Іван Самойлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску

Шаблон:Гетьман

Іва́н Самойло́вич (? — Шаблон:ДС) — гетьман Війська Запорозького, політичний та військовий діяч, реформатор, очільник Гетьманщини Лівобережної України та «Обох боків Дніпра» (від 1676 року). Намагався приєднати до козацьких територій Слобожанщину, але невдало. Закінчив своє життя у засланні внаслідок змови князя Василя Голіцина та частини старшини на чолі з Іваном Мазепою.

Біографія[править]

Народився у сім'ї священика Самійла з Ходоркова (нині Житомирська область). Після Хмельниччини родина переїхала на Лівобережжя де батько отримав парафію в містечку Красний Колядин в Прилуцькому полку.

Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Втім духовна стезя не привабила Івана і він вступив до війська. Оскільки мав добру освіту, то службу розпочав військовим писарем Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Там же одружився з дочкою місцевого заможного міщанина Марією Голуб.

За протекції генерального писаря отримав звання значкового товариша. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, наказним полковником Прилуцького полку, сотником красноколядинським (1664), полковником охотницького полку з котрим вирушив до Смоленська (1665). Після повернення займав старшинські посади в складі Чернігівського полку гетьмана Дем'яна Ігнатовича (Многогрішного) — осавула та судді.

Політична кар'єра[править]

1668-го року Самойлович взяв участь у антимосковському повстанні на Лівобережжі, яке очолив гетьман Брюховецький. Після вбивства дорошенківцями Івана Брюховецького приєднався до Дем'яна Многогрішного, разом з яким отримав царське прощення[1]. У 16681669 роках був наказним полковником та полковником чернігівським. 16691672 — генеральний суддя.

Згодом очолив старшинську змову проти Ігнатовича. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 року обраний гетьманом. Обновив старшинський корпус, зокрема владу повернули собі репресовані за попереднього уряду прибічники кланів Сомка, Золотаренка та Брюховецького. Того ж року спинив антидержавну змову Рославця, котрого разом з полковниками прилуцьким Горленком та переяславським Райчею було ув'язнено з конфіскацією майна.

Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого проводив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 років. За правління Самойловича Українська Православна Церква почала втрачати свою незалежність і надалі була остаточно підпорядкована Московському патріархові гетьманом Іваном Мазепою.

Умови гетьманства[править]

Умови, на яких московський цар у 1672 році затвердив гетьманом Самойловича, полягали в наступному:

  • Міста Києва Государ ніколи полякам не поступиться; інші ж статті світу з Королем Польським відкладені до 1674 року.
  • Гетьман, не радячись зі старшинами і без суду, нікого не карає, як то бувало «від зрадника Демка» (тобто Дем'яна Многогрішного).
  • Гетьман не може вести ніяких переговорів з державами іноземними, без Царського веління, а й тим більше не має права входити в письмові або усні зносини з Дорошенком. Оскільки той, з'єднавшись з султаном, починає війну з Королем Польським, то новий Гетьман зобов'язується ні в чому не давати Дорошенку допомоги.
  • Гетьман зобов'язаний поступитися Польщі все місця по Сож, в Воєводстві Мстиславського, в повітах Мозирському і Речицьке, якими володів гетьман Многогрішний.
  • Гетьман зобов'язується не приймати втікачів Московських людей; а які в гетьманство Многогрішного були прийняті, тих вислати негайно з Малоросії.
  • У статтях Глухівських в пункті 17-му було сказано, що під час переговорів з Королем, або з Ханом має згадуватись про Запорожців, і повинні бути присутніми Комміссари Малоросійські. Втім на перших же переговорах ця умова не була виконана; а потім вже зажадав Государ в село Мігновичі на переговори з поляками Полковника Київського Костянтина Солонину; але як Посол Королівський, Гнінскій, оголосив, що у нього в наказі від Короля немає ні слова про присутність Комміссаров малоросійських, то Государ оголосив, що їх надалі не стануть викликати; якщо ж буде при переговорах згадуватися про Украйну і військо Запорозьке, про те письмово повідомляти Гетьманів і Кошових.
  • Полковник Чернігівський Василь Многогрішний відбирав воду у ратних людей Московських і всіляко їх утискував; а Сотник тамтешній Леонтій Полуботок зайняв на Стрижні водяний проїзд, побудував греблю і млин — все це знищити.
  • Особливий Полковник з тисячею реєстровими козаками, які засновані в силу 22-й Глухівської статті, нині, на прохання народу — скасовуються.[2]

Державна політика[править]

Іван Самойлович (другий зліва) в меморіалі «Гетьмани. Молитва за Україну». У внутрішній політиці Іван Самойлович започаткував виділення з козацької старшини т. зв. значкового (знатного, значного) військового товариства, яке стало прообразом українського («малоросійського») дворянства. Намагався об'єднати Правобережжя та Лівобережжя.

