Іваничук Роман Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти к навигации Перейти к поиску
  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Шаблон:Hatnote

Категорія:службова розібрати "ім'я при народженні"Шаблон:КарткаКатегорія:Персоналії за алфавітом Категорія:Письменники за алфавітом Шаблон:IfemptyОшибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied Рома́н Іва́нович Іваничу́к Шаблон:Життєпис — український письменник, громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України1960), народний депутат України І-го скликання (19901994). Заслужений працівник культури України.

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. Мазепи. Герой України.

Життєпис

Народився Шаблон:ДН року в родині вчителя села Трач, тепер Косівський район, Івано-Франківська область, Україна. Його стрийко — Михайло Іваничук, вчений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА. Вдома у батька була велика бібліотека, тому з дитинства Роман багато читав.

Навчався у початковій школі в с. Трач, від 1942 року в Коломийській гімназії, перетвореній після більшовицької окупації на Коломийську СШ № 1, яку закінчив у 1947 р. На бажання батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Один рік пропрацював учителем початкової школи в с. Трач.

У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».

Відслужив три роки в армії (в Азербайджанській РСР) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.

По закінченні у 1957 р. Львівського університету поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.).

В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

У зв'язку з нагінками Р. Іваничук зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману «Черлене вино» — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках в ході так званих «Воєн Свидригайла» — підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої музи.

У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року на пропозицію Ігоря Мельника погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. У 1990 р. Роман Іваничук завідував відділом прози журналу «Дзвін». Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Помер на 88-му році життя, вранці Шаблон:ДС року у Львові[1][2]. Президент Порошенко висловив співчуття рідним та близьким.[3]

Похований 19 вересня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Нагороди та премії

Роман Іваничук — лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979), премії ім. І. Мазепи (1999).

Творчість

У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.

Твори

Файл:Книжки Іваничука.JPG

  • збірка новел «Прут несе кригу» (др. 1958);
  • збірка новел «Не рубайте ясенів» (1961);
  • збірка новел «Під склепінням храму» (1961);
  • роман-трилогія «Край битого шляху» (1962(1964));
  • збірка новел «Тополина заметіль» (1965);
  • роман «Мальви» (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою «Яничари»;
  • збірка новел «Дім на горі» (1969);
  • збірка новел «Сиві ночі» (1975);
  • повість «Місто» (написаний 1972—1975; др. 1977);
  • роман «Черлене вино» (написаний 1974—1976; др. 1977);
  • роман «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976—1978; др. 1979);
  • збірка новел «На перевалі» (1980);
  • роман «Вода з каменю» (написаний 1978—1981; др. 1982);
  • роман «Саксаул у пісках»;
  • роман «Четвертий вимір» (написаний 1980—1984; др. 1984);
  • повість «Сьоме небо» (1985) — продовження повісті «Місто»;
  • роман «Шрами на скалі» (написаний 1984—1986 др. 1987);
  • роман «Журавлиний крик» (написаний 1968; др. 1988);
  • роман «Бо війна війною» (др. в журналі «Жовтень» у 1989; окремим виданням у 1991);
  • роман «Орда» (др. 1992);
  • роман «Ренегат»;
  • роман «Євангеліє від Томи»;
  • автобіографічна книга «Благослови, душе моя, Господа…» (1993);
  • спогади «Дороги вольні і невольні» (1999);
  • роман «Вогненні стовпи» (2006);
  • роман «Через перевал» (2008);
  • роман «Хресна проща» (2011);
  • роман «Торговиця» (2012);
  • роман «Генерали імперії»;
  • роман «Країна Ірредента» (Львів, 2007);
  • роман «Злодії та Апостоли» (Львів—Коломия, 2003—2004)

Примітки

  1. Ошибка Lua: не удаётся создать процесс: proc_open(/var/log/nginx/wikiinfo_lua.error.log): failed to open stream: Permission denied
  2. Помер 87-річний письменник Роман Іваничук
  3. Порошенко висловив співчуття.
  4. Указ Президента України № 27/2009 від 16 січня 2009 року «Про присвоєння Р. Іваничуку звання Герой України»
  5. Указ Президента України № 793/2006 від 29 вересня 2006 року «Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій міста Львова»
  6. Указ Президента України № 1337/98 від 8 грудня 1998 року «Про відзначення нагородами України активістів Всеукраїнського товариства „Просвіта“ імені Тараса Шевченка»
  7. Указ Президента України № 575/93 від 3 грудня 1993 року «Про присвоєння почесних звань України діячам Всеукраїнського товариства „Просвіта“ імені Т. Г. Шевченка»
  8. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  9. Шаблон:УПУ

Джерела

Посилання

Шаблон:Герої України Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:ВП-портали

Категорія:Українські письменники Категорія:Лауреати премії Антоновичів Категорія:Народні депутати України 1-го скликання Категорія:Уродженці Косівського району Категорія:Учні Коломийської гімназії Категорія:Випускники Львівського університету Категорія:Члени НСПУ Категорія:Діячі Товариства української мови Категорія:Почесні громадяни Львова Категорія:Письменники-автори історичних романів Категорія:Персоналії:Щирець Категорія:Померли у Львові Категорія:Поховані на Личаківському цвинтарі