сприяв приїзд саме професора І. Боберського. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно стали проводитися ранкова гімнастика та біг, а найбільшою популярністю користувався футбол.

У листопаді 1920 року за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР І. Боберський виїхав повноважним представником до США та Канади[2] для організації допомоги стрілецькому війську[4][1]. Під час служби за кордоном він постійно підтримував зв'язки з рідним краєм[2].

Серед української діаспори[править]

у 1922-1932 роках проживав у канадському місті Вінніпезі[3].

У 1923-1932 роках очолював представництво ЗУНР у США i Канаді. Зібрав 50 тисяч канадських доларів для Українського Червоного Хреста. Викладав історію та географію України, редагував українські часописи в Канаді, збирав матеріали для музею Українських переселенців[3].

Від січня 1925 року Іван Боберський представляв у Канаді львівське Товариство опіки над українськими емігрантами. Очолював Товариство опіки ім. св. Рафаїла. Основна діяльність канадської філії припадає на 1925-1931 роки[17][18][19][20].

Перебуваючи в Америці, Боберський брав активну участь у житті української діаспори. Його діяльність була різноманітною — від популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю Василя Авраменка у Нью-Йорку до збору матеріалів про українські часописи, книгарні, друкарні, українські школи на американській землі та проведення статистики української еміграції[10].

Не полишав Боберський і видавничої діяльності. За його редакцією вийшли альманахи «Нове поле» (1927), «Прерія» (1928), «Кленовий лист» (1929). У «Новому полі» навіть була опублікована складена ним карта українських поселень у провінціях Канади. Статті професора виходили як в українських періодичних виданнях США і Канади, так і у львівських часописах («Діло», «Нова зоря»). Боберський зібрав велику колекцію фотографій, що нині зберігається в Українській бібліотеці його імені у Вінніпезі[10].

1932 року перебрався з Канади до тодішньої Югославії, де мешкав у маленькому містечку Тржичі (Словенія; звідти була родом його дружина Жозефіна) аж до самої смерті[2]. Там він відновив тісні зв'язки з рідною Галичиною, але й не поривав з канадськими українцями[1].

1936 року відвідав змові та літні Олімпійські ігри в Німеччині. Надіслав звідти низку репортажів до часописів «Сокільські Вісти» та «Діло»[3].

Останні роки хворів на туберкульоз. Помер 17 серпня 1947 року[2]. Похований на кладовищі у місті Тржич[6] в родинній гробниці Поллаків, до яких належала його дружина[21].

Вшанування[править]

  • На відзначення 70-річчя з часу заснування Львівського державного університету фізичної культури рішенням Міністерства освіти і науки України вишу було надане почесне ім'я видатного діяча українського гімнастичного і спортивного руху, «Батька українського тіловиховання», професора Івана Боберського. 26 вересня 2016 року, в головному корпусі Львівського державного університету фізичної культури урочисто відкрито пам'ятну дошку з нагоди рішення про присвоєння університету почесного імені Івана Боберського.[22]

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. а б в г д е ё ж Шаблон:±. Ідеолог українського спорту / Куц О. // Фізична культура, спорт та здоров'я нації - нова епоха, нова генерація. — Вінниця. — Шаблон:Бскор.
  2. а б в г д е ё ж з и й Ігор МЕЛЬНИК Іван Боберський — батько нашого спорту
  3. а б в г д е ё ж з и й к л м Шаблон:±. Життєвий літопис професора Івана Миколайовича Боберського / Парійчук Іван // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. — Харків-Львів, 2003. — Шаблон:Бскор. — Шаблон:Бскор.
  4. а б в г д е ё ж Шаблон:±. Іван Боберський - Батько української фізичної культури // Дрогобиччина - земля Івана Франка. — Дрогобич, 1997. — Шаблон:Бскор.
  5. а б в г д Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  6. а б в г д е ё ж Шаблон:±. Іван Боберський: Біля джерел української тіловиховної і спортової традиції / Тимчак Я. // Вісник НТШ. — 2016. — Шаблон:Бскор (весна-літо). — Шаблон:Бскор.
  7. а б в г д е ё ж з Ошибка Lua в package.lua на строке 80: module 'Module:Citation/CS1/Suggestions' not found.
  8. а б в г д е ё ж з Шаблон:±. Проф. Іван Боберський, його роля і значення для української фізичної культури // Сокіл-батько: альманах 1895-1995. — Львів : РВО “Основа”, 1996. — Шаблон:Бскор. — ISBN 5-7704-6429-7.
  9. а б в Шаблон:±. Іван Боберський (до 140 річчя з дня народження).
  10. а б в г д е Шаблон:±. Піонер українського тіловиховання - Іван Боберський // Наш спорт. — 2009. — Шаблон:Бскор (січень). — Шаблон:Бскор.
  11. а б в г д е Шаблон:±. Іван Боберський - провідний діяч українського сокільського руху.
  12. тепер хокей на траві
  13. Шаблон:±. Хроніка закупна Українського Городу від рр. 1911-1929 // Сокіл-батько: альманах 1895-1995. — Львів : РВО “Основа”, 1996. — Шаблон:Бскор. — ISBN 5-7704-6429-7.
  14. Шаблон:±. Іван Боберський та спортове товариство "Україна": Формування української спортової традиції в галичині.
  15. Шаблон:±. Професор Іван Боберський // Сокіл-батько: альманах 1895-1995. — Львів : РВО “Основа”, 1996. — Шаблон:Бскор. — ISBN 5-7704-6429-7.
  16. Трофим'як Б. Боберський Іван… — С. 145.
  17. Енциклопедія українознавства
  18. http://encyclopedia.com.ua/search_articles.php?id=340 Боберський Іван ЕСУ
  19. [http://encyclopedia.com.ua/search_articles.php?id=340 Боберський Іван ЕСУ
  20. Українські стежі в Чикаго. Спортовий скаутський курінь “Спартанки”
  21. Вацеба О. Іван Боберський
  22. У Львові відкрили пам'ятну дошку Івану Боберському

Література[править]

Посилання[править]

Категорія:Українські педагоги Категорія:Українські спортові діячі Категорія:Діячі ЗУНР Категорія:Пластуни Категорія:Уродженці Доброгостева Категорія:Учні Самбірської гімназії Категорія:Учні Львівської академічної гімназії Категорія:Викладачі Львівської академічної гімназії Категорія:Випускники Віденського університету Категорія:Випускники Львівського університету Категорія:Українці Канади Категорія:Перебували в Тернополі Категорія:Персоналії:Тржичі Категорія:Померли у Словенії Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці Категорія:Педагоги Австро-Угорщини Категорія:Педагоги ЗУНР Категорія:Педагоги XX століття Категорія:Педагоги Львівської області Категорія:Педагоги Львова