Іннокентій IV

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote
Шаблон:ДД титулШаблон:Державний діяч/Особисті дані
Іннокентій IV

Шаблон:If1 Шаблон:If1

70px
У миру Сінібальдо де Фіескі
Шаблон:Wikidata/p373

Категорія:Персоналії за алфавітом

Інноке́нтій IV (лат. Innocentius PP. IV, 1190Шаблон:ДС) — папа Римський (12431254). Представник шляхетного роду Фієскі. Народився у Генуї. Обраний на конклаві 1243 року. Подібно до свого попередника Григорія IX вів боротьбу проти германського імператора Фрідріха II та його наступника Конрада IV за незалежність Церкви та Риму. Провів перший Ліонський собор (1245). Сприяв поширенню християнства у Європі, допомагав Тевтонському ордену. Сподівався на навернення Монгольська імперія, куди відправив із місією Плано Карпіні (1245). Через легатів коронував князя Данила Галицького королем Русі (1253). На прохання останнього безуспішно намагався організувати хрестовий похід проти Золотої Орди. Світське ім'я — Сінібальдо де Фієскі (італ. Sinibaldo de Fieschi).

Біографія[править]

Здобув юридичну освіту: вивчав право в Пармі та Болоньї, був обізнаний у канонічному праві і вважався одним з найповажніх юристів свого часу[1]. З 1218 року займав чільні посади у Римській Курії. Вів боротьбу проти німецького імператора Фрідріха II Гогенштауфена та його наступників — Конрада і Манфреда. Пропонував сицилійську корону англійському королю Генріху III, Карлу Анжуйському, Річарду Корнуельському.

Ліонський собор[править]

У 1245 скликав Вселенський собор у Ліоні, на якому брав участь архієпископ руський (український) Петро Акерович. На соборі вирішено організувати оборону Східної Європи від монголо-татарської навали.

Монголи[править]

Іннокентій відсилає домініканців і францисканців до «татар»

1245 року Іннокентій IV відправив Джованні з Пьян-дель-Карпіне легатом у Монгольську імперію до «імператора татар». У своєму зверненні папа прохав кагана прийняти християнство й припинити агресію в Європі[2]. 1246 року каган Ґуюк надіслав відповідь, написану на фарсі. Він відмовився приймати Христа і зажадав від потифіка та європейських монархів скоритися, ставши підданими його як володаря над усіма народами світу, бо «Силою Бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і кінчаючи тими, де заходить, даровані нам»[3]. У разі незгоди з вимогами, Гуюк обіцяв ставитися до християнських країн як до своїх ворогів.

1247 року інший папський посланець Асцелін Ломбардський зустрічався із монгольським нойоном Байджу біля Каспійського моря. Останній відправив до Іннокентія IV в Ліон двох своїх послів — Айбера і Сергіса (Сергія) з листами. 1248 року вони прибули до понтифіка й наполягали, аби він прибув на поклін до кагана в монгольську столицю Каракорум. Зі свого боку Іннокентій IV знову прохав монголів зупинити убивство християн у Східній Європі.

Португалія[править]

1245 року Іннокентій IV детронізував португальського короля Саншу II після затяжного протистояння із місцевим духовенством. Папа проголосив новим правителем Португалії булонського графа Афонсу III, молодшого брата короля[4]. Небажання Саншу поступатися призвело до міжусобної війни в країні у 12451248 роках. Більшість португальців підтримала Афонсу, проте на боці детронізованого короля виступила сусідня Кастилія[4]. Іннокентій відлучив від церкви кастильського інфанта Альфонсо, що керував кастильськими експедиційними силами, й змусив нападників забратися геть, прихопивши з собою Саншу ІІ[4]. Після смерті останнього в січні 1248 року Афонсу ІІІ став повноправним королем Португалії[4].

Русь[править]

Іннокентій IV робив спроби приєднати до Риму східну православну церкву, вислав послів до Золотої Орди, Володимиро-Суздальського і Галицько-Волинського князівств. У 12461247 роках листувався з князем Данилом Романовичем Галицьким з метою створення антиординської коаліції та відновлення церковної єдності. У 1253 передав Данилові Галицькому королівську корону, видав буллу з закликом до хрестового походу проти монголо-татар, але він не відбувся.

Примітки[править]

  1. Герштейн А. Б. Послания императорского двора XIII в.: границы и способы воздействия // Адам & Ева. Aльманах гендерной истории. — 2013. — № 21. — С. 36. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info
  2. Roux 312–313
  3. Варварцев 2011:266.
  4. а б в г Livermore 1947:129-134.

Джерела[править]

Посилання[править]

Шаблон:Ci

Категорія:Папи

Шаблон:Бібліоінформація