Австро-Угорщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote

Шаблон:Картка:Колишня країна

А́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn) — у 18671918 роках дуалістична монархія в Центральній Європі. Федерація Австрійської імперії та Угорського королівства. Займала терени сучасної Австрії та Угорщини, а також Чехії, Словаччини, Хорватії, Словенії, Чорногорії, частини Італії, Польщі, Румунії, Сербії, України. Очолювалася імператорами з австрійського дому Габсбургів — Францом-Йосифом (18671916) і Карлом I (19161918). Заснована після компромісної угоди між Австрією і Угорщиною. Столиця — Відень. Офіційною мовою була німецька. Панівна конфесія — католицизм. Була населена різними народами, провідну роль серед яких відігравали австрійські німці та угорці. Існування імперії супроводжувалося потужними національно-визвольними рухами. У 1918 році внаслідок поразки у Першій світовій війні розпалась на ряд незалежних держав.

Назва[править]

  • А́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn) — коротка назва.
  • Австро-Угорська монархія (нім. Österreichisch-Ungarische Monarchie, угор. Osztrák-Magyar Monarchia) — обидві держави (Австрія і Угорщина) є одночасно і об'єднаними (в якихось сферах) і, водночас, незалежними (в більшості сфер).
  • Австрія — коротка назва.
  • Королівства і землі, представлені в Рейхсраті та Землі Священної Угорської корони Святого Стефана (нім. Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder und die Länder der heiligen ungarischen Stephanskrone) — офіційно з 14 листопада 1868 року

Історія[править]

Шаблон:Історія Австрії Шаблон:Історія Угорщини

Утворення Австро-Угорщини[править]

У середині XIX сторіччя багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Розбіжності між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 18481849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (18481916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена Райхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції Райхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати довічних членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.

Палата депутатів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від трьох курій (1 — великої земельної власності, 2 — торгово-промислових палат, 3 — більших міст) крім сільської (включно з малими містами). Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.

Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). 1907 року було запроваджено загальне виборче право для чоловіків віком від 24 р. і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від Райхсрату та Сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, за спеціально укладеною угодою. 1867 року квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % — для Угорщини.

Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх розбіжностей між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила суперечки. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у Райхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі суперечності не вдалося.

Існування українців на Закарпатті взагалі не визнавалося угорською владою. 1868 року сейм у Будапешті оголосив усе населення краю угорською нацією. На Буковині та Галичині становище було дещо кращим. На цих землях виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації («Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка) та політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Однак і тут українці перебували у нерівноправному становищі. У Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині — німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині — німецька.

Зовнішня політика Австро-Угорської імперії після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована переважно на Балкани. 1878 року австро-угорські війська окупували Боснію і Герцеговину. Анексія окупованих територій 5 жовтня 1908 року призвела до загострення відносин Австро-Угорської імперії з Російською імперією, результатом чого стало укладення таємної угоди з Німецькою імперією 7 жовтня 1879 року. 1882 року до цього договору приєдналася Італія, завершивши, таким чином, створення воєнно-політичного блоку — Троїстого Союзу, спрямованого проти Франції та Російської імперії.

Проект реформи Австро-Угорщини[править]

До початку XX століття стало явним, що державний організм, де дві нації домінують над дев'ятьма в принципі нежиттєздатний, що підтверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.

Франц Фердинанд планував радикально перекроїти карту Австро-Угорської імперії, створивши напівавтономні штати, кожен з яких представляв би одну з 11 націй імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії. Але план реформ не був втілений у життя через убивство ерцгерцога та початок Першої світової війни, внаслідок якої зникла сама імперія.

Перша світова війна[править]

28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда, що стало приводом для початку Першої світової війни 19141918 років.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, а 6 серпня 1914 року — Російській імперії. На фронті чехи, словаки, українці і хорвати переходили на бік росіян, відмовлялися йти в наступ. Армія зазнавала серйозних воєнних поразок. Революція в Російській імперії справила великий вплив на трудящих.

Навесні 1918 року Австро-Угорщина разом з Німеччиною окупувала Україну. Спілкування з революційними масами, боротьба українського народу проти загарбників призвели до швидкого революціонізування окупаційних військ. Солдати, що поверталися, приносили з собою ліві ідеї. Все частіше почали вибухати страйки і демонстрації проти війни, в тому числі в армії.

Війна Австро-Угорської імперії проти країн Антанти 19141918 років в союзі з Німецькою імперією, Болгарією та Османською імперією завершилася крахом імперії.

Розпад імперії[править]

У жовтні-листопаді 1918 року угорські, чеські, словацькі, а незабаром також і австрійські війська почали тікати з фронту. Почалась революція. Австро-Угорщина підписала з Антантою 3 листопада Падуанське перемир'я, фактично капітуляцію.

На землях Австро-Угорщини утворилися самостійні держави: Західноукраїнська Народна Республіка, Чехословацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина. Частина колишніх територій Австро-Угорської імперії:

Етнічні українські землі Австро-Угорщини були розділені між трьома державами:

Територія[править]

Територія Австро-Угорської імперії становила 676 545 км².

В адміністративно-географічному плані поділялася на дві частини: Цислейтанію — до річки Лейти, по якій раніше проходив фактичний кордон між Австрією та Угорщиною, й Транслейтанію — Землі корони Святого Стефана.

В адміністративному відношенні Австро-Угорщина ділилася на такі складові частини (коронні землі):

Цислейтанія (землі австрійської корони;Територія — 351 204 км²):
Королівство Богемія Королівство Далмація Королівство Галичини та Володимирії Герцогство Буковина Ерцгерцогства Нижня Австрія
Ерцгерцогства Верхня Австрія Герцогство Каринтія Герцогство Крайна Герцогство Зальцбург Герцогство Верхня і Нижня Сілезія (Австрійська Сілезія)
Герцогство Штирія Маркграфство Моравія Княжий округ Тіроль: (Земля Форарльберг) Австрійське примор'я: (Княжий округ Гориця і Градишка, Місто Трієст, Маркграфство Істрія)
Транслейтанія (землі угорської корони; Територія — 325 411 км²):
Королівство Угорщина Королівство Хорватія і Славонія Місто Фіуме
Боснія і Герцеговина 1908).

Населення[править]

Файл:Austria hungary 1911.jpg
Етнічна карта Австро-Угорщини.

Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, в якій у 1908 році проживало 50 293 000 осіб 25 націй та народностей. Найчисельнішими з них були німці, угорці, чехи, українці, поляки, словаки, хорвати та румуни. Українців 1910 року налічувалось 4,178 млн осіб, що становило 8 % населення імперії. Крім них було також понад 400 тисяч латинників (обернених на католицизм українців) та пословачених українців[1].

Зі зростанням капіталістичної економіки на національних краях, зокрема в Чехії, посилилися національні суперечності. Тому національне питання в Австро-Угорщині було віссю політичного життя. Панівні класи розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські краї як колонії (див. Австро-угорський компроміс#Реакція і спроби реформ). В економічному і культурному житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австрійський уряд.

Найбільші міста[2][править]

Австрійська імперія

Номер Сучасна назва Назва[3] Інше Сучасна країна Населення
1. Відень Wien Bécs, Beč Австрія Австрія 2,083,630
2. Прага Praha Prag Чехія Чехія 668,000
3. Трієст Triest, Trst Італія Італія 229,510
4. Львів Львів Lwów, Lemberg Україна Україна 206,113
5. Краків Krakau Польща Польща 151,886
6. Грац Gradec Австрія Австрія 151,781
7. Брно Brünn Чехія Чехія 125,737
8. Чернівці Чернівці Cernăuți, Czernowitz Україна Україна 87,100
9. Плзень Pilsen Чехія Чехія 80,343
10. Лінц Linec Австрія Австрія 67,817

Королівство Угорщина

Номер Сучасна назва Назва[3] Інше Сучасна країна Населення
1. Будапешт [[Файл:Шаблон:Прапор HUN|20x13px|Угорщина]] Угорщина 1,232,026
2. Сегед Szegedin, Segedin [[Файл:Шаблон:Прапор HUN|20x13px|Угорщина]] Угорщина 118,328
3. Суботиця Szabadka Суботица Сербія Сербія 94,610
4. Дебрецен [[Файл:Шаблон:Прапор HUN|20x13px|Угорщина]] Угорщина 90,764
5. Загреб Zágráb, Agram Хорватія Хорватія 79,038
6. Братислава Pozsony Pressburg, Prešporok Словаччина Словаччина 78,157
7. Мішкольц [[Файл:Шаблон:Прапор HUN|20x13px|Угорщина]] Угорщина 76,207
8. Тімішоара Temesvár Temeswar [[Файл:
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Прапор ROM|20x13px|Румунія]] Румунія
72,555
9. Орадя Nagyvárad Großwardein [[Файл:
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Прапор ROM|20x13px|Румунія]] Румунія
64,169
10. Арад Arad [[Файл:
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Прапор ROM|20x13px|Румунія]] Румунія
63,166
11. Клуж-Напока Kolozsvár Klausenburg [[Файл:
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Прапор ROM|20x13px|Румунія]] Румунія
62,733

Збройні сили[править]

Примітки[править]

  1. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. (Текст ЕУ-2). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 17.
  2. Kogutowicz Károly, Hermann Győző: Zsebatlasz: Naptárral és statisztikai adatokkal az 1914. évre. Magyar Földrajzi Intézet R. T., Budapest 1913, S. 69, 105.
  3. а б "Donaumonarchie Österreich-Ungarn". Donaumonarchie.com. Retrieved 19 November 2013. 

Джерела[править]

Посилання[править]

Шаблон:Вікіцитати1 Шаблон:Ci Шаблон:Австро-Угорщина Шаблон:Імперії, імперіалізм і колоніалізм Шаблон:Ac

Категорія:Австро-Угорщина Категорія:Новоісторичні держави Європи Категорія:Колишні імперії Категорія:Історія Центральної Європи Категорія:Новоісторична Австрія Категорія:Новоісторична Боснія і Герцеговина Категорія:Новоісторичні держави Італії Категорія:Новоісторичні держави Польщі Категорія:Новоісторична Румунія Категорія:Новоісторична Сербія Категорія:Новоісторична Словаччина Категорія:Новоісторична Словенія Категорія:Новоісторична Угорщина Категорія:Новоісторичні держави України Категорія:Новоісторична Хорватія Категорія:Новоісторична Чехія Категорія:Країни-учасники Першої світової війни Категорія:Держави і території, засновані 1867 Категорія:Зникли 1918 Категорія:Надпопулярні статті Категорія:Поліетнічні імперії