1674 року, коли війська гетьмана Самойловича перейшли Дніпро, і більшість правобережних полків перейшли на бік лівобережного гетьмана, правобережний гетьман Михайло Ханенко склав гетьманську булаву, Петра Дорошенка формально було усунуто від влади, а гетьманом усієї України («обох сторін Дніпра») було проголошено Івана Самойловича.

У результаті вторгнення військ Османської імперії Самойлович втратив контроль над Правобережжям. Саме ним у 1678-му році вперше в Гетьманщині була уведена оренда на горілку.

У 1679 року за наказом Москви провів насильницьке переселення українців з Правобережної України на Лівобережну, відоме як Великий згін.

У роки правління Самойловича остаточно утвердився державно-політичний устрій лівобережного Українського гетьманату, який в основному залишався незмінним до 1764 року. Проявив себе здібним воєначальником у війні об'єднаних сил козацької України та Московії з Османською імперією. Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади і на Волинь та Західну Україну. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайським миром 1681 року, неодноразово виступав проти укладення польсько-московського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ України на дві частини.

Церковна політика[править]

За гетьманування Самойловича українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, була підпорядкована Московському патріархату. Мріяв створити Українське/Руське князівство і зробити гетьманську владу спадковою.[джерело?]Категорія:Статті з твердженнями без джерел

Позбавлення гетьманства[править]

Після невдалого спільного українсько-московського походу на Крим у 1687 звинувачений у «зраді Москві», скинутий з гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до залежних московських територій Західного Сибіру, де й помер.

Родина[править]

Батько

  • Самійло — православний священик з Правобережжя.

Діти

Вшанування пам'яті[править]

У місті Батурині та селі Ходорків встановлено пам'ятники Гетьману Самойловичу.

У Запоріжжі існує вулиця Гетьмана Івана Самойловича.

Див. також[править]

Примітки[править]

  1. В. В. Кривошея Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД ім. Ф. Ф. Кураса, 2008 ст.223
  2. "Маркевич, Н. Історія Малоросії, глава 34". Кіровоградська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. І. Чижевського (in русский). Retrieved 2019-04-24. 
  3. А старшого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля болшой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и священика, жеби его висповідати. Літопис Самовидця. — Київ: «Наукова думка», 1971. — С. 147.

Джерела[править]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 768—769.
  • Мельник Л. Гетьман Іван Самойлович // Київська старовина. — 1996.-№ 1. — С. 77—84.
  • Сергієнко Г. Іван СамойловичШаблон:Недоступне посилання // Володарі гетьманської булави. — К. : Варта, 1994.
  • Станіславський В. «Статті» Івана Самойловича щодо «Вічного миру» // Україна в Центрально-Східній Європі. — К., 2000. — С. 348—385.
  • Чухліб Т. Іван Самойлович // Історія України в особах. Козаччина. — К., 2000. — С. 161—170.
  • Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава у міжнародних відносинах 1648—1714 рр. — К., 2005.
  • Чухліб Т. В. Самойлович Іван Самійлович // Шаблон:ЕІУ
  • Алмазов А. С. Политический портрет украинского гетмана Ивана Самойловича в контексте русско-украинских отношений (1672—1687 гг.) — М., 2012. Обнаружена петля в шаблонах: Шаблон:Ref-info

Література[править]

  • В. І. Головченко. Самойлович Іван Самійлович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Т. Чухліб. Самойлович Іван Самійлович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.652 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[править]

Шаблон:Інші проекти

Шаблон:Послідовність гетьманів Лівобережної України Шаблон:Гетьмани Війська Запорозького Шаблон:Руїна


Шаблон:Нормативний контроль Категорія:Уродженці Ходоркова Категорія:Гетьмани Війська Запорозького Категорія:Випускники Києво-Могилянської академії Категорія:Персоналії:Попільнянський район Категорія:Генеральні судді Категорія:Чернігівські полковники Категорія:Сотники Гетьманщини та Слобідської України Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці